Минулої неділі Нетішин відвідала сім`я Дмитра Стуса – головного редактора журналу “Київська Русь”, автора книги “Василь Стус: життя як творчість”, яка стала торік найкращим документальним твором у нашій державі.

Зазвичай неділя вважається вихідним днем, але це не завадило представникам місцевих ЗМІ взяти участь у прес-конференції, яка відбулася у міському краєзнавчому музеї. Завітали також газетярі із Хмельницького, Острога.

Розмова розпочалась із болючої теми для Дмитра Стуса – книговидання, яке ще переживає занепад. І хоча національний літературний процес постійно набирає нових обрисів, відкриваючи непересічні імена, та донести художнє та поетичне слово до читача стає надто складно. За словами Стуса, низка українських журналів, назви яких добре знані для старшого покоління книголюбів, сьогодні ледь зводять кінці з кінцями. Ми живемо у такий час, що будь-який літературно-мистецький проект вижити без підтримки не може.

Донедавна Дмитро Стус очолював відділ критики та бібліографії відомого журналу “Сучасність”, але фінансова криза цього видання змусила його зайнятись втіленням власного проекту. І як це не парадоксально: на фоні загального зубожіння журналів Дмитро створює новий під назвою “Київська Русь”, презентація першого номера якого відбулась цьогоріч у березні. Звичайно, така ідея не могла втілитись без допомоги спонсорів, зокрема, компанії із співзвучною назвою – “Київська Русь”. Головний редактор вважає, що й за нинішніх умов його проект можна зробити прибутковим, але для цього треба добре попрацювати. Та й бізнесмени грошей на вітер не викидають. Поставлена конкретна умова – за три роки стати незбитковими. “Для мене така залежність краща, ніж залежність ідеологічна” – наголосив Дмитро Стус.

Вже вийшло чотири номери “Київської Русі”. Створювати літературно-мистецький часопис Дмитру допомагає дружина, вона ж  його заступник Тетяна Щербаченко, яка нещодавно очолила ще й дитячий журнал “Соняшник”. У подружжя є надія, що зуміють дати друге дихання виданню для наймолодших читачів.

Взагалі у Дмитра Стуса доволі амбітні плани: крім випуску журналу заплановано започаткувати серію додатків, що складатимуть своєрідну бібліотечку найпопулярніших на сьогодні українських авторів. Принаймні Дмитро планує видати творчу спадщину свого батька Василя Стуса, який своє життя поклав на плаху тоталіризму та невігластва.

На прес-конференції журналісти поцікавились взаєминами сина і батька. Тут Дмитро був відвертим: “У ставленні до батька були різні періоди – від любові до ненависті, і навпаки. Це було складно. Коли тата вперше арештували кадебісти, мама довго приховувала, що він під арештом. А хіба це легко було пояснити дитині: тато – не злодій, не вбивця. Після всього пережитого я став симпатизувати Нестору Махну, який вважав будь-яку державу тиранією”.

Ще на початку дев’яностих років Дмитро Стус із однодумцями активно зайнялися підготовкою до видання поезій Василя Стуса. Але відчули певну черствість чиновників і літераторів, мовляв, видайте сотню віршів та й досить. Звичайно, таке ставлення у двадцятому столітті межує з неповагою. Дмитро взяв на себе важку ношу популяризації та дослідження творчості свого батька. Копітка робота увінчалась виданням документальної книги “Василь Стус: життя як творчість”. Це не пройшло непомітно. Твір виявився найкращим у нашій державі. І, можливо, щось є в цьому символічне, бо торік Василю Стусу присвоєно звання Герой України. На жаль, посмертно.

Про налагодження добрих стосунків Дмитра Стуса з національним університетом “Острозька академія” розповів завідувач кафедри української філології, кандидат філологічних наук, член Національної спілки письменників України Анатолій Криловець. Принаймні заплановано цикл лекцій Дмитра для тамтешніх студентів.

Директор міського краєзнавчого музею Оксана­ Кононюк провела екскурсію музейними залами. Дмитро Стус та Тетяна Щербаченко були в захопленні від почутого  і побаченого. На згадку про себе гості передали для музею комплект журналу «Київська Русь» і залишили щирі слова вдячності.

Олександр Шустерук

липень 2006