Лідером молодіжного колективу він став, як мовиться, за власним бажанням. Дехто у таких випадках каже – напросився. „Просто шкода було дивитись, як вкотре колектив розривається від невміння правильно організуватись і вести роботу планомірно, цілеспрямовано, послідовно. Саме у цьому компоненті у мене чималий досвід”.

Як на молодий вік мого співрозмовника, то така заява про багатий досвід виглядає досить цікавою, але ж не роками вимірюються талант і знання. Часто характер і бажання відіграють більшу роль в оцінці  людини.

Віталій Пятковський запропонував свою кандидатуру на голову ради молоді ХАЕС, коли вкотре не зійшлись характерами лідери осередку. І перший захід, проведений за його „керівництва”, викликав у спілчан обурення: як це так, що він особисто не прийшов на „оглядини”. Відповідь була новою для колективу: „Не  для  мене  ви  його  організовували, а для себе, вам він має  принести  насолоду, натхнення  і  бажання продовжувати роботу. Ваші  імена  мають  сяяти  у „титрах” зробленого, а  моя  робота  полягає  у  проштовхуванні  ідеї  там, де це потрібно”.

Важко говорити, чи повірили тоді юнаки і дівчата, але факт залишається фактом – два роки підряд Організація молоді Хмельницької АЕС стає кращою в Атомпрофспілці. Колектив молодих атомників Нетішина працює за десятьма з лишком напрямками роботи, серед яких профспілкове та юридичне навчання, культурно-масова та спортивна робота, інформаційне наповнення діяльності і проблем організації, туристично-краєзнавчий напрямок і таке по­дібне.

- Можу, приміром, сказати, що Аня Сотникова після відвідин Острозького будинку дітей з обмеженими розумовими здібностями просто одержима допомогою для цих вихованців. Вважаю генератором ідей організації О.Хомича. І ще десятки активістів заслуговують на відзначення.

Сьогодні молодіжний осередок часто-густо встановлює свої правила гри в колективі атомників.

Вважаю, що правильно побудована структура, наведення зв’язків між ланками, розмежування обов’язків, а не звалювання усього в купу і є запорукою успіху. Не всі повірили, що такий підхід принесе плідні плоди, намагались нав’язати звичну схему спонтанності, так би мовити пориву душі. Зрештою бюрократизм у правильному розумінні цього слова взяв верх і слугує нам вірою і правдою. Кожна комісія змогла створити свої положення і регламенти, які зрозумілі будь-кому, за якими легко здійснювати організацію усього процесу. Якщо довгий час робота вирувала, як мовиться на загальностанційному рівні, то тепер вона спустилась до підрозділів.  Звідти йде ініціатива, там здійснюються заходи, виникає конкуренція між цехами і ланками. Вважаю, що таким чином ми дійшли до головної мети – зворушили низи.

Цікавлюсь, чи це ноу-хау звідкись запозичене, бо ж проблематично, що воно виникло спонтанно.

- Звичайно ж, розуміння про побудову роботи вистраждане. Фактично лише кілька років я не займався громадською діяльністю. Син вчительської родини, де дід і бабця, мама та дядько служили вихованню розумного покоління, я  змушений був тягнутись за наукою. Отож в рідному селі Шимківці, що у Білогірському районі, я закінчив дев’ять класів, після чого був відібраний до Славутської школи-ліцею, куди зібрали по два кращих представники з усіх районів області в педагогічний клас. В цьому закладі я очолив учнівську раду. Наш клас майже повним складом вступив у тернопільські вузи. Я подав документи у Харківське вище військове училище та Тернопільський педінститут. Поштарка одного дня принесла два листи-виклики до цих навчальних закладів, але мама настояла на продовженні родової професії.

Вже на другому курсі мене обрали профоргом факультету і фактично у цьому «званні» я закінчив вуз. Це, звичайно, була, якщо слідувати вислову Леніна, «школа комунізму». Західна Україна до цього часу заполітизована, а у роки мого учнівства – 1993-1998 -  шаленіла від пристрастей. Не оминув цей вихор і мене. Мітингував, проводив агітаційні акції. Цікаво згадати.

- Але ж після отримання диплому настає нова епоха у житті. Якось на репліку одного з жандармів, що слід утихомирити студентів-бунтівників, міністр внутрішніх справ Росії П.Столипін відповів, що за кілька років  це будуть найреспектабельніші і найбезпечніші представники держави.

- У мене були всі підстави спуститись до такого рівня, адже після направлення у рідне село, де за педагогічну працю елементарно не платили, я відчув себе не надто комфортно. Спробував повернутись у Тернопіль, але місяців чотири не міг влаштуватись на роботу. Зрештою голова профкому інституту очолив обласну раду працівників освіти і запропонував мені посаду головного спеціаліста по вищих навчальних закладах. Аби не втратити педагогічний стаж, я катався до рідного села, де читав уроки хімії та біології, а решту часу виконував нові обов’язки.  Контролював всі студентські профспілкові організації, організовував КаВееНи, різні масштабні акції. Там мене обрали головою Партії молоді, віце-президентом Альянсу молоді Тернопільщини. Мітинги, приязні стосунки із знаними в області людьми, тусовки – все це підносило мене не  лише у власних очах.

- І чого ж тебе знесло із стезі публічної людини?

- Оженився. А відтак постала дилема – далі удосконалюватись на політичному грунті, чи прихилитись до сімейного берега. Обрав останнє, бо сам з чотирьох років ріс без батька. З дружиною Наталею переїхали до Славути. Це був важкий вибір, але сьогодні вдячний долі, що саме так сталось. Прийшов час переосмислення  життя, заспокоєння, можна сказати твердого стояння на землі. Змінилось ставлення до людей і подій. Вважаю, що тепер я можу вірно орієнтуватись в суспільстві, належним чином оцінювати  дії  тієї чи іншої особи. Цього не навчають в жодному інституті.

- Наскільки мені відомо, ти все-таки ще один вуз закінчив.

- Так, Севастопольський університет ядерної енергії та промисловості, що й дало мені можливість обійняти посаду інженера-хіміка. Працював у відділі інформаційних технологій, де обирався головою профспілкового осередку. Ми започаткували чимало цікавих форм роботи.

- Ти бачиш подальший розвиток організації молоді?

- Напевно наш осередок перевищив у методичному і виконавському планах  сподівання профспілок. Як на мене, керманичам в Києві вже важко запропонувати свіжіші ідеї для розвитку організації. Так само важко й нам розвиватись, як мовиться, на  громадських засадах. Приміром мої вечори зайняті саме молодіжною організацією: проводимо збори, підбиваємо підсумки роботи, залучаємо до роботи свіжі сили. Ми всіх попереджаємо, що на першому місці у нас робота, на другому – молодіжний осередок, а вже тоді сім’я.

- Треба розуміти, що ти все ж таки поставив на третє місце сім’ю.

- Не зовсім так. Просто деяка увага зміщена в бік коротшого спілкування. Напевно так завжди не може бути. Хочеться сподіватись, що як не я, то хтось інший буде працювати з молоддю на професійній основі. Потрібна більш глибока робота з юнаками та дівчатами, слід позбуватись аматорства. Від цього буде більше користі.

Бесіду вів Віктор Гусаров

березень 2007