З минувшини Ізяслава на Волинi
Сьогодні, з ретроспективи століть, достеменно довести, коли й за яких умов започаткувався Ізяслав (старі назви – Жеславль, Жаславль, Заслав, з 1910 р. – Ізяслав), доволі непросто. Микола Теодорович у своєму нарисі про місто свідомо відмежував його історію від минувшини білоруського Ізяслава, котрий у джерелах згадується вже під 987 роком. Першою вірогідною згадкою про волинський населений пункт той же автор уважав присутність його назви серед переліку маєтків, наданих 4 листопада 1386 р. польським королем Владиславом Яґайлом та його братом Витовтом кн. Федору Острозькому. Щоправда, дехто з істориків уважав цей документ за фальсифікат, тож хронологічно найближчим по ньому, що також містить згадку про Заслав та не викликає сумнівів, є королівський лист від 18 грудня 1390 р., згідно з яким місто ставало власністю того ж таки князя Федора.
Попервах Заслав, швидше за все, не був особливо значимим населеним пунктом. Згодом його позиція у масштабі Волинської землі, певно, зросла: результат маєткового розподілу між князями Юрієм та Іваном Острозькими близько 1463 р., за котрим Заслав відійшов першому з них, а Острог – другому, може свідчити про деяку паритетність господарського значення обох міст. Юрій Васильович та його нащадки за найменуванням отриманого у спадок населеного пункту стали називатися Жеславськими-Заславськими. Маєтки зберігали цілісність до 1579 р., якого князі Михайло та Януш Янушовичі спочатку розділили між собою родове гніздо – Заслав, а через два роки й інші землеволодіння. Схоже, саме цей маєтковий поділ спричинився до того, що в подальші десятиліття ми вже маємо справу не з цілісним містом, а двома, до певної міри самостійними, його частинами – Старим і Новим Заславом.
З давніх-давен «серцем» Заслава було міське укріплення. Замок Жаславль у писемних джерелах з’являється близько 1533 р., хоча оборонні споруди, на думку Володимира Собчука, зведено тут, вірогідно, ще наприкінці XV століття. Протягом XVII ст. згадуються замки у Старому та Новому Заславі. З часом у місті з’явився палац і розлогий оборонний комплекс, понищені, щоправда, в роки Хмельниччини. Старий палац відбудовано щойно в першій половині 1740-х років, а по тому, за часів Варвари Сангушко, у Заславі закладено та в 1765 – 1770 рр. завершено будівництво нової розкішної магнатської резиденції. Взагалі, у часи Павла й Варвари Сангушків місто набуло особливого, мистецького вигляду.
* * *
Українсько-польське протистояння 1648–1659 рр. для Волині, крім іншого, стало епохою соціально-економічної катастрофи. На Кременеччині, котрій адміністративно підпорядковувався цей населений пункт, людські втрати в податкоплатіжному середовищі сягнули 97%. Згідно з документом за 1655 р. Старий і Новий Заслав були обезлюднені абсолютно, а в 1662 р. у Старому Заславі, власності кн.Олександра-Януша Заславського, за винятком невідомо скількох єврейських, було всього 2 двори! Олександр-Януш пішов із життя у 1673 році. Розлогі, хоч і дуже спустошені, заславські маєтки через Теофілу-Людвику, сестру покійного, відійшли до її чоловіка, кн. Дмитра Вишневецького. В 1683 р. вдова останнього вийша заміж удруге, тепер – за Юзефа-Кароля Любомирського. У них народилось троє дітей: син Олександр і доньки Тереза й Маріанна.
Чергового нищення місто зазнало на поч. XVIII ст., коли відбувалась далеко не перша спроба відродити козацьку державність, ініційована Семеном Палієм та його соратниками. Власне, тоді ж, на біду українським землям, розпочинається й Північна війна. Рейди та постої польских, литовських, козацьких та російських військ обернулись розоренням та спустошенням не лише для Заслава, а й Ляховець, Ямполя, Полонного, Славути, Лабуня, Судилкова... У стані занепаду та розрухи Заславщина в 1720 р. стала набутком родини кн. Павла-Кароля Сангушка та Маріанни з Любомирських.
Під орудою нового господаря місто поступово відродилося з руїн та попелу. Для власників було важливо знати реальний соціально-економічний стан у Старому та Новому Заславі, відтак, у 1722 р. було проведено їх інвентарний опис. При цьому виявилося, що «замки й забудова знищені цілком, після них залишилися тільки сліди». Впорядкування адміністративної, соціальної та фіскально-господарської складових міського життя стало одним із важливих аспектів власницької політики Павла-Кароля. Серед іншого, з цією метою 20 травня 1727 р. з’явився документ за назвою «Dyspozycya miasta Starego y Nowego Zaslawia», котрий є проектом міського укладу. Йдеться про те, що на чолі міської громади повинні були стояти війти Старого та Нового міста. Князівську владу в Заславі мав представляти губернатор. Нижчою ланкою міської адміністрації були підзвітні війтам і міському урядові бурмистри. Між іншим, до їх компетенції належав нагляд за порядком, а також контроль стану пожежної безпеки у місті... Через кілька десятиліть, уже після смерті П.-К. Сангушка, польський король Авґуст ІІІ у 1754 р. надав Новому Заславу Маґдебурзьке право.
* * *
Історичні джерела дозволяють нам уявити «міське обличчя» Заслава наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століть. Комплексний картографічно-статистичний документ «Генеральное описание Волынской губернии» (1798) зазначає, що в Заславі знаходився бернардинський монастир і ще два костьоли, дві православні («греко-російські») церкви, а також 5 єврейських шкіл: 3 кам’яні і 2 дерев’яні. Окрім сакральної архітектури, в місті була 1 аптека, 92 кам’яні та 35 дерев’яних торговельних лавок; міських будинків: кам’яних – 51, дерев’яних – 886; 3 лікарні, 2 лазні; 11 кузень, 3 фабрики з обробки шкіри, винокурень з пивоварнями – 27, 4 водяні млини. В цей період у місті проживало 4 566 мешканців. Для порівняння: на 1861 р. – 8 039, а на 1885 р. – вже 10 229 осіб (окрім війська).
Тоді ж, наприкінці XVIII ст., після Другого розподілу Польщі, Заслав протягом кількох років був центром Ізяславського намісництва у Російській імперії; згодом обійняв роль одного з 12 повітових центрів Волинської губернії. До Заславського повіту входило 7 містечок: Білогородка, Гриців, Корниця, Лабунь, Славута, Судилків і Шепетівка, а також 221 село зі слободами та хуторами.
Про атмосферу, яка витворилась у Заславі на середину ХІХ ст., майстерно повідав дослідник волинської старовини Тадеуш Єжи Стецький: «Сьогодні глухо й порожньо у місті та на замку, власники бо нечасто сюди навідуються; тільки коли-не-коли монотонну тишу в містечку порушить відгомін поштарського дзвіночка, заторохтить бричка шляхтича з околиці, що поспішає у справах до суду, в неділю або на свято по костьолах збереться громадка побожних, на ринку голосніше відізвуться перекупки і знову тихо, і знову глухо…» На відміну від інших міст, тут не було брудних корчем, що наполовину загрузли в землю, смердючих вуличок, а в них п’яного люду; всюди було чисто й охайно, а убозтва й нужди не було і сліду. За словами Стецького, це було головною рисою всіх Сангушківських маєтностей на Волині.
Свою розповідь поціновувач старовини продовжив пасажем про вже відомий нам заславський палац: «…не так красивий, як чудовий і панський, широкий, понурий, величний, трохи важкий. З двох боків омивається Горинню, з інших двох його оточують рови та мур, на сьогодні вже значно нижчий. З боку річки тут ще залишилися старі стрільниці, частина мурованого валу й величезні льохи». На той час усередині будівлі ще можна було побачити багато чудових пам’яток, в тому числі фамілійні портрети, з котрих заслуговували на увагу створені митцями фламандської школи, багато китайської порцеляни. Та, здається, понад усе пана Тадеуша вражав родовий князівський архів – «одне з найбагатших такого роду зібрань у краї, укладений надзвичайно старанно й акуратно».
* * *
Свого часу в Заславі з боку Нового міста було закладено прекрасний парк – Климівку, в якому росли навіть цитрусові дерева. Наприкінці позаминулого століття, напевне по тому, як головну резиденцію «перекваліфікували» на військові казарми, тут було зведено прекрасну віллу. За словами Юзефа Дуніна-Карвіцького, вона не претендувала на роль палацу. Тим не менше, «широкі балкони та веранди були обплетені виткими рослинами», поблизу було багато кущів і квітів, та найчудовішими були краєвиди, що відкривалися крізь уміло зроблені в парковій гущавині просвіти. В часи Карвіцького будівля правила родині Романа Сангушка за літнє помешкання.
Кінець ХІХ ст. приніс у життя заславчан низку змін. Про деякі довідуємось із публікацій у газеті «Волинь». «Благодаря инициативе бывшего волынского губернатора Трепова и стараниям местной администрации, наш Заславль украсился небольшим красивым бульварчиком или городским садом, где по крайней мере, обыватели имеют возможность подышать свежим воздухом и погулять, не тратя время на утомительные путешествия за город, в лес». В Заславі на кошти місцевого комітету Червоного Хреста було відкрито безкоштовну амбулаторію для «приходящих больных всех сословий». Тут у святкові та недільні дні мало чергувати по два лікарі.
Наприкінці ХІХ ст. при Заславській міській лікарні була заснована бібліотека. «Заведовать будет сестра милосердия». Приблизно того ж часу міщанином Книжником відкрито ще одну бібліотеку, яка знаходилась в невеличкій кімнаті й уміщалась у двох шафах. «Из составлен- ного книжником… каталога видно, что у него есть все более или менее известные русские и иностранные писатели, а также все классики… Журналов почти никаких нет, и даже нет ни одной из местных газет… Но большенство заславцев предпочитают ровно ничего не читать…» Проте Книжник не втрачав на дусі та сподівався подолати заславську лінь до читання…
Тарас Вихованець
