Шлях від окремого князівства, котре в 1199 році зусиллями Мономахового
праправнука Романа Мстиславовича стало Галицько-Волинським і за розмірами
володінь не поступалося Священній Римській імперії, до губернії
Південно-Західної Росії наклав на її мешканців дещо апатичний і сумний в
психологічному плані відбиток, про що детальніше дізнаємося далі з аналізованої
праці. Та попри всі повороти долі Волинь була і залишається багатою на людське
і природне добро.
В останні дві сотні літ чимало людей присвятило своє життя вивченню як історії
цього краю з найдавніших часів, так і його теренів у географічному,
соціально-економічному, етнічному, релігійному, освітньому, архітектурному тощо
ракурсах. Це В.Антонович, М.Теодорович, М.Петров, І.Малишевський, С.Каретніков,
архієпископ Модест, митрополит Іларіон, М.Тучемський, Т.Стецький, Ю.Вольфф,
А.Левіцький, З.-Л.Радзимінський, Ю.Пузина, Н.Арндт, О.Цинкаловський, М.Крикун,
Й.Новицький, Г.Равчук, П.Андрухов, М.Ковальський, П.Тронько, І.Крип’якевич,
М.Кучинко, Г.Бондаренко, М.Костриця, Б.Прищепа, О.Прищепа, Г.Охріменко,
Н.Яковенко, О.Бірюліна, О.Огнєва, О.Карліна, В.Ульяновський, П.Троневич,
Б.Колосок, П.Ричков, В.Атаманенко, Л.Войтович, І.Мицько і сотні інших колишніх
та сучасних, залюблених у Волинь, талановитих її дослідників.
Сьогодні хочемо поставити в цей блискучий ряд ще одне прізвище: Фрітче –
прізвище людини, яка, на нашу думку, також не могла без любові до Волині
написати книгу, назву якої винесли в заголовок [7] і яку хочемо зробити
надбанням широких волинознавчих кіл. Причому, в хронологічному порядку це
прізвище заслужено має стояти в даному ряду в числі перших. На жаль, поки що ми
нічого не знаємо про п. Фрітче окрім того, що він був штабс-капітаном
Генерального штабу в 1840-1850 рр.
Отже, плануємо більш-менш ґрунтовно, в межах встановленого обсягу розвідки,
проаналізувати «Военно-статистическое обозрение Волынской губернии» (правопис
модернізовано), яке, вважаємо, має повне право посісти своє достойне місце в
царині краєзнавчого з’ясування волинської минувшини. Адже, як підкреслюють,
наприклад, Б. та О. Прищепи, «краєзнавчі дослідження дають можливість вивчати
матеріал […] із застосуванням здобутків суміжних дисциплін – географії,
екології, демографії, статистики, топоніміки, Можна сказати, з фотографічною
ретельністю в огляді віддзеркалено всі реалії тогочасної Волині.
Перший розділ, «Сведения общие», подає загальний погляд на Волинську губернію у
військово-статистичному відношенні; повідомляє, що її терени можна розділити на
дві абсолютно протилежні за ґрунтами частини землі – Волинь і Полісся.
Наводяться коротка їх характеристика та висновок про значення губернії для
військового міністерства: «[…] должна быть постоянно занимаема частью
действующих войск»; висловлено вмотивований погляд на «соображение средств для
квартирования и снабжения войск».
У розділі ІІ. «Местность» скрупульозно описано державні кордони, що межують із
Царством Польським та Галичиною. На завершення вчинено опис усього державного
кордону в губернії та його значення у військовому плані. В підрозділі
«Управление губерниею», серед іншого, повідомляється, що тут нема ні волосних
управ, ні удільних маєтків. А державні володіння розділені на сільські громади,
котрі є в усіх 12 повітах. Таких громад, а рівно і сільських управ «состоит в Волынской
губернии 55». Далі поіменно перераховано всі ці товариства із зазначенням,
скільки в них перебуває «душ чоловічої статі». Переважна більшість статистичних
відомостей в «Обозрении» подається станом на 1847-48 рр., рідше на 1842-й і
вище.
Неослабний інтерес викликають описи поверхні губернських земель, гідрографічних
особливостей – річок, озер, боліт; клімату тощо. Тільки характеру гір
присвячено 11 сторінок. Узагалі, зауважує автор, усі гори, як також і низини
південної половини губернії, в напрямку від міст Кременця і Дубно, через міста
Заслав і Острог, покриті смугою суцільних лісів довжиною на 120 верст.
Безцінним є опис «Реки», котрий займає 14 сторінок. На той час це було вагоме
наукове дослідження із схемою «Естественная система вод», на якій показано, що,
наприклад, р. Прип’ять впадає в Дніпро (до нього несе свої води і р. Тетерев).
Далі, послідовно розписано, які річки впадають у Прип’ять і в Тетерев, а які
річки впадають в ці річки, тобто в Уж, Словечну, Уборть, Горинь і ін. Наступна
колонка з назвами показує, які ж річки вливаються в Горинь: це Борова, Случ і
ще 7 річок. Відповідно, до Случа несуть свої води 16 річок. Стир же, що впадає
в Прип’ять, наповнюється водами 18 річок. Названо всі річкові гідроніми
губернії, їх тоді було 87. На наукову характеристику, скажімо, р. Стир
затрачено 2,5 сторінки друкованого тексту, майже стільки ж на р. Случ, а на р.
Горинь – 3 сторінки.
У підрозділі «Пути сообщения» проаналізовано стан усіх волинських доріг, у т.ч.
сухопутних, водяних, поштових, торгових, поздовжніх, поперечних та висловлено
думки про них із військового погляду. Тут же «Таблица речного судоходства», що починається
інформацією про те, що з пристані в с. Нетішин по р. Горинь щороку
відправляється (найбільше, у порівнянні з іншими пристанями на цій річці. –
Авт.) 200 плотів, на яких перевозиться, знову ж таки, найбільше товарів, а
саме: на суму 46570 руб. сріблом. Всього таких пристаней в той час було
24, по річках Волині ходило 2443 плоти і 122 кораблі. Загальна вартість
товарів, перевезених ними за рік, становила 659442 руб. сріблом.
Далі невтомний автор веде нас лісами, болотами, ланами, горами і знайомить з
волинською природною і культурною флорою та фауною: «В лесах множество ягод,
грибов, а также сморчков и трюфелей. В Ровненском уезде, при соединении р.
Случи с Горынью, по болотистым местам, собирается от 3 до 5 четвертей манны
(четверть становила 64 кг;
на разі, невідомо, що ховається під словом «манна». – Авт.); кошениль
разводится сама собою. […] Около Кременца, в третичных горах, находили
окаменелые остатки рыбы, похожей на морского волка; в кремнях попадаются зубы
акулы, величиною в несколько дюймов. Много гусеницы, шпанских мух и пауков,
производящих нарывное действие». Описано також клімат, пори року, повітря,
вітри, дощі, град, сніги, землетруси.
Третій розділ – «Жители». Подано відомості про їх розміщення та етнічні і
соціальні особливості. Охарактеризовано дворянство, середній клас (міщани і
купці, фактично, всі – євреї); сільських мешканців.
Розділ «Промышленность» об’єднує замальовки про сільське господарство, промисли
і ремесла; землеробство, городництво, садівництво, луківництво, тваринництво,
лісівництво, пасічництво, шовківництво, рибний і звіриний промисли; фабрики і
заводи, торгівлю. З журналістським хистом розповів автор про сільське
господарство губернії, відзначивши, що воно «при всей его обширности и
важности, имеет много недостатков, уменьшающих благосостояние владельцев земли,
а в особенности крестьян. Забывая о том, что от хорошего или дурного быта
крестьян зависит собственное их состояние, большая часть помещиков основывает
всю систему хозяйства на перегонке хлеба на водку». З болем написані рядки про
те, що часто на Волині «весь хлеб сбыт на водку или продан, а весною не достает
его на посев не только крестьянам, но и владельцам». Буває, що хліб тут
продають навіть не посіяний і на декілька років наперід. Все це, за п. Фрітче,
дає зрозуміти, «как небрежно ценится здесь труд земледельца, как мало
обращается внимания на хлебопашество и сельское хозяйство вообще».
П’ятий розділ розповідає про «Образованность» (с. 103-127) – релігійну та
розумову. Старанно вчинено опис найвідоміших монастирів і храмів, якому передує
таблиця з розподілом їх на православні і католицькі. Загалом, це відомості,
яким нема ціни: із статистикою і бібліографічним переліком книг з
Острозько-Дерманського монастиря – «замечательнейшие из книг по отношению к
местности, а также по содержанию, древности и стоимости издания, и по редкости
их в нынешнее время» з вказівкою, де та чи інша знаходиться.
Нарешті, зроблено не лише достовірний статистичний, але навіть і
художньовартісний опис «городов и замечательных мест» славного історичними
традиціями Волинського краю.
Щодо «Сведений специальных», то різноманітність їх і добротність викликають
подив і захоплення. Тут не лише тексти й таблиці з суто військовою інформацією,
скажімо, «Исторический взгляд на меру постоя в губернии» чи «Алфавитный список
мест, удобных к помещению различных штабов, ротных и эскадронных дворов» із
зазначенням повітів, міст і кількості в них дворів, величини району у [кв.]
верстах та числа в ньому сіл і господарств; всього дворів у повіті. Завершують
таблицю особливо цінні примітки-описи того чи іншого міста із повідомленням
наявності в них старовинних укріплень, гребель, млинів, мостів, лазаретів,
аптек, кінних манежів, навчальних закладів (гімназій), порохових погребів,
кам’яних споруд тощо.
Виходячи з цього аналізу, вказується, для яких військ найкраще пасує та чи інша
місцевість, той чи інший населений пункт. Наприклад, м. Рівне, в якому 502
двори, пропонується для розміщення кавалерії. А в примітці йдеться, що в місті
є «лазарет в деревянном строении со всеми принадлежностями и огородом на 80
челов. больных. При реке Устье, с семиклассною гимназиею». Далі – Клевань,
Рівненського повіту: 247 дворів – «для артиллерии». Тут: «Каменный двухэтажный
дом, ныне предназначенный для временного военного госпиталя, в котором можно
разместить до 100 человек. На реке Стубле с остатками древнего укрепления». Або
Степань: 509 дворів. Також «для артиллерии». Примітка: «При реке Горыни с
остатками древних сильных укреплений».
Інші таблиці: про караули і пости в різних містах губернії; температура повітря
(вища, найнижча і середня) в різні пори року в усіх містах губернії;
народонаселення в повітах за соціальними ознаками і віросповіданням.
Багату інформацію дають: «Таблица пространства Волынской губернии, по уездам»
(про орну землю, сінокоси, вигони, дороги; ділянки дров’яного і ділового лісу;
площі річок, ставків, озер, боліт; а також, скільки землі зайнято населеними
пунктами і городами); «Ведомость о фабриках и заводах в Волынской губернии»;
«Ведомость о ярмарках и торгах в Волынской губернии». Широким є «Список
городов, местечек, селений и деревень Волынской губернии, в которых устроены
более известные фабрики и заводы» з зазначенням їх видів та продуктивності (в
товарній вартості). Навіть «Ведомость о ценности привезенных и вывезенных за
границу товаров с 1838 по 1848 год» через чотири губернські митниці вмістив у
своє «Обозрение» всюдисущий і всезнаючий Фрітче. А в примітці зазначив: «Вообще
ценность товаров, вывозимых за границу, превосходит ценность товаров,
привозимых из-за границы. Разность эта в особенности дается заметить в торговле
с Царством Польским». І далі: «Через Радзивиловскую таможню ежегодно провозится
из Австрийского м. Бродов (Броди. – Авт.) в г. Одессу транзитных товаров около
60 транспортов на сумму до 200000 руб. серебром».
Допитливий краєзнавець знайде тут кілька сторінок «Описания военных действий в
западной Волыни в 1831 году» – в період т.зв. польської «завірюхи». Відтак,
першорядна мета нашої статті – привернути увагу рівненських, волинських і інших
краєзнавців до цього військово-статистичного огляду. Адже в більшості відомих
нам сучасних авторських праць, що торкаються того чи іншого виду волинської
статистики першої половини ХІХ ст., ми не помітили жодного на нього посилання.
Деяких дослідників цікавлять, скажімо, статистичні та картографічні джерела
щодо вивчення минулого етнічних груп Волинської губернії. А з уже згаданого розділу
ІІІ. «Жители», котрий займає в «Обозрении» сс. 63-76 і має кілька таблиць, є що
взяти як в етнічному, етнографічному, так і в соціальному варіантах. Особливо
яскравими є характеристики місцевих поляків, євреїв і власне волиняків. Описи
їх побуту – справжні етнографічні перлини. Ось декілька штрихів.
«Общее число жителей Волынской губернии, по последним сведениям (станом на 1848
р. – Авт.), составляет душ: мужеского пола 722650, женского пола 709500, всего
1432150 душ. […] В настоящее время дворянство губернии состоит преимущественно
из польской шляхты. Знатнейших фамилий осталось немного. Сохраняя прежние
обычаи и польский язык, лелея старинные воспоминания, они отличаются
малодушием, легко увлекаются всеми новостями и вообще большие хвастуны. [...]».
«С водворением в Волынии польских панов край этот наводнился евреями, которые
[…] скоро завладели всеми отраслями промышленности и доходами края. […]. Во
многих даже случаях евреи являются здесь как бы благодетелями: «Як бида, то до
жида» (когда беда, тогда к жиду) говорит местная пословица […]» *****.
«Бедствия, которых край этот был свидетелем в течении многих веков, частые
споры Литвы и Польши, во время которых край этот переходил из рук в руки,
продолжительное владычество Польши, набеги Татар, угнетение Унии образовали в
туземцах безпечный, равнодушный характер, имеющий следствием безотчетную
покорность судьбе. Утратив свою народность, они упали духом и далеко уступают
прочим обитателям южных областей России (себто України. – Авт.) в воинственных
способностях.
Коренной язык их есть наследие древнего языка славянских племен, здесь
обитавших. Влияние польского языка остановило развитие природного […]. В нем
очень много исковерканных польских слов, делающих его неясным и не всякому
понятным. Вообще, разговор здешнего мужика лаконический, с примесью пословиц,
которых очень много. По угрюмости характера жители мало разговорчивы. При
свойствах нрава тихого и флегматического, они послушны властям и безропотно
исполняют требования своих владельцев. По безпечности, они большей частью
ленивы и легковерны, от чего часто попадают в недоразумения. Сознавая свою
недеятельность, терпеливо сносят все недостатки и перемены погоды. Они лукавы,
мстительны, но не злопамятны […].
Простой народ Волынской губернии весьма набожен; любит праздники; но часто
смешивает религиозные обряды с попойкою. Обыкновенно, из церкви мужики и
женщины отправляются прямо в корчму, где ссорятся, мирятся и таким образом
проводят большую часть праздничного дня. Вот некоторые из старинных обычаев
здешних жителей. […]». І далі описано чимало обрядових празників.
Із військовою точністю помічено особливості місцевого чоловічого, жіночого та
молодіжного одягу, харчування; звернено увагу й на хвороби: «В болезнях
(волиняки. – Авт.) неохотно прибегают к способностям медиков. Большею частью
совсем не лечатся, твердо веря, что без воли Божией никто не умрет и не
заболеет […]. Вообще, в
Волынской губернии смертность между простым народом довольно умеренная. В 1842,
1843 и 1844 годах из числа 100 душ мужеского пола православного вероисповедания
ежегодно умирало не более 3, 4; в 1845 и 1846 годах из такого же числа душ
умирало 4,2 […]. Замечательно, что г. Кременец постоянно отличается самою
меньшею смертностью, которая в 5 последних годах не превышала 2,5 со 100 душ».
Далі визначено «главнейшие причины здешних болезней».
Крім уже згаданого, наведемо ще дещо із «Обозрения» про Рівне і Рівненський
повіт. Так, із підрозділу «Размещение жителей» дізнаємося, що на початок 1848
р. у м. Рівне було 502 будинки, з них кам’яних – 38, приватних – 493, державних
– 6, громадських – 3. Загалом у повіті нараховувалось 13 містечок та 189 сіл,
із них лише в 78 нараховувалось жителів від 50 і більше. Серед найбільших сіл
повіту – Кричильськ (166 дворів, 1179 жителів), Стрільськ (відповідно: 131,
1160), Моквин (109, 834), Невірків (40, 686). За кількістю орної землі, 198300
десятин, Рівненський повіт посідав, після Володимирського і Луцького, третє
місце в губернії.
Уже в ту пору Рівненщина славилась високими врожаями картоплі (третє місце
після Житомирського і Овруцького повітів); і досить низькою її ціною: за
четверть бульб (тобто за 4 пуди) – 1 руб. 10 коп. сріблом.
Річна ціна робітника-землероба складала від 25 до 35 руб. сріблом; влітку – від
15 до 20 руб., поденно під час косовиці сіна, хліба, інших важливих робіт – 20
коп. пішому, 30 – з конем і 40 коп. сріблом хліборобу з парою волів. На весь
повіт у 92 магазинах (коморах) зберігалося в запасі 21351 – озимого і 10432
четверті ярого хліба. Значна частина селян займалася лісовим промислом:
обробляла і приготовляла ліс до сплаву за межі губернії та за кордон.
Підкреслено, що «наибольшее число жителей, пользующихся заработками от сплава
лесных материалов, принадлежит к Владимирскому и Ровненскому уездам». Останній
славився корабельними лісами.
Середні місця в губернії посідала в ту пору Рівненщина за наявністю ВРХ (до 50
тис. голів), коней (до 10 тис. голів). А ось за розведенням овець і кіз –
перебувала на перших позиціях, утримуючи їх річно в середньому 90 і 5 тисяч.
Високо цінувалися тонкорунні вівці заводу місцевих кн. Любомирських. Після
Сангушкового в Славуті популярним був і кінний завод княгині Марцеліни
Чарторийської в с. Підлужному, Рівненського повіту.
Посередині знаходилося Рівне в торговельному плані: в місті нараховувалось 108
лавок. Повіт славився виробництвом сукна, якого на 40 фабриках виготовлялося на
120000 руб. сріблом щороку. Папір випускали фабрики в Козлині і Олександрії.
Рівне увійшло в підрозділ «Описание городов и замечательных мест в Волынской
губернии» (сс. 127-158) і характеризується досить позитивно: «Вообще город
довольно хорошо обстроен, имеет много прекрасных садов и большой парк. Для
пешеходов устроены деревянные тротуары; но улицы без мостовой бывают весною и
осенью весьма грязны.
Здесь находятся семикласная гимназия, пансион благородных девиц, старинный
замок князей Любомирских...» (с. 152) і т. ін., і т. п.
Отже, з нашого погляду,
«Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. 1850 г.» – джерело для
волинського краєзнавства досить вагоме і солідне, і варте більшої уваги у
порівнянні з сьогоднішньою. Бо лиш декілька цифр із нього використано у
фундаментальному дослідженні В.Павлюка про внесок магнатерії Волині в
досягнення Правобережжя України у ХІХ ст. [13; 26-27]. У списку літератури до
своєї книги його тільки згадують без жодних посилань В.М.Олуйко,
П.Я.Слободянюк, М.І.Баюк [12; 371]. «Обозрением» користувалися Т.Вихованець [9;
28] та автор цих рядків [6; 83]. Можливо, і ще дехто. У Нетішинському музеї
воно є в копії з приватної бібліотеки кривинського і одно часно львівського
краєзнавця В.Ю.Татаркіна.
Тим часом, тепер уже кожен бажаючий може користуватися працею п. Фрітче за
допомогою мережі «Інтернет» [16].
* Між іншим, всю південно-західну частину
Подільського воєводства, котра знаходилася між річками Стрипа і Збруч і
становила 2655 кв. км, ще в 1772 р. захопила Австрійська монархія наперекір
домовленостям з іншими учасниками 1 розбору Речі Посполитої. Австрія мала
окупувати лише Руське і Белзьке воєводства [11; 34-35].
** 1772 р. Австрія також самовільно захопила і південно-західну і частково
західну частини Кременецького повіту з Волинського воєводства. Загалом це
становило 1095 кв. км волинської землі [11; 67].
*** Оригінал згаданого документа зберігається в Російському Державному
військово-історичному архіві у фонді «Военно-учетный архив», спр. 21277. Ми
користувалися його фотокопією, котра знаходиться в НБ ЛНУ ім. І.Я.Франка у
Відділі рідкісної, рукописної та стародрукованої книги, спр. 1721, ІV; 34 арк.
Документ без дати, але на загальній карті губернії зліва внизу знаходиться
монограма Павла І (1796-1801).
**** Цей термін запровадили члени наукового Товариства дослідників Волині з
Житомирщини (Див., напр.: Актуальні проблеми географії, екології, історії
Великої Волині. Academia на пошану доцента Миколи Юхимовича КОСТРИЦІ: До
60-річчя від дня народження.– Житомир, 2004. - Наук. зб. «Велика Волинь». -
Т.27. - 440 с.).
***** Безперечно, єврейська тематика у статистичному світлі «молодої» Волинської губернії, можна сказати, бездоганно представлена в п. О.Карліної (див.: Карліна О. Єврейські домогосподарства у Волинській губернії в першій половині ХІХ ст. / О.Карліна // Соціум: Альманах соціальної історії. - Київ, 2004. - Вип. 4. - С.53-68). В «Обозрении» в цьому плані майже нема що взяти, за винятком, хіба що, повідомлення: «В городах между евреями случается от 15 до 25 разводов в год - более, чем в других сословиях». Цій людності присвячено підрозділ «Среднее сословие» із зазначенням, що «в уездах северной половины губернии [есть] несколько деревень евреев-хлебопашцев […]» [7; 64-65, 77].
Джерельні приписи
1. Вихованець В. Етимологія, семантика і застосування етноніма слав’яни /
В.Вихованець // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – Нетішин, 2003-2004.
– № 2, 3.
2. Вихованець В. Етимологія, семантика і застосування етноніма русь /
В.Вихованець // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. – Нетішин, 2003-2004.
– № 2. 3.
3. Вихованець В. Князі Сангушки: «Rodu. Wyelkiego. Knize. Litewski.
Olgierdowa». Історично-генеалогічна розвідка / В.Вихованець // Минуле і сучасне
Волині та Полісся. Володимир-Волинський в історії України і Волині. – Луцьк,
2009. – Наук. збірник. – Вип.32.
4. Вихованець В. Ліквідація князівства Любартовичів або загадка Федора
Даниловича Острозького / В.Вихованець // Волинський музей: історія і
сучасність: мат. ІV Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 80-річчю
Волинського краєзнавчого музею та 60-річчю Колодяжненського
літературно-меморіального музею Лесі Українки; Луцьк – Колодяжне, 19-20 трав.
2009 р. – Луцьк, 2009. – Наук. збірник. – Вип. 4.
5. Вихованець В. Гербова загадка кн. Сангушка / В.Вихованець //
Науково-інформаційний зб. ЛДІКЗ «Старий Луцьк» / мат. наук. конф. «Любартівські
читання» (25-26 березня 2010 р., присвяченої 25-річчю заповідника. - Луцьк:
Терен» 2010. – VI вип.
6. Вихованець В. Роль славутських кн. Сангушків в економічній розбудові Великої
Волині в ХІХ – поч. ХХ ст. / В.Вихованець // Минуле і сучасне Волині і Полісся:
народне мистецтво і духовність: мат. ІІ Волинської обл. наук.-етнограф. конф.,
12-13 травня 2005 року, м. Луцьк / зб. наук. праць. – Луцьк, 2005. – Вип.15.
7. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии / По рекогносцировкам и
материалам, собранным на местах, составлял Генерального Штаба Штабс-Капитан
Фритче // Военно-статистическое обозрение Российской империи: Издаваемое по
Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального Штаба. – СПб:
1850. – Т.Х. – Ч.3. – 158 с. Сведения специальные, І-ІІІ ч. с. 31; таблицы №№
1-7; списки: литера А; литера Б.
8. Бойко О.Д. Історія України / О.Д.Бойко. – К.: Академія, 1999.
9. Історія Нетішина: Посібник для середніх навчальних закладів [Автор і упор.
Т.Вихованець]. - Острог, 2006.
10. Карліна О. Типологія міських населених пунктів Волинської губернії
наприкінці ХVІІІ – середині ХІХ ст. / О.Карліна // Минуле і сучасне Волині та
Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина / мат. ХІІІ
Волинської наук. істор.-краєзнав. конф. Смт. Маневичі – с. Кукли, 14 квітня 2004
р. – Луцьк, 2004. – С.35.
11. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правоборежної України в
ХV-ХVІІІ ст.: Кордони воєводств у світлі джерел / М.Крикун. – К., 1993. –
Вип.5. – 2-е вид.
12. Олуйко В.М. Адміністративно-територіальний устрій Поділля: Історія та
сучасність / В.М.Олуйко. П.Я.Слободянюк. М.І.Баюк. – Хмельницький, 2005.
13. Павлюк В. Магнатерія Волині в соціально-економічному та культурному житті
Правобережжя у ХІХ ст. / В.Павлюк. – Острог, 2000.
14. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. У 2-х тт. /
Н.Полонська-Василенко. – К.: Либідь, 1995.
15. Прищепа Б. Історичне краєзнавство Волині: навч. посіб. / Б.Прищепа,
О.Прищепа. – Рівне, 2008.
16. http://www.bibliophika.ru./index.php?id=78. Электронная библиотека ГПИБ
России. Военно-статистическое обозрение Российской империи 1837-1854 гг. Том
10. Юго-Западные губернии. 1849-1850. Ч.3. Волынская губерния. 1850 г.
Резюме
Здійснено аналіз «Военно-статистического обозрения Волынской губернии» як
важливого джерела для краєзнавчих пошуків науковців.
Ключові слова: краєзнавча література, Волинь, дослідження.
Summary
The analysis of «Voenno-statisticheskogo of obzora of Volynskoy of gubernii» is
carried out as an important source for the regional searches of research
workers.
Key words: regional literature, Volin’, research.
УДК 908:311.313(477.43+477.81) «18»
Вихованець В.Й. зав. відділом історії міського краєзнавчого музею (м. Нетішин Хмельницької обл.)
