Так повелося, що жінок не прийнято запитувати про кількість прожитих років. А технік канцелярії ХАЕС Т.М.Трасун про це зовсім іншої думки, вона схильна притримуватись відомого виразу з пісні у виконанні Вахтанга Кікабідзе про те, що наші роки – наше багатство. Отож Тетяні Михайлівні днями виповниться 55 років - поважний вік зрілості та мудрості.
… Нам доводиться робити перші самостійні кроки: спочатку під наглядом мами чи тата, а згодом і за власним розсудом. Як правило, такі моменти пов’язані із великими переживаннями. Свого часу Тетяна вирішила присвятити життя будівельній галузі і вступила до училища, що у місті Красний Луч Луганської області. Це був найближчий до села Нижній Мамон у Воронезькій області Росії середній технічний навчальний заклад.
Під час навчання Тетяна закохалась у хлопця Юрія, який на навчання прибув із села Кривин, що на Славутчині. Весілля відсвяткували за найкращими народними традиціями. Не лякало дівчину й те, що судженому ще треба було відслужити у війську. Розлука, яка розтягнулась на два роки, стала перевіркою почуттів.
Подружжя оселилось у Кривині. Юрій влаштувався у четверте монтажне управління, яке займалось прокладанням підземних комунікацій під час розбудови міста Нетішин, а Тетяна – на Острозький цукровий завод. У 1983 році вона вже трудилась у штаті машбюро ХАЕС.
- На проммайданчику електростанції, - пригадує Т.М.Трасун, - велися будівельні роботи, в яких брали участь багато організацій. Щодня готувалася велика кількість документів. Часто доводилось працювати до пізньої ночі. Ми розуміли відповідальність за кінцевий результат. Про роки становлення нас як спеціалістів часто згадують мої колеги Валентина Савельєва, Світлана Пашинська, Надія Леонова, Тетяна Прибитень, Людмила Петренко.
Вже п’ять років Т.М.Трасун трудиться техніком першої категорії канцелярії. ЇЇ робота пов’язана із ведення обліку документації, яка надходить від підрозділів електростанції. Часто доводиться контактувати з людьми. Принаймні до канцелярії щодня навідуються сотні працівників. Кожного треба вислухати, дати слушну пораду. Із цим у Тетяни Михайлівни практично проблем нема, бо має щиру і відкриту душу.
- Раніше було важко працювати, - розповідає Т.М.Трасун, - через брак досвіду, та й відвідувачі траплялись із характером. Стало набагато легше, коли усвідомила, що кожна людина є індивідуальністю і сприймати її треба такою, як вона є. Багато мені допомогло захоплення ізотеричною літературою. Я поглянула на світ іншими очима.
Про людські якості Тетяни Михайлівни можуть сказати не тільки колеги, а й рідні.
- За щоденними турботами ми часто забуваємо такі прості людські якості, як душевне тепло, доброта,- розмірковує донька Тетяни Михайлівни Оксана Борисова, бухгалтер ХАЕС. - Саме вони притаманні моїй мамі. Мені приємно чути добрі слова, якими відгукуються працівники електростанції про неї. Знайомі наголошують на її легкій вдачі, щирості, розсудливості, бажанні допомогти ближньому. Вона завжди компанійська і має багато друзів. Я маму ставлю собі за приклад.
Двох доньок виховало подружжя Трасунів. Оксана та Марина вже впевнено дивляться у майбутнє. Чотирнадцять років тому Тетяна Михайлівна стала бабусею – народилась внучка Юля, а через чотири роки й Катруся.
- Мене внучки сприймають як подружку. Довіряють свої секрети, радяться. Я їм бажаю радості, щастя і міцного здоров’я. А простою настановою є те, що треба радіти кожному прожитому дню,- сказала Т.М.Трасун.
Незабаром Тетяна Михайлівна вийде на заслужений відпочинок і займеться втіленням своєї давньої мрії – вирощуванням квітів. Вони буятимуть всім на радість.
Олександр Шустерук
січень 2008
