ЩОБ КРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ КУПРІНА

Перша субота 1838 року, а вона припала на 3 січня (за тодішнім старим стилем), подарувала Кам’янцеві нове явище - газету. Називалася вона невибагливо, але просто й точно - «Подольские губернские ведомости». Особливої заслуги Кам’янця в тому, що тут стали видавати газету для всієї Подільської губернії, не було. 1838 року ще в 41 губернському місті Російської губернії з’явилися часописи з аналогічною назвою: в Полтаві - «Полтавские губернские ведомости», в Житомирі - «Волынские губернские ведомости» і т.д. Адже так звеліли в Санкт-Петербурзі.
До речі, коли 1990 р. Кам’янець-Подільська міська рада задумала заснувати власну газету, то над її назвою довго голову не сушила, а відштовхнулася від принципу, закладеного в назві пер¬шої подільської газети. Тож 7 вересня 1990 р. побачив світ перший (для початку - рекламно-інформаційний) номер «Кам’янець-Подільського вісника». Коли ж у травні 1992 р., з ініціативи Віталія Бабляка, сесія міськради розглядала питання про перейменування газети міськради на «Подолянин», оскільки планувалося зробити її обласною, то саме усунення з назви слова «вісник» (українського варіанту давнього «ведомости») стало на заваді перейменуванню. 
Якщо зважити, що для XIX ст. різниця між старим і новим стилями становила 12 днів, то 15 січня маємо 175-річний ювілей «Подольских губернских ведомостей». Вони досі залишаються важливим джерелом для дослідників минувшини. Наведемо тільки один характерний приклад.
Російський літературознавець Владислав Афанасьєв, досліджуючи творчість Олександра Купріна, який у 1890-1894 рр. перебував на військовій службі в 46-му піхотному Дніпровському полку, що дислокувався на Поділлі, не міг обминути підшивок «Подольских губернских ведомостей» за ці роки.
Звісно, систематично й постійно життя військових частин «Подольские губернские ведомости» не висвітлювали, але час від часу особливі випадки, пов’язані з життям офіцерства, потрапляли на шпальти газети у відділ «До статистики пригод у губернії». Так, 5 серпня 1892 р. часопис повідав про випадок, що стався 17 червня у Проскурові (нині Хмельницький). «Героями» його були два офіцери 46-го Дніпровського полку, «скромно» позначені ініціалами К. і З.
Отже, о другій годині ночі поверталися на квартиру актори - «міщанин Соломон К. (на сцені Г.) і вдова купецького сина Курчатова (на сцені Рощина)». На вулиці навпроти офіцерського зібрання 46-го піхотного Дніпров¬ського полку їх наздогнав офіцер того ж полку К. і збив з голови актора К. капелюх, а потім між обома зав’язалася бійка, під час якої актор К. зірвав з офіцера К. погони. Місцеві жителі, почувши крики, зуміли припинити бійку. Але невдовзі офіцер К. разом із офі¬цером З. зайшли до квартири Курчатової та актора К., які жили разом, та стали вимагати від актора К. повернути погони, погрожуючи при цьому зброєю. Але вчасно прибув підпоручик Сивохо, який зумів залагодити конфлікт. Він вибачився за поведінку своїх товаришів перед Курчатовою та актором К., а останній повернув погони. Після цього акторові К. та офіцерові К. запропонували помиритися, але ті відмовилися від такого завершення конфлікту. Натомість, як зазначила газета, «К. запропонував К. бути для пояснень о пів на дванадцяту дня 17 числа в саду, де розташовувалася будівля театру, і хоча актор К. і був в обумовлений час в саду, але офіцер К. туди не з’явився». Проведене розслідування з’ясувало, 
що причиною конфлікту між офіцером і актором стало те, що за тиждень до описаного випадку актор запропонував офіцерові покинути лаштунки театру.
Владислав Афанасьєв зазначив у статті про Купріна, опублікованій 1961 р. в журналі «Русская литература»: «Читаючи цю замітку з хроніки подій, мимоволі згадуєш «героя» оповідання «Весілля» підпрапорщика Сльозкіна, що, як і «відважний» офіцер із Дніпровського полку, вступив у перепалку з цивільними особами, був утихомирений ними і позбавлений погонів».


Автор:  Олег БУДЗЕЙ