Вхід

Робоче мiсце - пiд водою

 


Шквальний вітер впродовж кількох днів хоч і не накоїв лиха у місті, але добряче надокучив. І все ж поміж будинками було значно затишніше, ніж, скажімо, на причалі, де швартуються плавзасоби гідротехнічного цеху, у чому на власні очі переконалися журналісти, побувавши там у вівторок. Зазвичай блискуча гладінь того дня здіймалася хвилями, на гребенях яких куйовдилися білі “баранчики” – збита в піну і стрімко піднесена вітром над поверхнею вода.

Ця піниста “отара” біснувалася й не знала спину, милуючи око стороннього спостерігача і створюючи серйозні перешкоди нормальній робо­ті надводних служб. За такої ситуації – навіть візуально фахівці за появою “баранчиків” визначають силу шторму у 3 бали – водолазам проводити спуски заборонено. У таких випадках вони переключаються на інші роботи, ремонтуючи та обстежуючи обладнання на поверхні. Короткочасне занурення в той день показали спеціально для преси, аби ми сповна могли уявити і сам процес, і спорядження, в якому працюють водолази.

Залежно від характеру роботи та глибини, на якій її потрібно провести, температури води тощо, користуються костюмами різної модифікації. Ми стали свідками, як готувався до спуску Микола Каращенко (на знімку), за плечами якого служба у Військово­-Морському Флоті і досвід “ходіння” на серйозні глибини – до 160 метрів. Аби одягти костюм зразка півстолітньої давності, а потім і зняти його, водолазу допомагали аж четверо співробіт­ників. Скільки важить таке обмундирування? Якби на одну вагу з костюмом стала автор цих рядків, шальки терезів хитнулися б не на її користь.

Є у розпорядженні водолазів і більш легкі сучасні костюми двох видів – сухого і мокрого зразка. В усіх модифікаціях присутня система зв’язку з поверхнею, що значно спрощує роботу людей у товщі води. Зазвичай наші водолази працюють на глибині до 12 м, хоча допуски мають і на 20. Такі дозволи надає спеціальне ліцензоване підприємство, яке організовує щорічно короткий теоретичний курс, практичні спуски з обов’язковою здачею екзаменів. Висновки про фізичний стан робить лікар-фізіолог.

До речі, посада лікаря передбачена і у нас, але вже скільки років такий фахівець на причалі відсутній. А щоденний стан водолазів перед їх спуском, за словами керівника групи плавзасобів Є.А.Демидюка, визначають за їх особистими показами. За найменшого погіршення стану здоров’я, бодай нежиті, людину не вправі відправляти на підводні роботи.

Через відсутність лікаря ось уже до десятка років простоює барокамера, яка обійшлася підприємству в копієчку. У водолазній роботі її використовують за екстремальних ситуацій, до яких, слава Богу, не доходило. Втім, вона могла б допомогти багатьом: можливості і застосування барокамери в лікувальних цілях фахівцям добре знайомі.

Згідно з вимогами єдиних правил безпеки праці при водолазних роботах бригада водолазів повинна складатися з трьох чоловік. На нашому причалі загалом працює четверо, проблем не виникає. Але… Варто хоча б одній людині на якийсь час, що називається випасти із строю, як відлагоджений ритм порушується. Така ситуація спостерігається і зараз. Один водолаз перебуває в черговій відпустці, інший через хворобу раптово потрапив у лікарню. Двох для виконання водолазних робіт критично не вистачає, вимушені підключатися механік і керівник групи плавзасобів, котрі мають на те допуски. Хоча таке передбачається на випадок аварійної ситуації. Як стверджує Є.А.Демидюк, їм вкрай необхідно мати як мінімум ще одного, а то й двох водолазів. Таких людей з відповідною підготовкою вже мають на прикметі, оскільки працюють  на перспективу і прораховують всякі ситуації.

Загалом за час функціонування на ХАЕС водо­лазної служби склад бригади водолазів мінявся вже двічі. Усі, як правило, колишні служивці Війсь­ково-Морського Флоту. Сам керівник групи також­ з їх числа. Набуті навики й традиції міцно засіли в душі. Він і дотепер ревно наполягає аби сталі флотські терміни не перекладали на світську мову, вишукуючи для цього словесні сурогати. Знаючи таку його вдачу, колеги, вживаючи неприйнятні ним мовні звороти, відразу додають: “Жартуємо, Андрійовичу.”

 

Кожен день за нормальної погоди водолази займають свої робочі місця. Не за верстатом чи столом – під водою. Усе чітко розписано, один піднімається через певний час на поверхню, інший іде йому на зміну. Усі вони – водолази першої групи спеціалізації робіт, іншими словами – основними функціями є обстеження і ремонт гідротехнічних споруд, де найбільше навантаження припадає на період ППР. Бувають випадки, залучаються водолази і до рятувальних робіт.

- Аби виконувати ремонтні роботи, потрібні і навики, і знання підводних конструкцій та системи їх роботи, - звертаюся до Є.А.Демидюка.

- Маємо детальні креслення наших споруд, зберігаємо архів. Після візуального обстеження, а тепер ще й підводних відеозйо­мок, чим займається, зокрема, Василь Турицький, аналізуємо на поверхні зібрану інформацію і приймаємо рішення, що саме потрібно зробити. Отож, водолаз, ідучи на завдання, чітко знає, на яку глибину йому опускатися та який обсяг робіт належить виконати. Через зв’язок з ним контролюємо ситуацію.

До звичайних функцій віднедавна додалась ще одна – очищення водойми від дрейсени. За день водолази намивають її до 7-10 кубічних метрів. Кажуть, цьогоріч дрейсени таки поменшало, хоча клопотів з нею ще предостатньо. З-поміж інших причин поступового зниження кількості молюсків називають і меншу кількість поживного корму (дрейсена знищила багато планктону, через що вода стала суттєво прозорішою, що, до речі, на руку водолазам), і поїдання її рибами. За свідченнями рибалок, дрейсену знаходили навіть у шлунку карасів. Водолази також не раз бачили, як ці риби присмоктувалися до купи молюсків. Отож, маємо розводити і охороняти водну живність не тільки через її поживні і смакові якості, а й чисто з корисливих міркувань – нехай виконує свої “виробничі” функції.

Попри заборону вилову риби на водосховищі, браконьєрські сіті тут не рідкість. Не раз вони ставали серйозною пасткою для водолазів. Без ножа під воду нічого відправлятися. Бувало, й катеру через намотування сітей, доводилося відправляти на допомогу інший. Усього їх на причалі чотири: один працює з водолазами, інший, за необхідності, доставляє на роботу обхідників дамби, курсує на метеостанцію, “розганяє” зілля. У буксира свої функції, його побратим – на підхваті. За віком, катери фактично допрацьовують свій ресурс (строк експлуатації – 20 років – авт.), хоча проведені заміри корпусу на предмет товщини металу – 2.5  мілі­метри при заводських 3 мм – дали підставу інспектору спеціалізованого підприємства “Регістр” видати дозвіл на подальшу експлуатацію плавзасобів.

У штормову погоду розмова про захисну дамбу біля причалу була, як ніколи, доречною. Спочатку її висипали з піску, трохи утрамбувавши щебенем. З часом вода розмила нестійкий захист і замість насипу, яким спокійно рухалися вантажівки, залишилося вузьке пасмо із стежку завширшки. Довелося робити кам’яну, яку завершили минулоріч. Без неї, за умови переважно західних вітрів і самому причалу, і прописаним тут плавзасобам було б сутужно. Євген Андрійович пригадує випадок уже не першої свіжості, коли штормило так, що й наявність піщаної дамби не вберегла. Катер відірвало і відкинуло вбік, а на причал викинуло чимало риби.

Ольга Сокол


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!