Німецька колонізація Волині

Перші згадки про німецьких поселенців на Волині зустрічаються ще за часів Київської Русі. Як правило, це були ремісники, запрошені сюди для обслуговування дворів знаті. Обмежені суворими законами, вони не відігравали помітної ролі в політичному та економічному житті краю [1; 128]. Після татарської навали 1240-1241 рр. притік німців на західноукраїнські землі посилюється. На запрошення галицько-волинських князів німці беруть участь у відбудові зруйнованих міст, будівництві замків, фортець, церков, розвивають торгівлю та ремесла. Історичні документи засвідчують, що вони були в добрих стосунках із тамтешніми князями, користувались різними привілеями, посідали урядові посади. Волинь вабила до себе не тільки купців, що вели торгівлю з іншими країнами, закуповуючи там товари з метою реалізації їх на Волині, але й німецьких бюргерів та знать, архітекторів, будівельників, селян [1; 536]. Посилаючись на дослідження Г.Гольца «Участь німців в торгівлі і промислах на Волині», слід відмітити, що німці славились на Волині як професійні будівельники, ремісники, художники. Про це свідчить їх участь у розбудові Луцького та Кременецького замків. Варто згадати й Олицький замок, збудований після 1554 р. за участю німецького архітектора Й. Франкенштейна.
У 1640 р. князь А.Радзівілл звелів збудувати церкву в с.Олиці. Столярні та оздоблювальні роботи виконували також німецькі майстри [1; 537]. Дзвони були виготовлені в Данцингу. У багатьох церквах Волині можна було знайти й церковне начиння, виготовлене німецькими майстрами. За участю німецьких будівельників та архітекторів збудовані Почаївська Лавра (архітектор Готфрід Гофман із Бреслау), палац та католицька церква у м. Млинові (архітектор Е.Шроедер), палац у с.Тучин, де оздоблювальні та мозаїчні роботи виконував маляр Пробет із Німеччини.
У 1770 р. німецькі ремісники оселяються і в Корці, Рівному, Тучині, Дубні.
Із 1783 р. в Корці уже працювала порцелянова фабрика. Освоєння величезних волинських лісів німецькими фірмами сприяло переселенню німецьких лісорубів, в основному, з Нижньої Сілезії. Із цінних порід волинських лісів, особливо дуба, виготовляли коштовні речі [1; 537].
У 1806 р. на Шепетівщині німцями було засновано колонію, яку назвали Дерманка, від прізвища одного з перших поселенців. Німці-колоністи купили землю у місцевого пана [4; 638]. У 1812 р. колоністи побудували кірху (церкву), в якій виконувались обряди до 1937 р.

І лише у 1937 р. в приміщенні кірхи було відкрито сільський клуб. Тут же розташовувались пошта, бібліотека, сільська рада.
У даний час в цьому приміщені знову функціонує церква. Школа, побудована у 1870 р., збереглася й до наших днів (зараз – архів шепетівського музею М.Островського).
На 1830-1850 рр. припадає й перша велика еміграційна хвиля німців на Волинь. Майже одночасно з німецькими селами (колоніями) виникають і поселення текстильників у містах. Особливо великий наплив німців на Волинь відзначався в 1832-1833 рр. із текстильних міст Центральної Польщі. Основною причиною переселення цього періоду був дешевий ринок збуту товарів на Волині. В Рівному, Корці, Дубні, Тучині були побудовані ткацькі фабрики. Розквіт ткацтва на Волині спостерігався до 1851 р.
У період другої великої еміграційної хвилі на Волинь (після 1860 р). німці сприяли розвитку сільського господарства та дрібних ремесел. Використовуючи досвід німців, почали на їх зразок будувати будинки з брусів, вводити сівозміну, удобрювати поля, будувати млини, виготовляти сільськогосподарський реманент. Тоді ж на Волині, в Богуславі, що північніше Деражно, засновується скловидувне виробництво. В краї працює 63 вітряних млини. Були створені спеціальні млини для виготовлення круп і олійниці. Німці займалися як сільським господарством, так і ремісництвом: 31,4% – ковалі, 33,8 % – столяри, 10,6 % – шевці [1; 537-538].
Залишились згадки і про німецьких поселенців, що проживали в селі Михайлючка. Назва села, можливо, походить від прізвища поміщика Михайлючка, що жив у селі Медведівка і володів землями та багатими лісами. Ліс і ділянки землі він продавав. Заселення цієї місцевості відбувалось за рахунок переселення німців і поляків із районів Гродного й з-під Варшави та українців із навколишніх сіл. Заселення продовжувалось і наприкінці ХІХ століття. Поряд із Михайлючкою з’явилися хутори - Капітульщина, Рисовата, Антонівка [5].
У спогадах про волинських німців відмічається їх суворий спосіб життя, зразкове ведення господарства, збереження своїх традицій та культури. Німці будували свій побут та стиль життя на кшталт свого рідного. Будинки мали високі гострі дахи. Одяг, меблі вони виготовляли також за німецькими зразками, що привезли із собою.
На Волині наприкінці ХІХ ст. було засновано понад 400 основних німецьких колоній, в яких проживало майже 200 тисяч осіб. В усіх колоніях споруджено школи та молитовні будинки. Для прибулих волинські поміщики та місцеві магнати виділяли 4-5 десятин землі і будівельні матеріали для спорудження шкіл. Жили німці відособлено, спілкувалися на своїх діалектах, але в процесі проживання вони все більше зближувались між собою і місцевим населенням. В їх лексиконі згодом можна було знайти перекручені діалектичні слова й запозичення з української, польської, єврейської та російської мов [1; 538].
На початку Першої світової війни німецьке населення було переселене в східні райони Росії та після Жовтневої революції 1917 р. повернулося.
У 1925 р., згідно рішень ВУЦВК, із метою надання національним меншинам права і можливості розвивати свою культуру і мову, створювалися національні сільські Ради в тих селах, де проживала значна кількість їх представників. На Шепетівщині було утворено дві німецькі національні сільські Ради в складі с.Михайлючка (с. Рисовата, колонії Капітульщини та другої, куди входили колонія Дерманка (нині с.Дубіївка) та колонія Антонівка (нині цього поселення немає) тощо. На 1 січня 1926 р. на Шепетівщині проживало 1592 особи німецької національності [3; 180-181].
У документах Державного архіву Хмельницької області зберігаються нині копії актів обслідування німецьких колоній Антонівки, Дерманки, Рисоватої, Михайлючки, Капітульщини і урочища Купина. З цих документів можна певною мірою судити, що являли ці поселення. В актах зазначено, що німці Рисоватої, Капітульщини, Михайлючки і Дерманки є корінним населенням, а Антонівки та Купина – переселенці. Можна зробити припущення, що Антонівку і Купино заснували переселенці з Дерманки та інших зазначених вище колоній, а також із німецьких поселень інших регіонів України. В документі зазначається, що в Шепетівському районі з двох німецьких сільрад тільки в Дерманці є хата-читальня, але культосвітня робота не ведеться. Тут працює бібліотека, що нараховує 300 книжок, але з району надсилають лише книжки українською мовою. Загальні збори жителів проводилися німецькою мовою, а от протоколи велися українською, оскільки секретар сільради був українцем [3; 181].
У часи колективізації в німецьких колоніях також створюються колгоспи. 1929 р. у селі Михайлючка організовується колгосп ім. Рози Люксембург, а в селі Рисовата – колгосп ім. Тельмана. У 1930 році у селі Дерманка було створено колгосп, якому присвоїли ім’я Карла Лібкхнехта.
Під час колективізації значну частину німців-колоністів, яких називали куркулями, вислано за межі області. У березні 1935 р. населення цих сіл поповнилося за рахунок переселенців із Чернігівської області.
У 1936-1937 рр. німців-колоністів знову було депортовано в східні області України і до Казахстану [5].
Повністю зникла німецька меншина лише в результаті переселення її до Німеччини згідно радянсько-німецької угоди 1939 р.
Однак, волинським німцям переселення не принесло нічого доброго. Їх, як відомо, поселили не в Німеччині, а на окупованих землях, у т.з. Вартеляшді (Західна Польща), звідки через кілька років, під ударами радянських військ, ці люди змушені були рятувати вже не майно, а власне життя. Тікаючи далі на захід, вони, наприкінці війни, опинилися в різних кінцях Європи, сповна зазнали злиднів, поневірянь та знущань і лише через багато років інтегрувалися на свою історичну батьківщину – Німеччину.


Джерельні приписи


1. Велика Волинь: минуле і сучасне. – Хмельницький - Ізяслав - Шепетівка, 1994.
2. Спогади мешканців села Дубіївка // Фонди музею М.Островського.
3. Осінський В.Г. Національні меншини не терені Шепетівської округи в 20-30-х роках ХХ ст. / В.Г.Осінський // Південно-Східна Волинь. Наука, освіта, культура. – Хмельницький - Шепетівка, 1995.
4. Див.: Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – К., 1971.
5. Див.: Архів музею М.Островського.
Резюме
Розглядається процес розселення, життя та побут німецьких поселенців на території Волині, в тому числі й на Шепетівщині Хмельницької області, з часів Київської Русі і до кінця 30-х років ХХ століття.
Ключові слова: переселенці, культурне життя, німецьке колонія.
Summary
The process of settling apart, life and way of life of the German settlers is examined on territory of Volini, including on Shepetivschini of the Khmel’nickoy area, from times of Kievan Russia and to the end of 30th of ХХ age.
Key words: migrants, cultural life, German colony.

Лукашук О.В. зберігач фондів обласного літературно-меморіального музею М.Островського (м. Шепетівка)