“Ми, учасники ІІ екологічного форуму зосередились на усвідомленні глибинних витоків, як саме Чорнобиль назавжди змінив світ. Чорнобильська катастрофа стала символом того, як ядерна аварія ігнорує місцеві, національні та міжнародні кордони.
У цей час ми замислюємося над тим, як повинно розвиватися людство, який шлях розвитку обирає не тільки кожна людина, але й кожна країна для того, щоб світ став більш гармонійним та безпечним для майбутніх поколінь. Продовживши діалог про глибинне бачення причин та довгострокових незворотних наслідків не тільки Чорнобильської, але й інших глобальних катастроф, які, на жаль, стають невід’ємною частиною нашого буття, саме життя вказує на необхідність об’єднання ініціативної молоді, навколо ідеї: “Від екології душі – до екології життя”.
Ці слова взяті з резолюції форуму, що була прийнята 19 квітня на пленарному засіданні. За неї проголосували і представники делегації від Нетішнина – голова громадської екологічної організації “Ойкумена”, вчитель біології НВК Наталія Боднар, член цієї організації Ольга Демчук, технік І категорії відділу охорони навколишнього середовища ВП “ХАЕС” Ольга Трасун.
Формувати екологічну свідомість у кожної людини – ось в чому полягало основне завдання форуму. Як сказав міський голова Славутича Володимир Удовиченко,- «від формування свідомості – шлях до екологічних дій, до покращення нашого з вами життя».
Перший крок до зміни свідомості – отримати знання. Цим і займалися учасники форуму на пленарному засіданні впродовж шести годин у перший день.
Основну ідею екологічного форуму “Від екології душі до екології життя” озвучила в своїй ліричній “лекції” поетеса Ганна Чубач. Український “класик” (як каже про себе Ганна Танасівна, пояснюючи: “Мене ж вивчають у класах, значить я класик”) неодноразово свого часу відвідувала ЧАЕС. Саме тут у вісімдесятому році Ганна Танасівна відчула наближення страшної біди. “Чула, як плаче трава».Сухі наукові дані з лекцій науковців підтвердили: –“плаче трава, плачуть міста, плачуть люди…”
Медичні наслідки Чорнобильської аварії не викликають особливих сумнівів. “Серед дорослих евакуйованих осіб спостерігається значне перевищення захворюваності і хворобливості по непухлинних захворюваннях (і по пухлинних також – Прим. автора)”, – розповідали лектори. Статистичні дані “кричать” про те, що починаючи з 1991 року “Україна переживає тяжку демографічну кризу, смертність значно перевищує народжуваність”. Проте ці факти не завадили Кофі Анану, колишньому генеральному секретарю асамблеї ООН, після поїздки на ЧАЕС у 2000 році, заявити, що “не було виявлено ніяких негативних медичних наслідків” у постраждалих від Чорнобильської аварії.
Медичні наслідки для населення – це ще не весь спадок, що залишила аварія. Зона відчуження ЧАЕС – це 2,6 тисячі квадратних кілометрів (таку саму площу має Люксембург) “радіоекологічних проблем”… Це покинуті села та міста. Це значні зміни у флорі і фауні. Не стану заглиблюватися у наукові факти, що лунали під час засідання, лише зазначу, що всі вони зводилися до одного – незважаючи на те, що вже минуло більше двадцяти років, проблем, пов’язаних із наслідками Чорнобильської аварії, не поменшало.
Хтось, читаючи цей звіт про форум, скаже, що лекції - лише порожні слова і цифри, які не можуть нічого змінити. По-перше, на форумі були присутні здебільшого студенти – майбутні екологи з Одеси, Львова, Ужгорода, Мелітополя, Києва, які змогли поглибити свої знання. Ось що сказала мені по завершенні поїздки керівник нетішинської делегації Наталія Боднар: “Я взяла для себе багато інформації, яку в подальшому використовуватиму в своїй роботі, доноситиму її до своїх учнів. Всі ми маємо пам’ятати про цю страшну аварію і молодь насамперед”. У складі нашої делегації була і представниця ХАЕС Ольга Трасун, яка зазначила “на засіданні знову постала одвічна суперечка про шкідливість “мирного атому” між атомниками та екологами. Я вважаю, що за атомною енергетикою майбутнє, і не треба її цуратися, просто потрібно винести уроки з Чорнобиля, навчитися бути більш відповідальними в своїй роботі, слідкувати за тим, щоб на атомних станціях працювали лише кваліфіковані спеціалісти”.
Отримавши знання, учасники форуму вирушили до фотоекспозиції, присвяченої аварії на четвертому блоці ЧАЕС. Тут вони змогли збагнути масштаб цієї трагедії. На експозиції світлини перших днів будівництва ЧАЕС розміщені поряд з першими знімками аварії… Екскурсовод пропонує переглянути відеоролик. 26 квітня 1986 року. Прип’ять. Місто живе своїм життям, не знаючи про страшну трагедію. Того дня було зареєстровано чотири шлюби… Далі – Кімната пам’яті – тут, біля імпровізованого вічного вогню, вшановують тих, хто загинув у перші дні аварії.
Другий день. Хвилювання учасників форуму передати неможливо – попереду поїздка до зони відчуження, у місто Прип’ять, на ЧАЕС. Перше, що нам довелося побачити не з вікна електропоїзда – прохідна на станцію, до якої веде сталевий критий “коридор” (це замість перону). В ньому двері, як у вагонах, що відкриваються автоматично, музика, що має знімати напругу, проте діє чомусь навпаки.
Перша наша зупинка – Прип’ять. Центр міста, на все лише двадцять хвилин, лунають останні настанови: “В будинки не заходити, далеко не відходити, руками нічого не торкатися, по траві бажано не ходити”. І ми розбрелися хто куди. Безлюдні вулиці, самотні будинки, тиша… Вітер грюкає відчиненими дверима та вікнами… Мертве місто лякає. На будівлях подекуди малюнки дітей – відверто кажучи, страшне видовище, чи то просто через фарбу, яка з роками потемнішала, чи то від усвідомлення того, що ось цими вулицями двадцять років тому гуляли діти, лунали сміх, голоси. “Чомусь гадала що Прип’ять мене не вразить. Але це справді моторошне видовище…” – зізналася згодом Наталія Боднар. Прип’ять вразила всіх – якщо дорогою до зони відчуження молодь могла ще жартувати, то зворотний шлях здебільшого пройшов у мовчанні.
Далі ЧАЕС. Саркофаг фотографувати заборонили, натомість запропонували роздивитися його модель, відтворену фахівцями. Екскурсовод Юлія заспокоїла всіх з приводу “72-метрової стіни”, про яку останнім часом багато говорилося у ЗМІ. Річ у тім, що одна з бокових стін четвертого блока нахилилася на 80 см, зараз вже виконані роботи “зі стабілізації”. Навантаження на несучі балки, що утримують покрівлю і через які склалася ця ситуація, “знято” на 50%, через півроку, залежно від “поведінки” стіни та утримуючих конструкцій, планується зменшити його ще на 30 відсотків. Розповіли нам і про будівництво арки, яка згодом дозволить забрати з реактора радіоактивне паливо. До речі, деякі європейські країни вважають, що це потрібно зробити якомога швидше, але є і противники цього. Серед них наша держава – нікому не хочеться приносити в жертву людські життя (під час екскурсії лунала цифра 1200 – це приблизна кількість осіб, необхідна лише для однієї зміни).
Підбиття підсумків форуму. На запитання делегацій відповідали представник президента України в Чорнобильській зоні Сергій Парашин, генеральний директор ЧАЕС Ігор Грамоткін, заступник голови Київської облдержадміністрації Юрій Ковбасюк та незмінний мер Славутича Володимир Удовиченко. Зупинюся лише на одному запитанні від представника “Корпусу миру США в Україні” Гевіна Угала щодо ділового партнерства ЧАЕС з американськими та світовими компаніями.
– Америці, Європі та іншим державам потрібно навчитися не обманювати Україну, - у відповідь зазначив міський голова Славутича. Під завісу, організатори форуму висловили надії, що мету досягнуто, і що молоді люди, які сьогодні слухали лекції, гуляли вулицями мертвого міста, зроблять в майбутньому все, щоб такі трагедії не повторювалися.
Прощальний обід в їдальні Чорнобиля. Це місто на перший погляд також виглядає покинутим, проте на вікнах можна побачити занавіски, на балконах – випрану білизну, на вулицях – людей. Тут зупиняються лише (як запевнили нас) співробітники станції, що працюють “вахтовим” методом. Щоправда, підходячи до їдальні, ми зустріли бабусю, яка навряд чи працює на ЧАЕС. Все ж таки, незважаючи на заборони, люди повертаються до рідних місць.
Останнє випробування – обов’язкова перевірка рівня радіації. Чіткі настанови, вказівки, перевірки – все це запобіжні заходи. Адже основні шляхи поширення радіації з зони відчуження – ріки, вітер, тварини і люди, які працюють на станції, які приїжджають на екскурсії тощо.
Молодіжний екологічний форум завершився, але гадаю ті знання, почуття, враження, що отримали учасники, залишаться з ними ще надовго і поширяться Україною, а можливо і світом. Недарма кажуть: “Знання – це сила”. Сила, яка допоможе впоратися з наслідками Чорнобильської аварії…
Марина Устюшкіна
квітень 2007
