З історії села Колом’є

Витоки писемної історії цього давнього волинського поселення ховають не до кінця зрозумілу таємницю. Першу достеменну згадку про Колимнъ (тут і далі історичні назви села приводитимемо курсивом) від 27 січня 1543 р. знаходимо в листі литовських радних панів до кн. Кузьми Заславського у зв’язку зі збитками, заподіяними його підданими для Васька Онацьковича, котрий розпоряджався селом із рамена кн. Беати Острозької. За логікою, напад відбувся в минулому на той час році. Звідси незрозуміло, чому про населений пункт не згадано в документі від 1542 р., пов’язаному із поділом маєтків у родині Острозьких. Ігор Тесленко вважав, що, «можливо, мала місце помилка писаря чи ревізорів. Не виключено також, що у  40-х роках XVI ст. село ще не мало однієї закріпленої назви і в тексті по­ділу 1542 року зазначене під іншим йменуванням».

Проглядаючи ще один тогочасний документ – «Акт введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких» від того ж таки 1542 р., ми натрапили на село із дивною назвою – Рокімлє, яке знаходилось у триманні князівського боярина Васька. Зважаючи на те, що пізніші назви нашого населеного пункту були доволі співзвучними (Колимлі, Коломля), та й підданим Б. Острозької теж був Васько, припускаємо, що під загад­ковим Рокімлєм ховається, схоже, частково спотвор­ена назва нашого з вами теперішнього Колом’я.

* * *

З Колом’ям пов’язана вже відома нам з «Історичних перехресть» постать Олізара Єрлича – слуги кн. Костянтина-Василя Острозького. За службу останній надав Єрличеві 500 золотих, отримати які можна було шляхом т. зв. тримання з метою прибутку сільця, як воно тоді називалося, Колимлі, та кількох селянських родин у Нетішині, Кривині й Вельбівному. Набуття грошової квоти, вочевидь, повинне було відбуватись у вигляді відробітку. Передача маєтку й селян настала 1 лютого 1593 р. Зрештою, відомо, що Єрлич розпоряджався Колимлями ще й кілька років перед тим, хоча і тоді не мав на них абсолютного права.

Неважко уявити, який вигляд Колимлі мали на середину – другу половину XVI ст. Напевне, вони були невеличким поселенням із кількома дворами. В середині 1570-х років село зазнало нищівного спустошення від татарів. Подальше відродження і зростання відбувалося дуже повільно – у 80-х роках того ж століття історичні джерела зафіксували в Колимлях всього-навсього три родини «городників» – людей, котрі не мали значних наділів, а користувалися відносно невеликими ділянками – городами. В такому, приблизно, стані отримав його у тримання пан Олізар. До речі, одним із найвідоміших нащадків цього боярина став Яким Олізарович. Йому належить авторство унікального щоденника під назвою «Літописець або хронічка», де знайшли широке відображення події історії України XVII ст., в тому числі й періоду Хмельниччини.

* * *

В 1603 р. село Коломлє, згідно з черговим маєтковим розподілом у родині Острозьких, відійшло волинському воєводі, кн. Олександру Острозькому. По тому воно ще кілька разів змінювало своїх господарів, аж нарешті в 1621 р. як Коломля опинилось у руках доньки того ж кн. Олек­сандра – Анни-Алоїзи, в заміжжі Ход­кевич. Наприкінці першої чверті XVII ст. Колом’я, поряд із селянськими господарствами, мало і князівське – фільварок. Щоправда, його стан, як довідуємося з опису села від 1620 р., був доволі непривабливий: «Будування фільварку погане: сіни, пекарня соломою накрита, пивниця (підвал. – Т.В.), над нею возівня. Фільварок погано огороджений. Обора погана, жодної шопи немає…». Поряд із фільварковою роботою тутешні селяни були обтяжені й низкою інших податків та повинностей на користь власників.

Того часу в Колом’ї проживало сім родин т. зв. «тяглих» підданих – тих, що мали робочу худобу: сільський зверхник – отаман Балайко, Данило-Семен, Іван Лепич-Вапеня, Васько Опаристий та ін. Тринадцять родин називались «підсусідками», бо, за браком власного помешкання, жили в обійстях у заможніших селян. Серед підсусідків зустрічаємо кілька прізвиськ, які вказують на рід занять, як от: N Коваль,                                  N Бондар, Данило Риболов, Семен Пастух. Дивно, але в той же час інші тринадцять сільських чи то помешкань, чи дворів, з невідомих причин, стояли порожніми.

В селі було три ставки. Протягом якогось часу в Колом’ї знаходилось і кілька млинів, але після татарського нападу («по татарщизні») їх так і не відновили. «Ліси добрі на дерева, дерева є для будування на дві милі вздовж і на милю вширш до Заславської границі». Разом із тим було чотири сіножаті – «біля ліска на узбіччі», «на Чортополоці», «на Колимці» й «Лохівська мала».

У 1624 р. А.-А. Ходкевич заклала юридично-фінансові підвалини будівництва в Острозі католицького навчального закладу – єзуїтського колегіуму. Його будівля за просторовими вимірами у XVII ст. серед єзуїтських споруд усієї Речі Посполитої не мала рівних, а в наступному – була на четвертому місці після Віленської академії та будівель у Познані й Полоцьку. Серед численних маєтностей, котрі мали прислуговувати в будівництві закладу, згідно з волею княгині, були й Кривин із фільварком Колом’є. Між іншим, кривинці ще й у середині XVII ст. повинні були ходити на роботу до Колом’євського фільварку, а також працювати на вапняних печах «і до колегіуму».

Унаслідок повстання під проводом Б. Хмельницького тутешній край перетворився на велику руїну. В Колом’ї, де «було здавна» 54 двори, на середину 1654 р. залишилося тільки дві родини. «Драгунів бувало 2. Тепер немає». «Ставків у тому селі невеликих є № 2»…

* * *

Наприкінці XVII ст. частина Острожчини, належна колись А.-А. Ходкевич, стала власністю коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського. Із плином часу, можливо, наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. Колом’є увійшло до Кривинського маєтку князівської родини Яблоновських, складовими якого були також села Кривин, Вельбівне, Бадівка, Нетішин, Солов’є, Комарівка й Полянь. На жаль, про цей час в історії села відомостей обмаль. Знаємо, що в 1810 р. для Колом’я було споряджено план села. (До речі, подібний план, який у Державному архіві Рівненської області зберігся досьогодні, у 1813 р. було нарисовано і для Нетішина).

З 1853 р. Кривинський маєток Яблоновських знаходився в управлінні Острозької дворянської опіки. Невдовзі по тому, 7 лютого 1856 р., його було продано з публічного торгу в Санкт-Петербурзькій опікунській раді графині Наталії Павлівні Зубовій. В 1855 р., коли споряджався опис маєтку для продажу, в Колом’ї було 958 десятин і 578 сажнів ґрунту…

1869 року в селі, у пам’ять про звільнення від кріпацтва, було збудовано православний храм в ім’я Олександра Невського, за що селяни наступного року від єпархіального керівництва отримали подяку. Він не мав власного церковного причту й був т. зв. приписним до Кривинського Воскресенського. Православний приход у селі наприкінці ХІХ ст. становив 87 дворів. Поблизу церкви колом’євською сільською громадою через певний час було поставлено кам’яний пам’ятник на честь 900-ліття християнства в Росії.

В описі кривинського храму від 1806 р. приводяться також відомості про колом’євські цвинтарі: «В деревне Коломьи кладьбищ двое. Одни издревле в селе на горе с вырослыми деревами грушовыми и березовыми, над дорогою, идущею из села до Крупця; огороженные с одной стороны от дороги парканом, а от села с другой стороны лесою, на которых уже ныне телеса мертвых не погребаются. Они имеют длины и ширины по 80-ть локот… Вторые в поле над дорогою, идущею до Коломя, вызначенные в 1797-м году, на которых дерева ново залажуются разные; огороженные на около парканом. Они имеют длины и ширины по 60-ть локот. На них стоит крест деревянный, помалёванный червоно, с оградою и изображением Распятия».

Згодом, у 1875 р. в селі при храмі, в окремому будинку, було відкрито сільську школу, що перебувала на утриманні колом’євської, полянської та комарівської громад. Невдовзі навчальний заклад відійшов до духовного відомства, відтак школа стала церковно-приходською. На 1892 р. у ній навчалося 42 хлопчики і 3 дівчинки.

Далі були роки революційної завірюхи, колективізації, воєнного лихоліття та післявоєнного відродження… Село, як і безліч інших, витримало складні випробування долі. Нехай же його подальший шлях буде лише світлим і радісним!

Тарас Вихованець

 

На знімку: Олександро-Невська церква (дер.), село Колом’є.