Вхід

Із плином літ не гасне пам’ять

 

Де була б ти сьогодні, Європо, де була б ти, якби не вони?

Ці слова про людей, котрі поклали на вівтар Перемоги молодість, здоров’я, сили, життя. І все заради того, аби на рідній землі не було чужих правителів, буйно колосилася нива і дзвінко сміялися діти.

Вже понад шість десятиліть цих людей шанобливо величають ветеранами Великої Вітчизняної війни. Їх ряди, на жаль, з кожним роком рідіють. У Нетішині на момент народження молодого міста список воїнів-визволителів налічував 373 особи. Із цього майже чотирьохсотенного переліку на сьогодні залишилось  лише  13 –  ледве не в 30 разів менше від первинного складу!

Що казати. Тільки за останні 15 років, відколи я працюю в Нетішині, ветеранська організація зазнала суттєвих втрат. Багато знайомих облич та імен своїх співрозмовників залишились у пам’яті та на архівних редакційних знімках. А були ж вони заспівувачами  у  хорі “Журавка”, активними у громадському житті міста, бравим, як на свій вік, кроком йшли в святковій колоні до пам’ятника полеглим землякам, аби віддати шану всім, хто зробив переможною “весну сорок п’ятого року”.

На жаль, роки, болячки, колишні рани і досьогочасна туга за тими, хто не повернувся до рідного дому, внесли корективи у розмірений ритм життя. І традиційна щорічна травнева зустріч ветеранів та солдатських вдів, якою фактично відкривається в Нетішині офіційне святкування Дня Перемоги, вже не така велелюдна, як це бувало рані­ше. Але тим, хто таки знайшов сили прийти до Палацу культури в понеділок, було про що погомоніти один з одним. Гостей мелодіями воєнних років зустрічав муніципальний духовий оркестр, свої пісні дарували “Журавка” і ансамбль народної пісні, юна мистецька поросль міста. А слова вдячності за подвиг на полі бою та хліборобській ниві, в заводськім цеху і на відбудові поруйнованого краю виголосили міський голова О.Є.Смишляєв, секретар міської ради Л.М.Горбатюк, генеральний   директор  ВП ХАЕС  М.С.Панащенко, голова правління ВАТ  “УБ  ХАЕС” Д.П.Оцабрика,  голова міського осередку «Партії захисників Вітчизни» М.В.Мартинюк, голова Ради Нетішинської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану В.В.Шеліванов, військовий комісар Славутського району І.І.Євтушок. До побратимів-земляків з побажаннями здоров’я на довгі літа та миру і спокою на землі звернулася голова ветеранської організації міста Г.В.Шелі­ванова. Нащадків колишніх воїнів вона просила бережно поводитися з фактами і подіями, і в пориві модної нині ревізії минувшини не переписувати історії на власний розсуд. Маємо йти до Істини шляхом виваженості й глибокого ана­лізу, аби поспіх і поверховість не привели  до інших перекосів, де біле-чорне, а чорне-біле, і нових міфів, які так і не розкриють справжню дійсність. Адже монополія на Перемогу не може належати окремим військовим  формуванням - переміг народ.

 

Весна 45-го року очима митців

Такого аншлагу, як був у вівторок, Палац культури не знав давно. До честі публіки, протягом усього концерту за участю зразкового ансамблю бального танцю “Шарм”, артистів муні­ципальних хору та духового оркестру, викладачів школи мистецтв, у залі не було постійного й надоїдливого сновигання туди-сюди та зайвого шуму. Ну, а автори програми “Весна 45-го року”, приуроченої Дню Перемоги, передусім керівник “Шарму” Лариса Грищук, подбали, аби концертна інтрига не спадала до останньої миті і у глядачів не було бажання полишати зал. Цікавою знахідкою тематичного виступу стала хореографічна композиція, у якій, за Гамзатовим, полеглі у бою солдати не стали прахом, а знялися в небо білими журавлями, нагадуючи з високості про виконану ними останню місію заради життя на землі. Під “Весна 45-го року” танцюристи викликали щем у грудях глядачів, на мить перенісши сучасників у воєнні часи: мовою музики, слова і танцю виступаючі зуміли показати і тривожні проводи на фронт, і не менш хвилюючу зустріч після переможного салюту.

Загалом у програмі переплелися національні та східні мотиви, сучасні ритми, окраси виступам додавали живий акомпанемент духового оркестру, в окремих випадках фонограмні записи набували особливого колориту завдяки музикантам-солістам: на саксофоні грав Ігор Козачок, на скрипці – Раїса Васькевич. У новому амплуа виступила Каміла Пельванова. Треба сказати, що  в  образі солдатки та “просто україночки” вона почувається так само пристойно, як і в муніципальному хорі. А військова гімнастерка їй пасує не менше, ніж елегантна концертна сукня. Дай Боже, щоб солдатська уніформа людям цивільним знадобилася в подальшому лише для сценічного образу.

До проведення концерту долучилося багато людей  і, спрацювавши  в унісон, вони подарували  глядачам чудове свято.

Буяє травень у садах, віщує світу Перемогу

Не завжди в цей день квітує бузок та білими свічками горять каштани. Цьогорічний травень на славу квітучий, от тільки погода в день свята дисонувала з весняною свіжістю довкілля. Та короткочасний дощ з вітром не завадив тисячам людей пройти святковою ходою до пам’ятника загиблим землякам та віддати шану їх доброму імені. Треба сказати, що Нетішин свято береже започатковані традиції, і врочисті колони завжди велелюдні. Не з примусу й не за рознарядкою. І яким би довгим не був список тих, кого прийняла в свої обійми Вічність, їх на мітингу називають поіменно.

Так було і цього разу. На честь загиблих – хвилина мовчання і  військовий  салют.  Живим – наказ пам’ятати минуле, побажання жити в здоров`ї і мирі, шанувати тих, хто плекав  перемогу,  орав  і  сіяв сплюндроване поле, ростив своїх і чужих, завчасно осиротілих дітей. Саме про це говорили на мітингу біля обеліска О.Є.Смишляєв, М.С.Панащенко, Д.П.Оцабрика, Ганна Василівна і Валерій Вяче­славович   Шеліванови.  Квітами  встелилося підніжжя, їх несли дорослі  і  діти. Змахували  сльозу ветерани і вдови – найповажніші гості свята Перемоги. А зовсім поруч, у святковому велелюдді безтурботно  щебетала гордість Нетішина  –  перша в  його історії трійня: двоє братиків і сестричка Ковалінські.

 

Ой, берези та сосни, партизанськії сестри

Якби  цей  ліс  умів  говорити,  він  би  став найсерйознішим конкурентом  будь-якого  архіву. І  дослідникам  партизанського  руху  не  треба   було б  сперечатися  де яке з’єднання базувалося, які операції виконувало, на чийому боці воювали  месники, суща правда  чи  прикрашений  домисел у їх спогадах. Та ліс мовчить, свято зберігаючи все, чому був свідком, не в силі ні опонувати сучасникам, ні підтримувати колишніх воїнів. А ще своїми шатами дарує спокій тим,  чиє  життя обірвалося завчасно, знайшовши  тут  останній спочинок. Все це про   Лисячу Гору,   де  в роки війни  була  партизанська стоянка.

Тут також відбувся в середу мітинг пам’яті, опісля ветеранам накрили святкові столи, на яких були традиційна “солдатська” каша і “фронтові”  сто  грамів. Як за  небаченою екзотикою, гості  шикувалися  в чергу до польової кухні,  співали пісень, раділи мирним дням.

Місто  святкувало  впродовж дня. Увінчалися врочистості вечірнім яскравим фейєрверком.

Ольга Сокол

травень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic