Вхід

Фарбувати сивину Клеопатра радила воронячими яйцями

 

”Усяка жінка будь-якого віку, чи то дівиця, заміжня або вдова, якщо за допомогою духів, помад, рум’ян, високих каблуків або кринолінів спокусить підданого його величності, буде судима як за чаклунство”. Такий указ англійський парламент ухвалив 1779-го.

Фарбуватися жінки почали ще тисячі років до того. За єгипетської правительки Клеопатри (69–30 роки до Р.Х.) вважалося ганебним показатися на людях не нафарбованою і без зачіски. Аби шкіра була білою, цариця використовувала мазь із крокодилячого калу й білил. Для блиску в очах і розширення зіниць капала в них сік беладони. Фарбою із подрібненого малахіту фарбувала в зелене нігті та ступні ніг. Очі підводила сажею чи мідним купоросом.

Клеопатра написала косметичну книжку ”Ліки для шкіри”. Сивину там радить зафарбовувати воронячими яйцями або печінкою осла, змішаною з оливковою олією. Волосся на тілі знищувати сумішшю пташиного посліду з подрібненими кістками тварин, кленовим соком, смолою дуба й тертим огірком.

Дружина римського імператора Нерона Поппея, яка жила у 30–65 роках, щодня приймала ванни із молока ослиць. Навіть якщо подорожувала, брала із собою ціле їх стадо. У Середньовіччі жінки освітлювали обличчя отруйними свинцевими білилами. Шкіра швидко старіла. Тому на ніч клали на лице яловичину, вимочену у молоці. Десь у XI ст. стали користуватися пудрою, змішаною з яєчним білком. Чим товстіший шар пудри на обличчі — тим красивіше.

Щоб зімітувати прозорість шкіри, королева Англії Єлизавета I (1533–1603) на шарі пудри промальовувала судини. Нанесення макіяжу було таким трудомістким, що для цього запрошували художників. Ходили з ним кілька днів — часто вмиватися ще було не прийнято. Запах брудного тіла заглушували неймовірною кількістю парфумів.

У XVIII ст. у моду ввійшли накладні брови зі шматочків мишачих шкірок. Щоб підкреслити округлість обличчя, за щоки закладали пробкові кульки.

Наталія ПАВЛЕНКО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На радянську туш треба було поплювати

В українських селах дівчата й молодиці білили щоки борошном, рум’янили буряком. У перші десятиліття радянської влади арсенал косметичних засобів пересічної жінки також був скромним.

— Викручувалися як могли, — згадує 88-річна киянка Любов Баранова. — Згорілого сірника вмакали у вазелін — і малювали стрілки, фарбували вії.

Після війни жіночою мрією була туш ”Ленінградська”. Її можна було купити у фарцовщиків у громадських туалетах на Хрещатику в Києві. У переходах саморобну туш продавали цигани. Щоб її розмочити, на брикетик плювали, а злиплі вії розділяли голкою.

У 1950–1960-х для рук доярок стали випускати вазелін. Для лісорубів — засоби захисту від комарів. Радянська косметика була не інструментом спокуси, а профілактичним засобом – аж до 1970-х, коли з’явилися новинки з Прибалтики й імпортні з Болгарії і навіть Франції. Радянським зубним порошком тепер чистили плями на шпалерах, а одеколоном дезінфікували зубну щітку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!