Пам’яті Г.Шеліванової

Вони тепер відходять в небуття

як в сорок першому –

                   повзводно і поротно:

смерть невгамовна піднімає стяг –

вершить бенкет довічної скорботи.

Вони бійці, їм відступать не слід,

вони так часто падали на бруствер.

Спасибі вам за шість десятків літ

безхмарних, гідних слова Златоуста.

Ви незгасимі промені комет,

що слід лишають в просторі і часі.

Все пролетить, усе в житті мине,

а ви залишитесь –

                       безсмертні і прекрасні!

Печаль моя світла

Таку характеристику можна дати елегійному вечору пам’яті з нагоди річниці відходу у вічність почесної громадянки Нетішина Ганни Василівни Шеліванової. Виступ Марії Адамівни Моцик, в якому вона тепло і  світло розповіла про зустрічі з Ганною Василівною, приглушив  болісні спогади присутніх про людину великої душі і непересічної долі. З часу самоусвідомлення і до останньої хвилини ця жінка була сполучною ланкою між сотнями особистостей, бо любила їх, розу­міла і підносила до знакових висот. Вона була  в числі авторів книги спогадів про земляків сіл Нетішин та Солов’є, які загинули або ж від-значились у роки Великої Вітчизняної війни: «Книги Пам’яті Нетішин - Солов`є», за її участі готувалась «Книга пам’яті» про Славутський  район. Нетішин­ська «Книга пам’яті і поваги» наповнена духом перемоги, вдячної пам’яті до тих, хто боронив свободу. Крім мартиролога   нетішинців і  солов’ївців, а також прибулих у    ці села у буремні роки з інших місць, великий розділ присвячено живим учасникам  бойових  дій,  раді  ве­теранів  війни  та  праці м. Нетішина, прикладам вшанування земляків.

Ганна Василівна  була заспівувачем різно­бічних заходів місцевого осередку ветеранів другої світової. Її діяльність була відома далеко за межами міста і відзначена нагородами, а найважливіше – вдячністю людей.

Наші шляхи також багаторазово пересікались. Вона опублікувала в газетах Нетішина  чимало гарних дописів. Навіть в певних кон­фліктних ситуаціях  вона була мудрою і високою. Найбільше за все Ганна Василівна цінувала життя і добрі стосунки між людьми. Цьому служила всім серцем.

Про  Г.Шеліванову згадували цього вечора заступник генерального директора ХАЕС  В.Демидюк, міський голова О.Смишляєв, заступник голови ветеранської організації Хмельницької області О.Клочко, начальник відділу пенсійного фонду в Нетішині  К.Половко, заступник міського голови І.Михасик, голова профкому ХАЕС М.Гук, начальник управління праці та         соціального  захисту С.Коваленко,  сусіди, зна­йомі тощо.

Присутні мали можливість побачити ніби наживо Ганну Василівну під час демонстрації  запису спогадів Шеліванової про початок війни в нашім краї. Без надмірного трагізму  і  патетики, швидше буденно звучала ця розповідь, бо такою була її внутрішня установка на події. Проте вона завжди щиро і послідовно відстоювала правду про роль земляків у Великій Вітчизняній війні.

Ганна Василівна сама брала участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни. Пригадуються її розповіді про пакет, який треба було доставити в партизанський загін, і зустріч з поліцаями під час цієї простої, але надзвичайно емоційної подорожі до місця зустрічі «з своїми». Вона не ховалась за словами «безстрашність, героїзм, звитяга». Вона несла правду про війну, і цим заслужила від нас слова вдячності.

Ведучі Н.Кухоцька та Б.Фединчук (до речі, розробники сценарію) зуміли достукатись до сердець присутніх розповіддю про нашу землячку. Свічки, що їх запалив кожен учасник вечора-спогаду, були символом незгасимості поваги і пам’яті до людини з великої літери.

Віктор Гусаров

Фото автора