Вхід

“Ми вірили, що другий блок запрацює”

 

До річниці пуску другого енергоблока

Вперше на атомну електро­станцію Олег Ковалишин потрапив після закінчення Придніпровського енергобуді­вельного технікуму. На Рівненській АЕС завершувалось спорудження третього енергоблока, і вчорашньому студенту випало взяти участь у монтажі арматури та трубопроводів. Але працювати довелось недовго, бо на руки одержав повістку до армії.

Після демобілізації Олег Ковалишин влаштувався на ХАЕС, працював черговим слюсарем турбінного відділення. А згодом на запрошення керівництва Нетішин­ського профтехучилища став майстр­ом підготовки слюсарів з ремонт­у реакторотурбінного устаткування. А коли під час пусконалагоджувальних робіт на першому енергоблоці Хмельницької АЕС виникл­а потреба у спеціалістах, виріши­в залишити­ викладацьку діяльність і перейти у колектив під­приємства “Нововоронежатом­енергоремонт”, який якраз завершував підготовку до експлуатації трубопроводи та арматуру.

- У мене були всі шанси влаштуватись на будь-яку АЕС Радян­ського Союзу,- пригадує виконувач обов’язків­ начальника оперативно­-ремонтної служби енергоремонтного підрозділу О.П.Ковалишин,-  вибір зробив на користь ХАЕС не випадково. Я народився і виріс у Славуті,там мешкають моя мама та родина, їх треба постійно відвідувати.

Робота у підрядній організації вимагала частих відряджень на інші АЕС, де проходили планово-попереджувальні ремонти. Географія поїздок була досить широкою, в основному на електростанції, на яких експлуатувалися реактори типу ВВЕР. Постійна участь у ремонтах давала змогу набути хорошого практичного досвіду. Роботи вистачало й на самій ХАЕС.

- Коли запрацював наш перший енергоблок, - розповідає Олег Петрович­,- була надія, що зовсім незабаром така ж доля чекає й на другий. Принаймні системно велися­ всі підготовчі  роботи, паралельно із будівництвом тривав монтаж обладнання. Але згодом Верховна Рада України прийняла так званий мораторій, який на багато років поховав перспективи пуску другого енергоблока.

Але спеціалісти не покинули напризволяще недобудований енергетичний об’єкт. Головним завданням стала консервація трубопроводів, арматури, до таких робіт постійно залучався разом з іншими й Ковалишин. Важливість попередньо проведених операцій він сповна відчув після переходу до цеху централізованого ремонту ХАЕС. Коли про майбутній пуск другого енергоблока припинились звичайні балачки і розпочалась конкретна робота, стало очевидним, що праця багатьох фахівців електростанції та підрядних організацій не була марною:­ трубопроводи та арматур­а збереглися добре. У пристойно­му стані було й інше обладн­ання. А потім, як мовиться, за­вертівся маховик передпускових операцій. Цей період був напруженим, Олегу Петровичу та його колегам часто доводилось допізна затримуватись на роботі, а то й просто ночувати у кабінетах, підсобних приміщеннях. Це був великий ентузіазм, який підкріплювався вірою в те, що другий енергоблок все ж таки запрацює.

- Зараз на відстані прожитих років,- розмірковує О.П.Ковалишин,- легко порівняти роботу після пуску першого та другого енергоблоків. Вони введені в експлуатацію в різних умовах. Я був свідком певних недоліків у роботі систем першого. Правда, у визначені терміни спеці­алісти їх усунули, і він запрацював стабільно. Щодо другого, підготовка його до пуску була більш ретельнішою і проходила за більш жорсткішими правилами під пильним оком багатьох контролюючих органів. Як вітчизняних, так і зару­біжних. Добре, що другий енерго­блок за діючими ступенями безпеки на сьогодні є одним з найкращих серед атомних електростанцій, на яких експлуатується реакторна установка типу ВВЕР. Про високу надійність обладнання можна зробити висновки під час ремонтних кампаній. Мене і моїх колег проймає гордість за те, що є у тому і наш внесок.

Пуск другого енергоблока ХАЕС О.П.Ковалишину запам’ятався не тільки проведеними урочистостями, йому тоді було вручено ключі від квартири. Покращення побутових умов є хорошим стимулом для плідної роботи, а в ремонтників турбот вистачає завжди. Принаймні зараз багато сил віддається підготовці до місії OSART. Оперативно-ремонтна служба тут має низку завдань.

Про хороші організаторські здібності Олега Петровича у колі ремонтників можна почути багато. Колеги відмічають не тільки його високу професійність, а й звичайну людяність. Без цього годі й думати про успіх у ремонтній справі. Недарма ж кажуть, що людський фактор є визначальним.

Під час зустрічі із О.П.Ковалишиним я поцікавився його захопленнями поза роботою. Вони є традиційними для багатьох із нас – похід за грибами, риболовля, сімейний відпочинок на природі. Але все ж таки вдалося підмітити й своєрідну родзинку. Олег Петрович поставив собі за мету систематично відвідувати родичів, які мешкають у різних куточках України.

- Як це не парадоксально,- каже Олег  Петрович,- сьогодні у біль­шості випадків рідня зустрічається або на весіллі, або на похоронах, ми не бачимо один одного роками. Треба зустрічатися частіше, і я намагаюся доводити це власним прикладо­м. Родинні стосунки треба­ підтримувати, не зайвим є й вивчення свого родоводу. Принаймні у мене ставлення до таких речей змінилось після того, як  дядько Анатолій показав фотоальбом, в якому я вперше побачив свого прадіда на знімку початку минулого століття.

Олександр Шустерук

серпень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!