Те, що на ЦТПК з часом чекає доля ЖКО, служб, що увійшли до складу МЕМ, тощо, в колективі знали давно. По правді кажучи, люди тихцем раділи, що не раз озвучувані на різних рівнях прогнозовані строки передачі підрозділу у комунальну власність міста, з різних причин відтерміновувалися в часі. І хоча психологічна налаштованість на невідворотність проголошеного курсу з роками утверджувалася, реальні кроки зі створення передумов для ефективної зміни підпорядкування “тепловиків” всеодно виглядали для них як цілковита несподіванка. Відчувалася велика внутрішня натуга, з якою писали люди заяви про перехід у новостворений підрозділ “Комунальне господарство”, базовою основою для якого став ЦТПК. Певні хвилювання в людських душах є і дотепер, цього не приховує керівник підрозділу О.В.Смолій (на знімку). Щоправда, зважаючи на всі чинники, що передують переходу підрозділу у відання міста, він припускає, що це може статися років за три. Цим і заспокоює людей.
Бо йдеться не про формальні процедури, а виконання низки заходів, які потребують часу й ресурсів, зокрема, фінансових. Аби збудувати новий колектор, чотири нові скважини тощо. На все про все, за словами Олексія Володимировича, потрібно 28 мільйонів гривень. Сьогодні таких коштів нема.
Друге. Однією з умов, за якою місто готове прийняти нинішній підрозділ станції у свої пенати, є його самоокупність та прибутковість. За помахом чарівної палички подібного не станеться і аби прийти до такого рівня господарювання, належить докласти чимало зусиль. Станом на сьогодні щомісячні затрати підрозділу (включаючи зарплату, спожиту електроенергію та ін.) складають 1.5 мільйона гривень. За існуючими тарифами на водокористування місто протягом місяця збирало приблизно 450 тисяч гривень. Виходячи з цього, рівня суми своїх затрат комунальне господарство зможе досягти лише за умови затвердження нових тарифів. А це вже в компетенції влади, ХАЕС свої пропозиції, захищені у необхідних інституціях, місту направила.
У розмові з О.В.Смолієм журналісти порушували питання зношуваності прокладених кілька десятків років тому мереж.
- Катастрофи тут нема і не бачу такої загрози ще років 15, - запевнив співрозмовник.
І пояснив чому так часто у місті на різних ділянках трубопроводу працюють ремонтники. З його слів, справа зовсім не в трубах, які слугувати можуть сотню літ. А що вони в доброму стані, засвідчують заміри, проведені ВКМ. Натомість справжнім головним болем є стики, виконані неналежним чином ще в момент прокладання мереж. Якщо врахувати, що довжина труби між стиками чотири, максимум шість метрів, легко собі уявити скільки набереться їх хоча б на стометровому відрізку. От вам і пояснення, чому так часто “копають” наші дороги і газони.
Після набуття ЦТПК статусу комунального господарства колишні функції підрозділу залишилися незмінними. До них додалися нові – укладення договорів з квартиронаймачами, збір платежів за комунальні послуги і все, що з цього випливає. На момент нашої розмови таких договорів набралося близько тисячі, що становить фактично десяту частину від загальної кількості. Масовості не спостерігається. Боячись стати розмінною монетою в суперечках між ЖКО та ХАЕС, нетішинці вичікують, а яким же буде остаточне рішення, в тому числі й судове, кому й за що платити. До речі, чергове судове засідання, яке відбулося у вівторок, знову з ряду причин перенесено.
Керівник комунального господарства переконаний, що все стане на свої місця і цю тимчасову невизначеність треба спокійно пережити. Зрештою, кожна новація приживається непросто і, як правило, сприймається з пересторогою. Це тільки швидкоплинна мода не втрачає своєї ледве не магічної властивості добиватися миттєвого мавпування продиктованих нею правил. О.В.Смолій вірить у порозуміння керівників зацікавлених сторін, “бо за ними стоять люди, які живуть і працюють в одному місті”.
На наше: “А ви особисто уклали договір з КГ?”, відповідає просто таки на випередження. Ствердно. Так само ствердно, та ще з більшим натиском у голосі він запевняє, що обов’язково пройде весь складний шлях, який належить подолати комунальному господарству, разом з колективом, не залишивши його на півдорозі.
Ольга Сокол
