Одинадцятого вересня поету, прозаїку, перекладачу, книговидавцю, громадському діячеві, члену Національних Спілок – журналістів (з 1971 р.) та письменників України (з 1990 р.) Валерію Магафуровичу Басирову виповнилось 60 років.
Вдячний долі, що працював з цією людиною на початку 90-х минулого сторіччя в газеті «Енергетик», першим редактором якої і був В.Басиров, а також у «Трудівнику Полісся». Важко змалювати портрет митця, і автор цих рядків далекий від такого завдання. Лише факти.
Народився Валерій Басиров на Уралі в голодному 47-му. Там і промайнуло дитинство. Син репресованих батьків і онук репресованого у 30-ті діда, з дитинства пізнав ціну окрайця промерзлого чорного хліба.
Після переїзду з батьками до Славути, він успішно закінчує у 1965 р. середню школу №4 і у тому ж році розпочинає трудову біографію стропальником на Херсонському суднобудівному заводі; згодом стає робітником Славутського заводу залізобетонних конструкцій.
Після звільнення 1969 року у запас з лав Збройних Сил, юнак працював інструктором Славутського райкому комсомолу, а у 1971 році перейшов до редакції Славутської районної газети «Трудівник Полісся» на посаду літпрацівника. Очолював при редакції цієї газети на громадських засадах літоб’єднання «Горизонт». Членами об’єднання були різні за віком та професією люди – обдарована молодь, ветерани війни та праці, інтелігенція. Творчий підхід став стартовим майданчиком його журналістської, а згодом літературної та видавничої кар’єри.
В 1981– 1983 рр. В. М. Басиров редагував газету «Энергостроитель» в м.Нетішин, в 1983–1990 рр. – газету «Трудівник Полісся». Наступні два роки він є керівником «Вільного слова» (м. Хмельницький). Обирався депутатом Славутської міської та Хмельницької обласної рад, членом Славутського міськкому Компартії України. На початку 1990 року був кандидатом у народні депутати Української РСР по Славутському виборчому округу №406, набравши на свою підтримку понад 30 тисяч голосів.
З 1988 року займається книговидавничою справою. Засновник експериментальних видавничих об’єднань «Вісник» (1989 р.), «Прес-центру «Пульс» (1990 р.), Хмельницького експериментального видавництва добровільного об’єднання «АЗиЯ» (1992р.), видавець та директор видавництва «Доля» (1997 р.).
У 1991 році заснував приватний історико-краєзнавчий та літературно-художній журнал «Доля», який виходить українською, російською, польською та англійською мовами, а у 2001-му – журнал для дітей «Йылдызчыкъ-Зірочка» на кримськотатарській та українській мовах.
Знаковою подією в житті В.Басирова стало прийняття його у 1990 році в члени Спілки письменників України (нині Національна Спілка письменників України).
Після переїзду Валерія Басирова з родиною до Хмельницького, розпочалася його плідна книговидавнича подвижницька діяльність. За короткий період у приватному комп’ютерному центрі наш земляк підготував і видав понад 150 книжок. Слід також зазначити, що у той час Валерій Магафурович обирався головою Правління Хмельницької обласної організації Спілки журналістів України. Він – лауреат Хмельницької обласної літературної премії імені Володимира Булаєнка (1996 р.) та премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (1996 р.).
Він – один з авторів колективної збірки поезій під назвою «Пісня і праця» («Каменяр», Львів, 1974 р.), колективної публіцистичної книги «Мы строим свою страну» (ЦК ЛКСМ, «Молодь», 1982 р.), співавтор науково-популярних нарисів «Славута» (Львів, 1981 р.) та «Славута. Нетішин» (Славута, 1991 р.).
З 1997 року мешкає у Криму і активно продовжує займатися книговидавництвом, перекладацькою та громадською діяльністю, пише поетичні та прозові твори. За час, що минув, крім поетичних творів раннього періоду «Тепло земли» (Львов, 1988 г.), «Нечаянная оттепель» (Славута, 1989 г.), «Симбиоз» (Хмельницкий, 1995 г.), « Виток» (Хмельницкий, 1995 г., прозових – «Тогда, в пятидесятых» (Хмельницкий, 1991 г.; Симферополь, 2002 г.), «Повесть о мраке», (Хмельницкий 1991г.), наш талановитий земляк видав ще ряд вагомих праць. Зокрема, він виклав сучасною російською мовою працю протоієрея Е.Сіцинського «Южно-русское церковное зодчество» (Хмельницкий, 1991 г.), переклав з польської та видав збірку поезій «К земле Обетованной» (Хмельницкий, 1992 г.). Вже на Кримському півострові побачили світ його нові прозові твори «Тень тишины», (2003 р.), «Хроніка однієї зради» (2006 р.), у яких широко представлена складна палітра життя України; з’явилися переклади з новогрецької – «Диалоги, или факсимиле ветра» Янніса Ріцоса (2001 р.), з турецької – «Волги красное течение…» Шевкія Бекторе (2003 р.). Твори ювіляра перекладені на українську, кримськотатарську, татарську, польську, англійську, німецьку французьку, італійську та азербайджанську мови.
За час, що минув, видавництво «Доля», яким опікується Валерій Магафурович, представило майже 1000 книжок професійних та початкуючих літераторів.
А ідей та задумів у Валерія Магафуровича ще багато. Така у нього вдача і рідкісна звичка – приймати людей у навстіж відчинені двері. Так було у Нетішині, Славуті, Хмельницькому, напевно, так продовжується і в Криму. Встигає вислухати, порадити, допомогти і словом, і ділом, при тому, що особистих справ і громадських обов’язків у нього дуже багато, можна сказати, безліч. Судіть самі: Басиров Валерій Магафурович (по-татарськи: Лав Самба, Вагіф Сабіров) – президент Кримськотатарського ПЕН-клубу (з 1999 р.), голова Кримської республіканської організації Національної спілки письменників України (в 2003-2005 рр.), голова Кримської республіканської творчої спілки «Кримська асоціація письменників» (з 2005 р.), співголова Конгресу літераторів України (2005 р.), академік Кримської літературної академії (2005 р.), член-кореспондент Української технологічної академії (з 2006 р.).
Ото ж, гострого тобі пера, ювіляре!
Віктор Войковський
вересень 2007
