Вхід

У Новий рIк з прем’єрою

 

У Новий рік народний театр “Маски” міського Палацу культури входить з новим доробком, тиждень тому актори презентували глядачам “Варшавський набат”. Прем’єра стала своєрідним продовженням теми, порушеної юними музейниками зош №2 в своєму дослідженні, що вилилося в документальний фільм про злодіяння фашистів у створеному  ними ж таборі для військовополонених у Славуті. Ні, у виставі не йшлося про трагедію “Грослазарету”, бо вже з самої назви випливає, що події відбувалися у Варшаві, але цинізм і жорстокість чужинців зі свастикою нічим не відрізнявся по різний бік кордонів. Власне, для них не існувало кордонів, бо надто далекосяжними були плани – підкорити всіх і вся. Не існувало моралі і співчуття, а мірилом вивершеності людської поведінки був фюрер і його ідеологія. Ця сентенція стала ключовою у “Варшавському набаті”, а її виразником у виставі виступає оберштурмбанфюрер Конрад Вольф. Прикметно, що цю роль зіграв уродженець краю, де в часи війни була споруджена чи не найбільша ставка Гітлера, яка й досі таїть у собі багато незвіданого, Сергій Кусков. Про паралелі не йдеться, але мирному подолянину та мирному атомнику перевтілення у непідступного фріца вдалося. Він холодно й грізно чеканив такі ж холодні, як криця, слова – нам усе дозволено.

Події розгортаються в одному з варшавських сиротинців, де знайшли притулок юні поляки, чиїх батьків забрала війна. І хоч не завжди в ньому сито й затишно, зате поміж своїх людей, а добрий старий учитель (Євген Оплітаєв) готовий віддати душу, аби хоч трохи скрасити життя дітей. Аж тут до них прийшов “добрий” дядя з подарунками, улесливо розповідаючи солодку казку про майбутнє, яке готовий подарувати. Дітей відвезуть на розкішну дачу, довкола якої чудові ліси, річка, чисте повітря. Там хороший догляд і багато іграшок.

Старий учитель відразу зрозумів підступність цих слів наскрізь пронизаних фальшю. Бо дача не що інше, як крематорій, звідки живим ніхто не повертається. Намагання вчителя і дружини Конрада Маргарити (Ольга Епік) переконати його у безсердечності намірів розбивається у глуху стіну нерозуміння і несприйняття іншої позиції. У фріца одна відповідь: “Я солдат”. А солдати – сліпі виконувачі волі фюрера, дії якого зрозуміє Всевишній. Бо, в уяві есесівців, усе на цій планеті “наше” – держави, народи, повітря і навіть Бог – НАШ! А переможе лиш той, у кого серце замкнене на ключ. Отож, до чого тут чиєсь вкрадене дитинство, про яке так хвилююче згадують у сиротинці юні поляки (Георгій Теряєв і Ольга Лазаришина). І в загалі, які ж це діти? Так, людиноодиниці.

“Варшавський набат” не залишає  байдужим. І завдяки  порушуваній  темі, і вдалому її розкритті нетішинськими акторами. Із колишнього складу трупи в головних ролях був задіяний лише Микола Хомич та нещодавній дебютант “Масок” Сергій Кусков. Нове поповнення також цілком достойно заявило про себе. Окрім уже згадуваних імен варто назвати Павла Євменьєва, Петра Гордієнка. Активну участь у так званих масовках взяли учні двох нетішинських шкіл - №1 і №3.

Ольга Сокол

січень 2006


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic