Працівники освіти Нетішина знають, що патріарх педагогічної ниви міста працює в зош №4, його прізвище Віталій Андронович Копиловський.

Чудовий фахівець з математики і фізики останні 10 років навчає молодь нашого міста. Не одне покоління за своє життя вивчив і виховав Віталій Андронович.

Народився Копиловський в селі Бухарів на Острожчині 22 червня 1936 року в сім`ї хліборобів. Батько Андрон Іванович був учасником першої світової війни, служив на Балтійському флоті. Віталій пам’ятає тяжкі передвоєнні і воєнні роки другої світової війни.

У 1943 році пішов в перший  клас,  але  вчитись довелось недовго: школу за­крили, бо вчителі за національністю були переважно поляками і покинули село, решта пішла в партизанські загони, в збройні формування УПА.

Освітою Віталика зайнявся старший брат Григорій, який навчив його читати і писати. Так як книжок українською мовою не було, то вчився за польськими підручниками, зокрема “Moja piersha knigzezka”, “Matematika”, “Obrazy z pzeshlos`zi i terazniejshos`zi” (так називались буквар, математика, історія).

В січні 1944 року село визволено від німців. Лише в жовтні налагодилось навчання в селах Острожчини. Вчителями були люди, які приїхали із східних областей України. Школи в селі не було, то навчання проводилось в єврейській хаті, господарів якої забрали в острозьке гетто і 1943 року розстріляли на території нового міста.

В 1946 році помирає його найрідніша людина – мама. Батько оженився вдруге, старшого брата віддав вчитись в Острог, де той закінчив у 1949 році 10 класів, а Віталика того ж року віддав до материної сестри в Новосілки Здолбунівського району, де він у 1952 році закінчив на відмінно сім класів.

З 1952 по 1955 рік навчається Копиловський в Бугринській середній школі Гощанського району Рів­ненщини. В цей час багато читає художньої літератури, бере участь в драматичному гуртку села Бухарів. Молодь села ставила п’єси українських класиків: “Назар Стодоля”, Ой, не ходи Грицю…”, “Безталанна”.

З вересня 1955 року Віталій Андронович вчиться в Рівненському педінституті на фізико-математичному факультеті, який закінчує 1960 року і за направленням їде працювати вчителем математики та фізики у Михалківську восьмирічну школу Острозького району. Навчаючись в інституті, він працював в піонерських таборах вихователем, загоновим вожатим, інструктором з плавання. У 1962 році Копиловський одружується на старшій піонервожатій цієї школи Ніні Василівні Горошок. 1963 року у них наро­джується донечка Люда. В серпні 1965 року Віталій Андронович із сім’єю переїжджає в Мощаницю, де починає працювати на посаді директора місцевої восьмирічної школи. Школа знаходилась в трьох приміщеннях колишніх чеських господарів. Було піднято питання щодо будівництва нової школи. Фінансування взяв на себе тодішній колгосп, допомагав і район.  1971 року за безпосередньої участі Віталія Андроновича була побудована школа на 380 учнівських місць. У 1972 році школа стала середньою. Учні вивчали тракторну справу і поповнювали ряди механізаторів. Робота була цікавою, щоліта працював табір праці та відпочинку. Село в районі було одним з кращих, мало Будинок культури, три магазини, три ставки, пральню, спортивний комплекс. До школи ходили діти ближніх сіл – Бадівки, Волосківець, Милятина, Почапок.

Віталій Андронович мав громадські доручення і був секретарем комсомольської організації, куди входило понад 100 чоловік. В їх числі були і майбутній народний артист України співак Микола Кравчук. Копиловський вів політгурток в комсомольській організації колгоспу “Іскра”, був членом виконкому Воло­сків­ської сільської ради, членом бюро первинної партійної організації, секретарем  вчительської пар­тійної організації.

Однак основним видом його діяльності було і дотепер лишається виховання людини високих моральних якостей, доброти, працьовитості, патріотизму, освіченості.

Майже 10 років Віталій Андронович Копиловський разом з дружиною Ніною Василівною працює в четвертій школі м.Нетішина. В школі подружжя педагогів знайшло прихильність як серед дітей, так і колег.

Стезею батьків пішла і дочка Людмила, обравши за фах хімію і біологію.

Віталій Андронович чудовий наставник. Навчаючи інших, Віталій Андронович і сам постійно вдосконалюється. Має багату домашню бібліотеку з “своїх” предметів, систематично читає педагогічну та громадсько-політичну пресу, бере участь в педярмарках, виготовляє наочність для кабінету фізики, має багато роздаткового матеріалу. У Копиловського чимало учнів-послідовників, троє з яких працюють в Мощанецькій середній школі.

Для нього імідж педагога – це висока моральність, культура, глибокі знання свого предмету, толерантність, активність в громадському житті.

Віталій Андронович багато працює, веде додаткові заняття із обдарованими дітьми, прищеплює любов молоді до знань. Освіту майбутнього Копиловський вбачає у всебічному розвитку особистості, здоровому способі життя, високому рівні культури і освіти, фізичній і духовній досконалості, любові до України, глибоких професійних знаннях.

Віталій Андронович гордиться онуками: Оля вчиться в Києві в авіаційному університеті, а Іванко є учнем 9 класу четвертої школи.

2006 рік для нього визначний, ювілейний: відзначатиме 70-ліття і десятилітній відрізок роботи в Нетішині. Добра Вам, вчителю.

Петро Шелепало