1944 рік. Червона Армія блискавично просувалася на захід. Війська 1-го Українського фронту, оволодів­ши Новоградом-Волинським, наближались до Славу­ти. 16 січня партизанський загін під командуванням І.О.Музальова із з’єднання ім. Ф.М.Михайлова зро­бив сміливий наліт на залізничну станцію, вибивши звідти батальйон фашистів. Партизани закріпилися на південно-східній околиці Славути і здобули значні трофеї - склади зерна та продуктів, 50 автомашин, гармату, міномет, кулемет, гвинтівки, автомати. Тим часом підійшли частини і з’єднання 23-го стрілецько­го корпусу  генерал-майора М.Є.Чувакова 60-ї армії під командуванням генерал-полковника І.Д.Черняховського. 18 січня 1944 року Славута була повністю визволена від німецько-фашистських загарбників.

Про героїчні вчинки наших земляків на фронтах війни та у тилу у ворога розповів директор Славутського краєзнавчого музею Станіслав Францович Ковальчук – людина глибоко закохана у історію рідного краю, великий ентузіаст краєзнавчої справи.

Особлива сторінка історії – славутсько-шепетівське підпілля та партизанський рух, очолювані доктором Ф.Михайловим

...Війна  застала  лікаря Ф.М.Михайлова в одній з військових частин Червоної Армії, де він проходив перепідготовку. В районі Полтави потрапив у воро­же оточення. Лінію фронту перейти не вдалося. І то­ді він добрався до Славути, де працював до війни. Увійшовши в довір’я місцевих окупаційних властей, він, як людина “лояльна”, влаштувався головним лі­карем Славутської лікарні. Спочатку підбирав надій­них людей у колі медичних працівників. Згодом, умі­ло конспіруючись, розгорнув енергійну діяльність з створення Славутської підпільної антифашистської організації.

Славутські підпільники, керовані Ф.М.Ми­хайло­вим, налагодили зв’язки з підпільниками Проскурова (тепер м. Хмельницький), Новоград-Волинського, Бердичева, Житомира, Києва, з Острозькою підпіль­ною організацією, яка під керівництвом В. А. Томашевського діяла в південно-східній частині Рівненської області, і навіть з фронтом, звідки надходили свіжі газети, зброя.

Люди різного віку, різних професій ішли в під­пілля. Бо всіх їх об’єднувало одне - прагнення перемогти ненависного ворога.

В ряди народних мес­ників стали Олександр Гіпс, Ві­талій Кмитюк, брати Леонід та Борис Троцькі, Роман Войналович, Василь Кравчук, Іван Науменко, Коля Снігур та багато інших земляків. Цінну інформацію добували вони для парти­занів, не один ворожий ешелон з живою силою і технікою пустили під укіс.

Велику увагу Славутський міжрайонний підпіль­ний комітет приділяв роботі серед радянських військо­вополонених. У концтаборі “Гросслазарет” була ство­рена підпільна група, яка організовувала втечі в’язнів, розповсюджувала агітаційну літературу. Най­активніші її члени - Г.В.Кузовков, О.Й.Манько, В.Г.Бондаренко, О.І.Чистяков - пізніше відіграли значну роль у розгортанні  партизанського  руху на Хмельниччині.

Із славутської лікарні, яка була штабом підпілля, нитки   таємного   зв’язку   тягнулися   в   села   району, в ліс - до партизанів. Збираючи штаб на наради, Фе­дір Михайлович постійно нагадував:

- Треба агітувати всюди. Треба переконувати на­ших людей, що окупація - явище тимчасове, і закли­кати до активної боротьби. Потрібно більше листівок, які б читалися всюди і будили ненависть до ворога.

Взимку 1942 року члени міської організації з іні­ціативи підпільника - молодого інженера-залізничника М. А. Скройбижа організували підпільну друкар­ню. Обладнали її під піччю на квартирі Скройбижів у будинку на вулиці Сокола, 13. Микола разом із своїм батьком Адамом Прохоровичем під виглядом, що про­водять каналізацію, викопали підземелля, зробили за­пасний вихід. Приміщення для друкарні було готове. Незабаром роздобули шрифт, пластини цинку, кисло­ту для травлення. Встановили радіоприймач і прийня­ли повідомлення з Москви. Перша листівка - звер­нення до в’язнів Славутського концтабору - заклика­ла: “Не чекайте голодної смерті. Тікайте з табору смерті і йдіть у ліс до партизанів!” 200 примірників листівки М.А.Скройбиж передав підпільній  групі “Гросслазарету”, де він при сприянні Ф.М.Михайлова  влаштувався  інженером  з  відбудови котельні.

Непоказні з вигляду, листівки славутських підпільників гаряче й пристрасно закликали населення оку­пованого району до боротьби за свободу. Кожна по­чиналася гаслом: “Смерть німецьким окупантам!”, а далі йшли  повідомлення Радінформбюро, чи розпо­відь  про  звірства  гітлерівських  катів, або оповідь  про  дії  народних месників.

Листівки з’являлися скрізь: на базарі, в прохідних заводів, на вулицях міста, в парку, біля костьо­лу, куди окупанти зганяли молодь для відправки у Ні­меччину, навіть у робочому столі німецького комен­данта...

Фашисти буквально з ніг збивалися, шукаючи підпільників. Але марно. Друкарня діяла. Вона не при­пинила своєї роботи і тоді, як після звірячих тортур у шепетівській катівні мужній підпільник Адам Скройбиж був страчений. Він не виказав ворогові таємниці, і листівки продовжували з’являтися. Славутська підпільна друкарня випустила до двох десятків різних текстів листівок.

Влітку 1942 року, коли Червона Армія вела запек­лі оборонні бої на Південно-Західному і Західному фронтах, коли надзвичайно важливу роль відігравала боротьба населення в тилу ворога, Ф.М.Михайлов  зорієнтував  членів  комітету міжрайонного  антифашистського підпілля на створення партизанського загону. Основу загону склала підпіль­на диверсійна група А.З.Одухи та військовополоне­ні, яким вдалося втекти з концтабору. Це було 14 червня 1942 року. Загін очолив А.З.Одуха, а коміса­ром був затверджений Г.В.Кузовков. Міжрайонна підпільна організація тримала із загоном тісний зв’я­зок: з міста в ліс надходили медикаменти, одяг, зброя, продукти харчування, бланки документів тощо. А пар­тизани завдавали фашистам відчутних ударів: виса­джували в повітря ворожі ешелони, що йшли на фронт, підривали залізничні мости, знищували офіцерів вермахту.

Гітлерівські окупаційні власті у Славуті, занепо­коєні диверсіями, повсякденним розповсюдженням ан­тифашистських листівок, зникненням вищих чинів, посилено шукали слідів підпільників. Гестапівські щупальця простягнулися і в лікарню.

Щоб відвести удар від підпілля і розсіяти підоз­ри ворогів, Ф. М. Михайлов уночі зімітував напад партизанів на свою квартиру: вибив вікно, розкидав одяг, медикаменти, поранив себе і кликав на допо­могу. Проте і після цього поліція продовжувала сте­жити за лікарнею. Згодом, 22 липня 1942 року, за під­лим доносом провокатора - агента гестапо, їй вдалося заарештувати одинадцять підпільників, серед них - Ф.М.Михайлова, Івана Рябошапку, Любу Циганкову, Валентину Панишко, Марію Власюк та інших. До 28 липня вони знаходились у тюрмі місцевої поліції, а потім були переправлені до Шепетівки.

Гітлерівці спочатку вмовляли Ф.М.Михайлова в усьому зізнатися, обіцяючи за це велику винагороду, навіть власний маєток. З обуренням відкинув він цю пропозицію. Тоді почалися катування - жорстокі, криваві. І допити, які повторювалися вранці і ввечері. Після кожного з них напівпритомного Михайлова тягнули до камери і кидали на підлогу. Його груди, спина були в ранах, рубцях, опіках. Але патріот мов­чав. Так тривало близько тижня.

Гестапівці, розлючені тим, що не добилися свого, вирішили стратити  його  прилюдно. 2 серп­ня 1942 ро­ку на подвір’я лікарні, де працював Ф.М.Михайлов, поліцаї  зігнали  жителів  Славути. Спокійно, злегка похитуючись, наблизився Ф.М.Михайлов до дерева, на якому фашистські кати приготували йому петлю.

Вороги не змогли вирвати з уст радянського па­тріота жодного слова.

Загибель Ф.М.Михайлова була важким ударом для підпільників. Але вона не посіяла у їхніх рядах паніки. Партизанський загін А.З.Одухи, названий ім’ям Ф.М.Михайлова, незабаром перетворився в одне з найбільших з’єднань на тимчасово окупованих землях Радянської України. Воно завдавало нищівних ударів ворогові. На бойовому рахунку славутських народних месників - 948 проведених бойових і дивер­сійних операцій, внаслідок яких пішло під укіс 287 ворожих ешелонів, загинуло близько 16 тисяч солда­тів і офіцерів вермахту.

Посмертно Ф.М.Михайлову у 1965 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В Славуті встановлено пам`ятник герою.

січень 2006