У приватній колекції юрисконсульта юридичного відділу ХАЕС Віктора Зуєва є монети, викарбувані  у різних державах світу, старовинні книги. Особливе місце в зібранні займає копія книги “Сіяч слова правди” - розповідь про свого прапрадіда Матвія Шатульського, ви­друкувана у канадському місті Торонто 1983 року відомим на американському континенті видавництвом “Кобзар”.

…Невелике містечко Базалія Теофіполь­ського району на Хмельниччині не обминули соці­ально-політичні перипетії початку двадцятого століття. Невдоволення трудящих порядками самодержавства постійно наростали. Часто звичайна непокора переростала у відчайдушний супротив, що закінчувався повстанням. Царська влада почала переслідувати інакомислячих. Для багатьох була “вистелена” дорога у тюремні каземати далекого Сибіру. Щоб уникнути заслання, частина жителів Базалії нелегально переходила кордон на Захід. У 1909 році Матвій Шатульський також приєднався до своїх земляків. Він обрав дорогу до Америки, але грошей вистачило тільки до Англії. Довелось влаштовуватись у місті Довлес Південного Уельсу на рейкопрокатному заводі. Зібравши необ­хідну суму грошей, вирушив за океан. У Америці Матвія чекала важка праця на металургійних заводах. Згодом перебрався у Канаду. Тут став у пригоді його досвід у будівельних справах. Шатульський брав участь у спорудженні промислових об’єктів, прокладанні залізниці. Спробував себе й на шахтарському поприщі.

Матвій не уявляв  життя без громадської діяльності. Він став активним учасником товариства “Самообразовання”, яке об’єднувало робітників, що належали до Української соціал-демократичної партії Канади. Згодом організація присвоїла собі назву імені Т.Г.Шевченка. Матвію Шатульському доручили диригування хором, організацію театральних постановок. Він став учасником Першого крайового з’їзду “Українського робітничого дому” у Вінніпезі . Шатульський став активно співпрацювати із періодичними виданнями, що симпатизували соціалістам. Його журналістські здібності були схвально оцінені. Не забарилась пропозиція очолити випуск газети “Українські робітничі вісті”, яка  розповсюджувалась  серед  робітників, шахтарів, фермерів.

У шкільні роки, коли Матвій навчався в церковно-приходському училищі Базалії, не було можливості познайомитись із літературними творами українських класиків, бо викладання всіх дисциплін велось за російською програмою. Із найкращими зразками української літератури він познайомився на чужині. У редагованій Шатульським газеті “Українські  робітничі вісті” постійно друкувались твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, а також статті відомих літературознавців. Особливий інтерес у редактора був до творчості Василя Чумака, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кулика.

Під час роботи над випуском номерів нової “Народної газети” Матвій Шатульський активно вивчав літературний процес, який розвивався на теренах тогочасної України. Читачі його періодичного видання мали змогу познайомитись із літературознавчими розвідками Олександра Білецького і Євгена Кирилюка, Петра Колесника. Завдяки Матвію емігранти на канадській землі мали  уявлення  про творчість Андрія Малишка, Петра Панча, Миколи Шеремета.

Багато зробив Матвій Шатульський для популяризації безсмертних творів Тараса Шевченка. З-під пера журналіста вийшли такі літературознавчі статті, як “Поет-бунтар”, “Життя Шевченка на екрані”, “Шевченко і його Україна”, “Пам’яті Тараса Шевченка”, “Збудуємо Шевченкові пам’ятник”. Талановитий газетяр був також причетний до театралізованих постановок п’єс за творами Кобзаря. Матвій Шатульський розпочав кампанію за спорудження першого пам’ятника Тарасу Шевченку на американському континенті.  Ініціативу братів із-за океану підтримали літератори і мистецтвознавці в Україні. Пам’ятник було виготовлено в Україні і подаровано для діаспори Канади.

У Палермо 1 липня 1951 року відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку, на яких Матвію Шатульському було довірено зачитати лист-подяку із 45-ма тисячами підписів від вдячних українців, що за історичних обставин були змушені покинути рідну землю.

Встановлення пам’ятника в Палермо співпало із 60-річчям першого поселення українців у Канаді. На той час Матвій Шатульський був редактором газети “Українське слово”. Він надихнув творчий колектив на видання збірника матеріалів “Українці в Канаді”. У книзі було вміщено багато статей, віршів, оповідань, присвячених Тарасові Шевченку, а також низку відомих творів Кобзаря. До збірника автори включили ілюстрації відомих українських художників Івана Іжакевича, Петра Носка, фотографії пам’ятників Шевченку у Харкові, Києві, Каневі, Москві, Ленінграді.

 За сорокарічне перебування в Канаді Матвію Шатульському вдалося тричі побувати в Радянському Союзі, зокрема в Україні. Вперше це сталось 1923 року. Він зустрічався з тогочасними культурними діячами. Особливе враження на нього справила зустріч із художнім керівником мистецького об’єднання “Березіль” Лесем Курбасом. Про це журналіст згодом розповів на сторінках “Українських робітничих вістей”.

Під час перебування Шатульського в Україні  ряд видань надрукувало його статті про культурно-мистецьке життя українців у Канаді – “Червоний шлях” (Харків), “Зоря” (Дніпропетровськ).

Другий раз побачити рідну землю Матвію Шатульському випала нагода у 1946 році. Програма відвідин була насиченою. Він об’їздив всю Західну Україну, побував у Києві, Москві, Тулі. Не забув відвідати свою рідну Базалію. Враження про подорожі, зустрічі з відомими письменниками, науковцями лягли в основу його циклу статей, есе.

Через шість років Матвій Шатульський втретє побував в Україні. Він відвідав у Каневі могилу Тараса Шевченка і на спогад про рідну землю там взяв пагін верби, який згодом посадив біля пам’ятника Кобзарю у Палермо.

У 1952 році перестало битись полум’яне серце українця, що на чужині зробив багато для пропаганди національної культури.

Верба, яку привіз на канадську землю Шатульський, прийнялась і стрімко пішла вгору. Матвій Шатульський поєднав у собі багатогранний талант культурного діяча, публіциста, письменника, дослідника. Після його смерті у періодиці з’явились спогади його друзів, які у 1983 році вийшли в Торонто окремою книгою.

- Ми не могли все знати про нашого родича, - розповідає Віктор Зуєв, - бо інформації мали обмаль. У вісімдесятих роках до Базалії навідався один із друзів мого прапрадіда і привіз про нього книгу “Сіяч слова правди”, але рідні її ніхто не показав. Вона зберігалась у парторга місцевого господарства. Він її передав лише після розпаду Радянського Союзу.

Жодних відомостей про Матвія Шатульського немає й у енциклопедичному виданні “Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область”, що випущено Інститутом історії АН УРСР у 1971 році.

… Матвія Шатульського у Базалії єднає із рідним краєм символічна могила, а в далекому Палермо верба біля пам’ятника Кобзарю єднає всіх, для кого Україна назавжди в серці.

Олександр Шустерук

березень 2006