Вхід

“Шестидесятник”

Про Валерія Баталова вперше почув на початку вісімдесятих. Батьки­ передплачували Острозьку район­ну газету “Зоря комунізму”, яку редагував Валерій Гаязович. Він був автором цікавих репортажів, статей, нарисів. Великі вимоги ставив і до своїх колег. Тоді я ще й гадки не мав, що із відомим журналістом і письменником, громадським діячем, народним депутатом доведеться працювати разом.

Коли навчався у Млині­вському ветеринарному технікумі, у місцевій газеті “Зоря”, надрукували мої вірші. Кореспондент часопису Євген Цимбалюк став давати й доручення, мовляв, напиши замітку про черговий захід у навчальному закладі. Так я познайомився із роботою газетярів.

- Олександре, відслужиш у армії, - заходь, - порадив Валерій Баталов. Я так і зробив.

У колективі редакції районки панувала творча атмосфера. Під час планування чергового номера редактор спрямовував наші думки на актуальні питання. Валерій Гаязович на власному прикладі показував, що таке творчість. Часто запитував про останню прочитану книжку, саме цим спонукав постій­ний інтерес до читання художньої літератури.

Колектив редакції відчував прискіпливе ставлення до себе партій­них функціонерів. Вони не були в захопленні від громадської діяльності Валерія Гаязовича, який виступив проти спорудження на межі трьох областей – Рівненської, Хмельницької, Тернопільської – великого хімкомбінату з виробництва пестицидів. Його публіцистичне слово було почуте і підтримане. Потім стало ще “спекотніше”: Баталов став кандидатом до Верховної ради СРСР. Звичайно, компартійна еліта ставку робила не на нього. Поразка стала репетицією до нових перегонів – у Верховну Раду УРСР.

Тут партфункціонери вже не змогли ввести в оману виборців – Баталов переміг.

Про роботу в редакції районної газети залишилось багато приємних спогадів, адже час тоді був цікавий, який образно можна назвати “на переломі”. Валерій Гаязович ще й до цих пір зберігає аудіокасету із записом так званої високої “тусовки” районних партапаратників, які колектив редакції та його редактора розпікали лише за те, що змінили назву газети “Зоря комунізму” на “Життя і слово”. Це зараз сприймається із посмішкою…

Якось під час екзаменаційної сесії в Національному держуніверситеті ім. Т.Г.Шевченка навідався у гості до нардепа Валерія Баталова. Він тоді мешкав у готелі “Москва”.

- Олександре, бажаєш відвідати одне із засідань Верховної Ради?

Валерій Гаязович поклопотався про одноразову перепустку. Я потрапив на засідання, на якому обговорювались варіанти українського паспорта. Робота парламентарів відзначалась великою емоційністю. Найбільше переймався певною байдужістю нардепів до важливої теми вічно невгамовний Степан Хмара. Одне слово, присутність у сесійній залі дала змогу зрозуміти “політичну кухню” краще, ніж це можна зробити завдяки телерепортажам чи звітам.

Важко й порахувати, скільки за своє життя Валерій Баталов взяв інтерв’ю. Але часто траплялось, що й йому доводилось відповідати на запитання своїх колег-журналістів. Особливо, коли був обраним на посаду міського голови Острога. До речі, читачі “Перспективи” неодноразово мали змогу знайомитись із думками Баталова – нардепа, мера і просто хорошої ерудованої та творчої особистості.

Валерій Гаязович не мислить себе без краю, де народився, де пройшло його босоноге дитинство. Він завжди наголошував, що рідне село Крупець, а згодом і сивочолий Острог завжди давали йому наснагу для творчості і не тільки на газетярській ниві. Його перу належать такі книги, як “Останній слід Цезаря”, “Інтерв”ю не для преси”, “Перстень Беати”. За п’єсою “Смолоскипи запалали опівночі” створено однойменний телефільм, готується до друку – “Таємниці коридорів влади”. І якось і не віриться, що Валерій Баталов днями став “шестидесятником” – ювіляром.

Доля розпорядилась так, що тепер він мешкає у Нетішині, майже посеред шляху від Острога до рідного Крупця. У місті енергетиків Валерій Гаязович продовжує плідно працювати. Його публіцистика охоплює різні сфери життя – від політики до екології. Просто Баталов не може мовчати і завжди плекає надію, що до слів хтось-таки й прислухається, принаймні як це було два десятки років тому.

Олександр Шустерук


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!