Вхід

Справа його життя

 Справа його життя

 

            поема

 

Бувають думки куценькі,

бувають цупкі, як «стій!»

У Олексія Троценка

кожна хвилина в ціні.

Полудень свого віку

він зустрічає окриленим.

Ніколи чоловіку

перевдягатись в туніку –

скільки ще справ не втілено.

Попоходив кабінетами,

поки дали «добро».

 

Сонячними кларнетами

в тілі заграла кров.

 

Нетішине.

              Господи!

                       Ліс і болото,

і цей чагарник, непідвладний бульдозеру.

Це ж сила сила-силенна важкої роботи!

Але неодмінно тут з’явиться озеро.

А там, де село

заплелось верболозами,

куди просто так не дістатись без хисту –

все зробиться

фахово, планово,

                           з розумом –

                 там  з’явиться місто!

                

А поки що сенс в дорозі,

без неї ні кроком руш.

Він сам собі каже: «З Богом!»

і міцно впрягається в гуж.

Він знає: основа – люди,

звичайні, непоказні,

без них нічого не буде.

І все це заради них!

 

Агов, егей, слов’яни,

стискайте міцніше ряди.

Хто змучився без діяній –

хутчіш збирайтесь сюди.

Тут справа така – нівроку,

на цілий життєвий путь.

Якщо ти не лежебока –

будь піонером, будь!

І хлопці першопрохідці

вже гатять піщані гаті.

 

У сімдесят сьомому році

пручалась природа-мати.

Шлях, що проліг стрілою,

напучився, як нарив.

 

- Ну, що, прокололись, герої?

Центр заговорив.

- Слухайте, пане Троценко,

це не хухри-мухри,

ми вам дамо «оценку»

звідти, з самої гори.

Він тільки губи стиснув

(стільки тої біди).

Рак на горі не свиснув

і пустодзвін не вродив:

випрямили дорогу,

підрихтували гнів –

догана, але не строга.

Скільки ще їх мені?

              ***

Стомленого Троценка

не покидає пьосенка,

ритм полонезу й польки

на дві четверті дольки.

Це пригадався Штеттін,

першо-останній бій.

З криком «ура»  по планеті

біг він назустріч смерті,

а залишився живий…

 

З пам’яті - геть кошмари,

хай все лихе  облишить.

Улас, Станіслав, Марек

зводитимуть Нетішин.

 

Будівельник від слова «буде»,

він нащадок Творця прямий,

бо в ім’я і на радість людям

зводить вежі, мости, «дими».

Він обличчя дає парижам,

плекаючи зодчих  думки,

він майбутніх довершень

                               стрижень,

їх заспівувач, їх акин.

                ***

Нетішине.

          Господи,

                       ліс і болото

і Горинь стрімка

в нестійких берегах.

Троценко усіх запросив на суботник,

бо місту не можна в чагарниках.

Їдальня, гуртожитки,

школа,

              «Я перший!»

давно вже в облозі –

                         не на самоті.

Це гідні етапи задуманих звершень,

це втіха в його трудовому житті.

Він знає: мірило усьому людина,

мірило людини – достойні діла.

Він хоче, щоб злились,

                   сплелись воєдино

людина і діло.

    Не куча мала,

                  а гідна епохи

                                     велика робота.

Тому він не знає неділі,

                       суботи –

                                      турботи.

 

А все задля того, щоб там,

              на узвишші

піднеслись угору ХАЕС куполи,

і був до них завжди прихильним

                                    Всевишній,

а люди в теплі і при світлі жили.

Бо ж атомне сонце,

               як справжнє зігріє,

бо ж світло від нього

                           і вдень і вночі.

                          ***

Чорнобиль закреслив надію на мрію.

О як він усіх пильнувати научив!

 

Чорнобиль тривожить,

як здатне тривожити лихо.

В тривожному русі

я стишую тверду ходу.

Я зважую крок,

намагаюсь, здається, не дихать,

замислююсь:

може насправді не вірно іду?

Мене огортають

підступні довічні питання:

для чого живеш?

що залишиш у спадок дочці?

- Ну, звісно, добро,

і, звичайно,

                    велике кохання,

здоров’я,

світанки на гордій Горині-рікі.

- А як же Чорнобиль?

І це ти на пам’ять залишиш?

- Залишу, авжеж бо,

бо нікуди діти гріха.

Це істина давня,

що кожен із нас розумніший

опісля того,

як наповзавсь в багні й ріп’яхах.

Я скільки зумію, -

ділами поправлю провину,

бо гірше за атом

байдужість вражає серця.

У мене зростає ровесниця лиха –

                               дитина,

їй бути мудрішій за свого отця.

 

Того трагічного року

все було вкрай погано.

Підрядник не вклався в строки –

Троценко отримав догану.

А потім, як вибух гранати

наказ – з керівництва зняти.

 

Він не впадає у відчай,

бо він вже себе увічнив

в людях, що вірять в атом.

 

Але тривожно спиться:

коли Чорнобиль –

                              фатум,

то справа ця не годиться.

Думи такі розлогі,

заплутані, не гостинні.

- Ні, це не гнів від Бога,

це провина людини.

Він не відступить в герці

ні перед якими грозами,

тому що вірить серцем,

тому, що любить розумом.

Хоч в словесах не дока,

але на фрази еклектиків

знайдеться вірний доказ

і приклад з Його електрики.

Атомне сонце світитиме,

хтоб не наводив тінь.

«Образом цим освятіть мене

у цьому земному житті.

Виміряйте кіловатами

прагнення і діла,

хоча б між тими датами,

як атомна ожила!»

 

 Віктор Гусаров

2008

 

 


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!