• Головна
  • Статті
  • Сангушків ліс – пам’ятка природи і свідок тривожних подій

 Реклама



Сангушків ліс – пам’ятка природи і свідок тривожних подій


                                                                                                          

 

 

Ліс… Загадковий, пишний, урочистий. Він вабить до себе завжди, ніколи не залишаючи нас байдужими: весною, настояний на п’янкому трунку первоцвітів і сповнений пташиним співом; влітку – повний дарів - ягід, грибів, цілющих трав; восени – він як прихисток смутку, як пожежа почуттів, що знайшла відблиск у жовтогарячому листі; взимку – тут казкові хороми чистоти і величі.

                Ми звикли до нього. Можливо, саме тому і перестали помічати його красу і неповторність. Кожної миті він – інший, та завжди співзвучний стану душі.

                Зеленим щитом прикриває ліс наше земне буття: дає повітря, насичене животворним киснем, вловлює тонни пилу та знешкоджує отруйні гази в атмосфері.  Міцні корені лісових масивів рятують від пересихання та забруднення водні артерії, а могутні стовбури з пишними кронами зупиняють суховії.

                А ще ліс – це джерело натхнення та здоров’я. 

                Здавалося б – що нового можна знайти у ходжених-переходжених околицях, де ніде яблуку впасти від людей? І що цікавого в сосні, дубі чи березі, які знані нами з того самого моменту, коли ми почали осягати розумом і серцем світ, що нас оточує? Звичайно, для тих, кого опанувала байдужість до всього, крім власного благополуччя, ця тема, мабуть, нецікава, як і все подібне, що вимагає хоч крапельки духовних затрат. Та, слава Богу, все більше і більше наших сучасників  живуть за принципом, що не хлібом єдиним живе людина. Якраз на них і робить ставку наше майбутнє. Є речі, які не треба доводити, вони повинні бути часткою нас самих, зокрема , до них  відносять і справжню любов до рідного краю, до всього живого в ньому. Є люди, які присвятили справі вивчення і охорони природи своє життя. Серед них – Валерій Васильович Новосад -  кандидат біологічних наук, директор Ботанічного музею НАН України, член-кореспондент Екологічної Академії наук України, член національної комісії з питань “Червоної книги України” та Любов Іванівна Крицька – кандидат біологічних наук, український ботанік, флорист, систематик вищих рослин. Вони – знавці своєї справи, невтомні ентузіасти, цікаві і неординарні люди. Їх наукові дослідження в нашому регіоні стали можливими завдяки сприяння міської влади, безпосередньо Галини Йосипівни Фурманчук – співзасновника Української екологічної Ліги, завідуючої відділом культури (2002-2006 рр.) виконавчого комітету           м. Нетішина та Оксани Василівни Кононюк – директора Нетішинського краєзнавчого музею. На базі музею вже кілька років поспіль проводяться ботанічні експедиції, в яких беруть участь наукові співробітники відділу природи музею спільно із науковцями НАН України. Вони досліджують видове різноманіття флори нашого краю, проводять комплексно-цільові дослідження рідкісних і зникаючих рослин, вивчають стан природо-заповідної мережі та популяції рослин, які знаходяться під охороною, а ще ці люди популяризують екологічну освіту, що вкрай необхідно для гармонійного виховання молодого покоління.

Так на базі музею розроблено і запроваджено в дію програми “Музей – школі” та “Музей – дошкільнятам”, в рамках яких наукові співробітники проводять музейні уроки для школярів міста та регіону і заняття для дошкільнят. Це, свого роду, нетрадиційний підхід до екологічного виховання, але практика показала, що він значно ефективніший, ніж класичний. Естетично оформлені експозиції  розкривають перед дитиною всю багатогранність природи, показують її різноманіття,  створюють гармонійний емоційно-психологічний стан аби через візуальні враження  впливати на аналітичне сприйняття та запам’ятовування.

В серпні 2003 року в черговій ботанічній експедиції взяли участь В.В. Новосад, Л. І. Крицька, О. В. Кононюк, Г. Й. Фурманчук,                     Н. В. Кухоцька, О.М. Романчук, С. І.Головко. Експедиція зробила своєрідне відкриття – Сангушків ліс, справжню скарбницю флори. Виявлення тут місцезростань рідкісних та червонокнижних рослин стало підставою для запропонування оголошення цієї території об’єктом природо-заповідного фонду. Також  завдяки цьому відкриттю виникла ідея створити туристсько-екологічний маршрут, який проляже місцями бойової слави,  трудової  звитяги наших земляків та ознайомить із пам’ятками природи, на які багата рідна земля.

                Відправною точкою маршруту стане Нетішинський міський краєзнавчий музей, далі – панорама  ХАЕС, Лиса Гора – місце стоянки партизанського загону в роки Великої Вітчизняної війни; доти оборонної лінії Сталіна, зведені в 1938-1939 роках; сірководневі джерела  в селі Білотин (завдяки яким в середині 19 ст. функціонував лікувальний санаторій), кордон лісника в селі Сторониче та Сангушків ліс – пам’ятка природи, колишнє володіння князів Сангушків.

                Село Сторониче, що в Ізяславському районі, від Нетішина відділяють якихось 15 км., і… неначе ціла епоха. Поряд з енергетичним підприємством-гігантом і багатоповерхівками красеня-міста – охайні біленькі поліські хати, взяті в полон старого лісу і чаруючої тиші…

На краю села – могутній бук, якому за 200 років, розкинув віти над хатою, яка проти його богатирських розмірів видається іграшковою. Колись тут було обійстя лісника, яке називали кордоном. На Поліссі це дерево не поширене, його батьківщина – Карпати. Але посаджене дбайливими руками, воно тут прижилось і змужніло. Понад 50 метрів заввишки, бук має добре розвинену крону та гладеньку сріблясто-сіру кору. Бук лісовий ціниться за міцну, тверду, водостійку деревину, а також як харчова і лікарська рослина. З горішків бука виготовляють кондитерські вироби, сурогат кави, а також приємну на смак олію. З його деревини добувають буковий дьоготь і креозот, які застосовують у медицині. Кора і листки бука містять дубильні речовини. Це дерево здавна ціниться як декоративна рослина в парковому будівництві та утворенні живоплотів.

                Відразу ж за хатою – ліс, який тут називають Сангушковим, тому що він колись належав цьому Славутському князю. В газеті «Киевлянин» від 13 липня 1898 року повідомлялось, що «в маєтку князя Р. В.  Сангушка нараховується понад 60 тис. десятин земельних угідь, з яких тільки під лісом зайнято понад 39 тис. десятин».

                Після лісовпорядкування 1922 року, цей лісовий масив входив до Шепетівського головного окружного лісництва. Зараз він у володінні Плужнянського лісництва.

                Береже Сангушків ліс іще одну сторінку історії нашого народу. Приховані від стороннього ока густими заростями – стоять доти, які входили до оборонної лінії, що проходила від Баренцового до Чорного морів.

                 Після Громадянської війни, щоб зміцнити західні кордони, Радянський уряд прийняв постанову про будівництво оборонної лінії, яка мала пролягти на віддалі 3-8 км на схід від м. Острога за межею нового радянсько-польського кордону, який на підставі Ризького мирного договору було встановлено на річках Збруч, Вілія, Случ.

                В 1929-1939 роках було побудовано довгочасні вогневі точки. Неподалік сіл Білотин, Новосілки, Михайлівка, Дертка, Сторониче та ін., доти будувалися під артилерійське озброєння на всіх танконебезпечних ділянках.

                Будівництво дотів велося в основному солдатами запасу, призваними на тримісячні військові збори. Тут переважала ручна праця, яка велась весь світловий день. Було обов’язковим виконати денну норму. Територія, де споруджувалися доти, суворо охоронялась. Крім того, тут був встановлений жорсткий контроль з боку органів НКВС за дотриманням технології будівництва, за найменші відхилення від неї винні суворо карались.

                Після вступу радянських військ у вересні 1939 року в Західну Україну, а потім після приєднання її до складу Радянської України утворились так звані “передпілля” – території, які увійшли до складу СРСР. Ці нові землі стали причиною повного розвалу створеної в 30-х роках системи прикордонних оборонних укріплень.

                Нові кордони було встановлено на річках Сян і Буг. Сталін прийняв рішення про перенесення будівництва оборонних укріплень вздовж цих кордонів. В зв’язку з цим будівництво і монтаж озброєння на старому радянсько-польському кордоні було припинено.

                 Щоденно на укріпленні нового кордону працювало близько 140 тис. чоловік.

                У лютому-березні 1941 року, щоб прискорити закінчення будівництва, заступник наркома по озброєнню маршал Г. І. Кулик і член Головної військової ради А. О. Жданов внесли пропозицію зняти частину озброєння із незавершеної старої лінії оборони і перекинути його для закінчення будівництва нових оборонних рубежів. Нарком оборони           С. К. Тимошенко і Г. К. Жуков з цією пропозицією не погодились, наголосивши на недоцільності руйнування старих укріплень, які могли б ще згодитися, тим більше, що артилерія за своєю конструкцією не відповідала новим дотам, і доповіли про це Сталіну. Але він все-таки наказав знімати озброєння із старих дотів, які будувалися в 1929-1939 роках, що призвело до їх занедбаності.

                До початку війни нова оборонна лінія ще не була побудована, а стару зруйнували. 

                Так і залишились в лісах ці німі свідки надлюдських зусиль, краху надій, зламаних доль та гіркого смаку помилок, які призвели до великих трагедій.

                Зараз цей куточок природи – вартий пензля художника. Сангушків ліс милує око неповторними краєвидами: дуби, яким  понад 300 років розкинули могутні віти над гущавиною підліску. Серед них є справжній довгожитель та своєрідний рекордсмен лісового царства – дуб, якому понад 500 років. Він вражає розмірами і величчю.    Його офіційно занесено до реєстру пам’яток природи України.

                Химерних форм старі берези виділяються світлими постатями серед заростів грабів,  ліщини та ялівцю звичайного, який на Поліссі росте в підліску хвойних і мішаних лісів. Ялівець - вічнозелене деревце з колючими хвоїнками, які тримаються на гілках 3-4 роки. Його плоди – шишкоягоди,  достигають у вересні. Ялівець – рослина лікарська. Препарати з шишкоягід застосовують у медицині як сечогінний, відхаркувальний та дезинфікуючий засіб. Із шишкоягід  та хвої ялівцю добувають ефірну олію.

                На одній із галявин – величезна сосна, в дуплі якої поселився пишний букет папороті.

                Сангушків ліс вражає видовим різномаїттям флори: під ноги стеляться килими, зіткані із цілющих трав: буквиці лікарської, конвалії травневої, чистотілу, вероніки лікарської, копитняка європейського, вересу звичайного, чебрецю борового, деревію тисячолистого, парила звичайного, гравілату міського, звіробою, вербени лікарської, валеріани лікарської, мати-й-мачухи, бузини трав’янистої, полину гіркого, цмину піскового, материнки, перстачу білого, первоцвіту весняного та інших.

                Під лісом – заростаюче озеро. Серед зелених лук воно схоже на рожевий спалах вранішнього сонця, щедро уквітчане китицями плакун-трави. А над дорогою – невеличкі куртини осоту білого (альбіносного), ситнику, вербени.

                Серед жителів Поліської флори зустрічаються і адвентивні рослини (занесені до нас з інших природних зон), які прижились в тутешніх умовах. Це герань сибірська (малопоширена)  та золотарник канадський, який займає  землі, порушені людиною внаслідок недбалого господарського використання і останнім часом проникає в природні флористичні комплекси, а його окремі місцезростання зустрічаються навіть в лісі.

                Сангушків ліс – своєрідний острівець серед повністю урбанізованої території. Він дивує первозданною чистотою та незайманістю. За весь час роботи експедиції дослідники не побачили тут жодних «слідів» перебування людини – абсолютно ніякого сміття: жодної пластикової пляшки чи обгортки, понівечених дерев, слідів вогнищ.

                Сангушків ліс – своєрідна скарбниця прадавніх дерев – пам’яток природи. Це свого роду музей під відкритим небом, де крім флористичних пам’яток збереглись споруди, що свідчать про минуле – час ще не зруйнував остаточно похмурі будівлі дотів. Його ще не торкнулась сокира – під густим віттям він зберігає пам’ять століть - дуби, посаджені Сангушками;  доти, залишені війною і над усім – життєдайне сонце…Ми повинні  зберегти його таким, як він є, щоб до нього могли увійти наші діти, вдихнути цілющий нектар духмяного повітря, торкнутись серцем героїчної історії, щоб усвідомити значущість кожної миті… він має перейти для них, як спадок – турботливо збережений, щедрий і прекрасний…

 

 Надія Кухоцька 

 

 

 


Швидкий перехід

Попередня:

Наступна:



 Реклама




ОтменитьДобавить комментарий


 









вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:


 Реклама

Реклама

Тут текст
Контакти