Синь небес. Вона манить  і  нав’язливо  кличе. Такий  стан притаманний романтикам, що прагнуть перемогти тяжіння планети. Лише на великій висоті можна себе уявити частинкою Всесвіту і відчути повну свободу. Для жителя Нетішина, начальника зміни турбінного цеху ХАЕС Олександра Щуклого такий стан вдалося відчути п’ятнадцять років тому, коли був студентом Борисоглєбського вищого авіаційного училища.

Лекції, практичні завдання не йдуть ні в яке порівняння із станом, коли майбутньому дипломованому авіатору доручають піднятись у піднебесся на крилатій машині. Спочатку за­звичай у якості стажера. Але приходить та давно очікувана мить – і душа піднімається в небеса. Двигун набирає обертів. Земне тяжіння перестає бути всевладним…

Перше індивідуальне пілотування літака Олександр Щуклий запам’ятав на все життя. Політ тривав не довго – лише сім хвилин. У такий момент час оцінюється за зовсім іншими критеріями, він здається безкінечним.

У родині Олександра Щуклого ніхто до авіації не мав відношення. Тато Григорій Михайлович працював токарем на Білопільському машинобудівному заводі, а мама Тамара Миколаївна – вихователем у дитячому садочку. Але одного разу шкільний батьків товариш Анатолій Тареєв запросив сім`ю Щуклих погостювати до Старокостянтинова, де він служив офіцером у частині військових авіаторів.

- Сашко, а ти хотів би торкнутись крила справжнього бойового літака? – небагатозначно запитав дядько Анатолій.

У рідному місті Білопілля на Сумщині Олександра однокласники прямо-таки діймали розпитуваннями про відвідини військової частини: “А літаки великі? А які в них крила? А кулемет бачив?..” Ці, на перший погляд, незначні буденні епізоди стали вирішальними у виборі майбутньої професії.

Через життєві обставини Олександр Щуклий не зміг закінчити авіаційне училище в Росії, перевівся до Київського інституту інженерів цивільної авіації на інженерно-механічний факультет. Коли у 1994 році одержав диплом, зрозумів, що настали часи не сприятливі для небесної романтики. Потрібно було, як мовиться, “приземлятися”. Доля  Олександру подарувала палке кохання і, звичайно,  додала  відпові­дальності. Шляхи-дороги привели пілота на Рівненщину в Гощанський район. А тут поряд велике енергетичне підприємство – ХАЕС, на якому намагаються залучати до виробничих процесів грамотних висококваліфікованих спеціалістів.

Перша серйозна зустріч Олександра Щуклого відбулась із начальником турбінного цеху ХАЕС Євгеном Григоровим, який прискіпливо “перелопатив” його  теоретичні  знання. Аві­атору вдалося справити про себе хороші враження. Вердикт досвідченого тур­бініста  був  лаконічним - “Беремо!”

Раніше Олександру не доводилось бувати у виробничих приміщеннях жодної АЕС. Його просто вразили масштаби машзалу ХАЕС. Саме приміщення нагадувало великий авіаційний ангар, а турбіна видалась схожою на космічний корабель, що чекає передпускових операцій. Саме серед цієї “технічної екзотики” Щуклий почав виконувати обов’язки обхідника. Він добре орієнтувався у загальних принципах роботи турбінного обладнання. Цього виявилось недостатньо, бо у машзалі синхроновано багато технологічних процесів. Отож у вільний від роботи час допізна штудіював спе­ці­альну літературу. Доречною була й допомога колег, що набули хорошого практичного досвіду. Багато сприяли становленню молодого турбініста Микола Тарасенко, Андрій Михальський, Олександр Борковський, Євген Носиков, Анатолій Куценко. Через деякий час вже й сам Щуклий міг давати слушні поради молодим спеціалістам, яких нещодавно називали студентами.

Початок пусконалаго­джувальних робіт на другому енергоблоці став визначальним у трудовій біографії Олександра Щуклого. Знову довелось пізнавати багато нового. Відчував постійну відповідальність, але ніколи не нехтував щирими настановами і порадами. Він розумів, що надійність майбутньої роботи турбінного обладнання залежить від злагодженої роботи цілої команди фахівців. Турбіністу важко й порахувати, скільки разів довелось брати участь у різних нарадах, оперативках. Зазвичай вони проходили по декілька разів на день, часто й під час вихідних. Всі розуміли, що пуск другого енергоблока – справа відповідальна. Виробничий тон у колективі задавав енергійний начальник Євген Григоров, який жартома називав зібрання спеціалістів “клубом любителів пуску”. Старанність персоналу турбіністів характеризувалась своєрідними технологічними перемогами – встановленням турбоагрегатів на валооберт, проведення холодної та гарячої обкатки тощо. Це засвідчило, що турбіна “жива”.

Під час пусконалагоджувальних робіт на другому енергоблоці Олександру Щуклому довелось  нести подвійне навантаження, бо крім основної роботи ще й готувався до чергових іспитів у Національному технічному університеті “Київський політехнічний інститут”. Диплом став своєрідною нагородою за інтелектуальну працю. А справжня нагорода ще була попереду. За успішний пуск другого енергоблока Олександр Щуклий із рук Президента України одержав орден “За заслуги” ІІІ ступеня.

Кожне чергування начальника зміни турбінного відділення другого енергоблока ХАЕС Олександра Щуклого розпочинається з перевірки надійності в роботі обладнання, основні параметри якого фіксуються на блочному щиті управління. Він працює у команді відмінних спеціалістів, що завжди є поряд – начальника зміни блока Сергія Ри­біна, провідного інженера управління турбіною Андрія Бродського, інженера управління турбіною Олега Бондарука, машиністів-обхідників Романа Крузера, Анжели Самарьонкіної та інших.

Робота у зміні є відповідальною, забирає багато сил та енергії. А вони можуть відновитись не тільки хорошим відпочинком, а й позитивними емоціями. Їх, безперечно, може подарувати сімейне вогнище. Олександр разом із дружиною Валентиною виховують двох донечок. Діти зростають допитливими. Старша Іринка, яка навчається у четвертому класі, свою хорошу успішність поєднує із заняттям спортом. Вчиться вправно фехтувати під керівництвом   досвідченого    тренера Вадима Штурбабіна і у колекції досягнень має вже дві нагороди. А чотирирічна Юля завжди щось фантазує і часто просить у татка аркуш чистого паперу.

У сім`ї Щуклих особливе ставлення до дітей. Олександр Григорович часто пригадує  роботу мами у дитячому садочку. Робота Валентини Олександрівни як лікаря-неонатолога безпосередньо пов’язана з дітьми. І не просто дітьми, а новонародженими, адже працює в акушерському відділенні СМЧ.

Коли над Нетішином Олександр Щуклий помічає білий шлейф від військового літака,  що  проводить бойове чергування, неод­мінно пригадує своє перше особисте пілотування. Це так і залишається у спогадах. На землі також добрих справ вистачає…

Олександр Шустерук

лютий 2006