02.04.2010Знані постаті Славутчини
РОМАНОВСЬКИЙ (Bożawola-Romanowski) Леон (1800, на Поділлі – 12.12.1882 в м. Славута, Хмельн. обл.) – правник, архівіст, генеалог, письменник. Отримавши, по закінченню Подільської гімназії в м. Вінниця, юридичну освіту адвокатську практику відбув при Подільському трибуналі. Протягом 1827-1830 працював архівістом та судовим захисником у земському суді Літинського повіту, з 1931 – повірений Д.Івановського, з 1835 – державним адвокатом в Головному суді присяжних в м. Кам’янець-Подільський. В 1838 переїжджає на постійне проживання до Кам’янця-Подільського. 20 вересня 1845 на запрошення кн. Р.Є.Сангушко обіймає посаду повіреного у справах подільських маєтностей кн. Сангушко. З 1846 по 1850 обіймає посаду адміністратора маєтку кн. Сангушко в Славуті. 16 травня 1866 призначається на посаду консерватора родинного архіву князів Сангушко. За активної участі Л.Романовського 1 серпня 1866 архів Сангушків перевозиться з Ізяслава до князівського палацу в м. Славута. В 1881 з огляду на хворобу та поважний вік передає управління архівом Броніславу Горчаку. Автор низки поетичних творів та історико-генеалогічних розвідок, зокрема з історії родин графів Потоцьких та князів Сангушко.
14.03.2010Знані постаті Славутчини
ГОРЧАК Броніслав (1854, м. Львів – 16.10.1918, м. Славута, Хмельн. обл.) – історик-генеалог, архівіст, археограф. Випускник Львівського ун-ту. Учень проф. К.Ліске та А.Прохаскі. З 1876 по 1881 р. працював в Львівській бібліотеці Оссолінеум. В 1881 р. на запрошення кн. Р.В.Сангушко переїжджає до м. Славути, де обіймає посаду архіваріуса князівського архіву. Впорядковуючи архів застосовував на початку методику хронологічного укладу, без погляду на тип і походження документів. Однак в 1898 р. під впливом О.Чоловського та З.Л.Радзимінського змінює методику, впроваджуючи поділ документів за хронологією та видом документу. Врешті результатом опрацювання документів архіву стало видання низки каталогів, родоводу кн. Сангушко. В 1886 р. разом з З.Л.Радзимінським та П.Скобельським розпочав підготовку видання «Архіву князів Сангушко зі Славути». Активно публікувався на шпальтах наукових часописів (напр. Przegląd Powszechny, Kwartalnik Historyczny). З початком І Св. Війни, як австрійський підданий змушений був покинути терени Російської імперії. На поч. 1918 р. повернувся до Славути, з метою впорядкувати залишки архіву кн. Сангушко. Не довівши справу до кінця захворівши на пневмонію помер.
14.03.2010Знані постаті Славутчини
КОЧУБЕЙ Володимир Іванович (1888 – 1937) – археолог, краєзнавець. Н. в с. Жижниківці (Шепетівський р-н. Хмельн. обл.) в сел. сім’ї. В 1905 закінчив учительську семінарію. З 1906 працював вчителем початкових та старших класів. В 1908-1913 навчався в учительському інституті. Від 1919 по 1922 служив в лавах Червоної армії. З жовтня 1923 працює вчителем професійно-технічної школи в м. Славута. В кінці 1923 був обраний членом районної комісії з перевірки іспитів. Один з ініціаторів та засновників низки краєзнавчих гуртків в містах та селах Славутського, Полонського, Красилівського, Судилківського, Ізяславського та Ляховецького р-нів Хмельницької обл. Від 1926 уповноважений Всеукраїнського Археологічного Комітету при УАН по Шепетівській окрузі та уповноважений Київської крайової інспектури по охороні пам’яток культури на Шепетівщині. В жовтні 1926 засновує та очолює Шепетівський окружний краєзнавчий музей в м. Славута. На базі цього музею в 1927-1929 ініціював проведення, під наук. кер. проф. С. Гамченко та Безбородько, двох геологічних та двох археологічних експедицій. В 1928 ініціював створення і пізніше очолив Шепетівське Наукове при Українській Академії Наук Товариство. Від 1908 активно публікує краєзнавчі розвідки на сторінках газет «Вісті Волинського Губернського Земства» та «Нове життя для всіх». Автор монографій з археології та краєзнавства Шепетівщини – «Археологічне обстеження берегів р. Горинь в 1928 р.», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Довідник Шепетівщини», «Екскурсант Шепетівщини» (Шепетівка, 1929). Розстріляний в Москві в 1937 р..
14.03.2010Знані постаті Славутчини
Берковський Владислав Георгійович (1977 р., м. Одеса) - кандидат історичних наук, директор Центрального державного архіву зарубіжної україніки (м. Київ), член правління Спілки архівістів України, дійсний член Центру дослідження Поділля Інституту історії України НАН України. Випускник Славутської ЗОШ №2. Закінчив Національний університет "Острозька Академія" (1995-2000), аспірантуру Одеського національного університету ім. І.Мечникова (2000-2004). Викладав історію в Славутській ЗОШ №6, з 2001 по 2006 - в Університеті М.Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща). З 2006 по 2009 - завідувач Виставкового центру Державного комітету архівів України. Автор понад 100 наукових статей, 1 монографії (Студії з історії Славутчини, Київ, 2008, 240 с.), 2 збірників документів з історії Славутського району ("Колективізація та голодомор на Славутчині: Зб. документів. - Київ, 2009. - 300 с.", "Джерела до історії партизан Славутчини. - Київ, 2010. - 300 с."). За вагомий внесок в краєзнавчий рух відзначений Почесною грамотою Міністерства культури та туризму України.
ШУЛЯК Василь Корнійович, 1952 року народження. Народився у с.Лютарівка Теофіпольського району Хмельницької області. Вищу освіту отримав за спеціальністю бухгалтерський облік в сільському господарстві.
Трудова діяльність
09.1967 до 06.1970 - Учень Шепетівського сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку
07.1970 до 06.1973 - Заступник головного бухгалтера колгоспу “Іскра” Теофіпольського району Хмельницької області
06.1973 до 08.1974 - Головний бухгалтер Теофіпольського міжколгоспного комбікормового заводу, смт Теофіполь Хмельницької області
08.1974 до 03.1979 - Голова колгоспу ім. Калініна Теофіпольського району Хмельницької області
03.1979 до 04.1992 - Голова колгоспу “Труд” Теофіпольського району Хмельницької області
04.1992 до 06.1998 - Голова Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області
06.1998 до 04.2006 - Голова Теофіпольської районної ради Хмельницької області
06.2006 до 08.2008 - голова ДП “Лановецьке”, м. Ланівці Тернопільської області, голова кооперативу “Україна”, смт Теофіполь Хмельницької області
08.2008 по даний час - тимчасово виконуючий обов’язки голови Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області
ОРДИНСЬКИЙ Валеріан Йосипович, 1960 року народження. Родом із м. Шепетівки Хмельницької області, має вищу освіту за спеціальністю механізація сільського господарства
Трудова діяльність
09.1978 до 07.1983 - студент Кам’янець – Подільського сільськогосподарського інституту
09.1983 до 04.1992 - головний інженер колгоспу “Більшовик”, с. Плесна Шепетівського району Хмельницької області
04.1992 до 10.1998 - заступник голови колгоспу “Більшовик”, с. Плесна Шепетівського району Хмельницької області
10.1998 до 11.1998 - менеджер ПП “Подільська Нафта”, м. Шепетівка Хмельницької області
11.1998 до 03.2000 - директор ЗАТ “ Агрохім – Поділля ” м. Шепетівка Хмельницької області
03.2000 до 02.2003 - директор СТОВ ім. Лесі Українки с. Плесна Шепетівського району Хмельницької області
02.2003 до 08.2008 - начальник Шепетівського відділу ДП “Хмельницькстандартметрологія”
08.2008 по даний час - тимчасово виконуючий обов’язки голови Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області
Ліберман Овсій Григорович ( 7 жовтня 1897 року в Славуті) - відомий український економіст-статистик. Обдарований юнак успішно закінчив не лише юридичний факультет Київського державного університету, а й Харківський інженерно-економічний інститут. Блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук; з 1963 року О.Г.Ліберман - професор кафедри планування, статистики та обліку Харківського держуніверситету імені О.М.Горького. Перу талановитого вченого належать понад 200 друкованих наукових праць. Символічно, що ім'я нашого славного земляка ввійшло до одного з томів сучасної «Короткої єврейської енциклопедії», виданої у Єрусалимі.
Ковтонюк Яків Сидорович (14 жовтня 1900 р. с Бараннє -Улашанівка в селянській родині) - один із перших комсомольців Славутчини, активний учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн, член КПРС з 1922 року. Обирався головою Славутського райвиконкому, директором райхарчокрмбінату, деякий час був співробітником редакції районної газети «Прикордонна правда». Помер у січні 1963 року в Славуті. Похований на старому православному цвинтарі, що біля району електричних мереж.
Лосьпольський Володимир , художник-маляр, учень Академії Краківської та Монахійської. Народився в Славуті у 1849 році. Малював жанрові сцени із життя польської шляхти, селян і козаків. Його картини зберігаються у колекціях Варшави. Помер 3 жовтня 1888 року, перебуваючи у чернечому сані.
Паламарчук Максим Мартинович (22 жовтня 1916 року в селі Воробіївка Полонського району, що на Хмельниччині). Його шлях у велику науку розпочався у 30-х роках саме в Славутському робітфаці, який на той -час розташовувався в приміщенні нинішнього філіалу зош №2. Закінчивши його, навчався у Київському державному університеті ім.Т.Г.Шевченка, професором якого пізніше став. М.М.Паламарчук - відомий український економіст, академік АН України, Заслужений діяч науки України, віце-президент Географічного товариства України, автор ряду праць з економіки промисловості та підручника «Географія Української PCP» для середніх шкіл.
Кибиров Тимур Юрьевич (настоящая фамилия Запоев) родился в 1955 г. в Шепетовке Хмельницкой области. Окончил историко-филологический факультет Московского областного педагогического института. Публикуется с 1988 г., бытуя в литературных журналах и альманахах “Континент”, “Юность”, “Знамя”, “Новый мир”, “Дружба народов”, “Огонёк”, “Вестник Европы”, “Литературная Осетия”, “Кавказ”, “Неприкосновенный запас”, “Странник”, “Русская виза” и др. Является автором книг “Общие места” (1990), “Календарь” (1991), “Стихи о любви: Альбом-портрет” (1993), “Сантименты: Восемь книг” (1994), “Когда был Ленин маленьким” (1995), “Парафразис” (1997), “Избранные послания” (1998), “Памяти Державина” (1998), “Интимная лирика” (1998), “Нотации” (1999), “Улица Островитянова” (2000), “Юбилей лирического героя” (2000), “Amour, exil…” (2000), “Кто куда, а я ; в Россию” (2001), “Шалтай-болтай” (2002), “Стихи” (2005), “Кара-Барас” (2006), “На полях “A Shropshine lad” (2007), “Три поэмы” (2008). Перечень премий, присуждённых Тимуру Кибирову, солиден: в 1994 г. поэт получил Пушкинскую премию фонда А. Тепфера и премию журнала “Знамя”, в 1996 г. ; премию журнала “Арион”, в 1997 г. ; Антибукеровскую премию “Незнакомка” и премию “Северная Пальмира”, в 2000 г. ; стипендию фонда И. Бродского, в 2006 г. ; премию “Станционный смотритель” и грант М. Ходорковского “Поэзия и свобода” и наконец в 2008 г. ; Российскую национальную премию “Поэт”.
