Знову вшанували “лIтописця” ВолинI

Час розкидати і час збирати каміння… Цей афоризм співзвучний із життям відомого письменника та публіциста Уласа Самчука, якому сто два роки тому судилось побачити білий світ у мальовничому та легендарному селі Дермань Здолбунівського району на Рівненщині. Володіючи творчим доробком більше двадцяти книжкових видань – романів, повістей, соціально-політичних нарисів – йому на декілька десятиліть довелось щезнути з літературного процесу рідної України, бо за життя неодноразово піддавався анафемі з боку тих, кому правдиве слово літератора було небажане та вороже. Це той Улас Самчук, який чи не вперше у світовій літературі змалював жахіття голодомору тридцятих років на найродючішій землі, де з прадавніх часів жили життєлюби та трударі. Його роман “Марія” став своєрідним  меморіалом пам’яті. А для прибічників тоталітарного режиму – об’єктом неприязні та зневаги, мовляв, голоду на Україні не було. Все написане – наклепи “буржуазного служаки”.

Коли пригадуєш нещодавні потуги наших нардепів стосовно питання про визнання голодомору 1932-33 років геноцидом, мимоволі зринає думка: “Люди добрі, візьміть і прочитайте Самчуковий роман “Марія”. Там не політ фантазії, там літературне переосмислення на основі реальних фактів. Усе писалося, як мовиться, по гарячих слідах.

Не читали народні обранці і публіцистичних творів Самчука, якого визнано у літературному світі Гомером ХХ століття. Роки забуття не стали перешкодою для того, щоб відновити історичну справедливість і дати можливість великому письменнику, хоч і  після смерті, повернутись на рідну Волинь у слові художньому та публіцистичному. Своєрідні проліски з’явились на початку дев’яностих років, коли в київському видавництві вийшов у світ роман-трилогія “Волинь”. Тоді й дослід­ники взялись за вивчення біографії та творчості Уласа Самчука. З’явились перші кімнати-музеї у населених пунктах, з якими пов’язані життя і творчість письменника. Принаймні два роки тому на його малій батьківщині у селі Дермань було урочисто відкрито меморіальний музей. Так було вшановано сторічний ювілей славного земляка.

Днями до процесу “збирання каміння” долучилось і Рівне. Тут у обласному будинку вчених було урочисто відкрито музей Уласа Самчука. Це стало знаковою подією у культурно-мистецькому житті не тільки історичної Волині, а й України, бо ж Улас Самчук по праву займає чільне місце серед класиків національної літератури. У церемонії відкриття закладу взяв участь академік Микола Жулинський, який зробив багато для популяризації творчості земляка. Принаймні з-під пера дослідника вийшла низка розвідок про його життя і культурно-мистецьку спадщину. Академік також сприяв перевиданню  роману-трилогії “Волинь” з нагоди 100-річчя від дня народження письменника.

Багато теплих слів було сказано на адресу розпорядників спадщини Уласа Самчука подружжя Соколиків, які допомогли створити музей письменника у Дермані. Справою честі для них стало сприяння створенню подібного музею в Рівному, якому Ярослав та Оксана передали унікальні документи та оригінали літературних творів для формування експозицій.

За словами організаторів, обласний літературний музей буде розміщений в одній кімнаті. Але є перспектива до його розширення. У цьому запевнило й подружжя Соколиків.

У музеї відтворені всі періоди життя  Уласа  Самчука. Для ілюстрацій використані документи, світлини, книжкові видання як самого письменника, так і тих, з ким перепліталась життєва і творча доля.

Цікавим є так званий “рівненський період” діяльності Самчука.  Під  час окупації фашистами України він редагував газету “Волинь”. У ній і заявив себе як здібний публіцист. Унікальним вважається те, що Улас в умовах тотальної військової цензури завдяки друкованому слову допомагав своїм землякам не втратити силу духу і вірити у майбутнє вільної України. За статтю “Так було, так буде” був арештований і певний час провів у німецькій в’язниці. Але й серед фашистів знайшлися поціновувачі його письменницького таланту і  це  допомогло уникнути   найсуворішого  вироку  –  розстрілу.

Під час відкриття музею було багато промовців. Кожен висловлював свою прихильність до земляка, що у своїх творах показав усю красу Волині, самобутність її людей. Були й дарунки. Від Нетішинського міського краєзнавчого музею, Острозького державного історико-культурного заповідника. Принаймні до експонатів нового музею буде занесено книгу нетішинця Віктора Гусарова “Енергія єднання”, в якій є відомості про Уласа Самчука.

На урочистості прибула й донька дружини Самчука Ірина Прахова.

- Моя мама Тетяна, - розповідає пані Ірина, - познайомилась з Уласом Самчуком під час роботи над фільмом режисера Кавалерідзе про Олексу Довбуша. Між ними спалахнуло кохання, яке не змогли загасити воєнні буревії. Правда, життєві обставини склались так, що я виховувалась у родичів, а мама вирушила  із  Уласом у емі­грацію.  Моя  мама  була  талановитою  актрисою  і  сам  Олександр  Довженко довірив їй роль у відомому класичному фільмі “Земля”.

За період незалежності нашої держави ставлення до Уласа Самчука докорінно змінилось. Його твори внесені до шкільної програми. Їх просто цікаво вивчати.

Тепер для всіх шанувальників творчості Уласа Самчука є хороша нагода завітати в Рівному у музей і дізнатись багато цікавого.

Олександр Шустерук

березень 2007