Вхід

Руки, якI повертають надIю

 

В дитинстві кожен мріє опанувати надзвичайну професію і піднятись в ній на вершини майстерності та слави. Але буденність вносить корективи: то професія насправді виявляється не такою вже й романтичною, то в ній не надто зацікавлене суспільство, а бува, що й таланту забракне.

Ольга Соннік не могла ставити надзвичайно високу планку, бо, чого гріха таїти, пробитись дитині з багатодітної сім’ї (п’ятеро братів і сестер), де батьки ледь зводять кінці з кінцями, проблематично було навіть за стабільної радянської влади. Проте стрижень, характер у дівчини був з народження. Про це свідчать оцінки в школі, значні перемоги на спортивному та життєвому шляху. В секції легкої атлетики, куди вона прийшла у восьмому класі, перспективи від худорлявої дівчини не бачили. А вона потихеньку переконувала наставників, що настирливість і праця спроможні творити дива. За два роки виконала нормативи дорослих розрядів із стрибків у висоту, стрільби з малокаліберної гвинтівки, шахів, туризму, і, звичайно, бігу. Чемпіонка школи, міста Шепетівки, Козятинського відділення ДСО «Локомотив». Зрештою отримала звання кандидата в майстри спорту СРСР з легкої атлетики.

Коли стало питання куди вступати, вирішила йти шляхом старшої сестри – у політех, хоча душею була  налаштована на медінститут. Не пробилась. Пішла на завод токарем, звичайно, відучившись на курсах в Києві. Завод тракторних втулок в Шепетівці у сімдесяті-вісімдесяті розвивався на славу. Верстати стояли з числовим управлінням, напівавтомати, не кожен знав як до них доступитись. Тож коли щось не так, треба чекати налагоджувальна. У фільмі «Москва сльозам не вірить» героїня сама береться за гайковий ключ, вивертку. Не стала чекати від моря погоди і Ольга Соннік. Відтак 180 процентів плану, портрет в газеті, грамоти і добрий заробіток.

Наступного року вона здала екзамени в педагогічний інститут на факультет фізвиховання. Краще синиця в руках, як журавель в небі. Біохімія, спортивний та відновлювальний масаж, фізіологія людини, спортивні ігри, методика роботи з дітьми – ці та інші предмети згодом стали у пригоді, адже 10 років віддала фізичному вихованню дітей. Прийшло розуміння, що багато речей в школі робиться неприродно. Тому сколіози, погана постава, слабкі м’язи.

 Коли випала нагода праці в ра­йонній лікарні, з усією відповідальністю поставилась до нових обов’язків. За деякий час до неї почали проситись на реабілітацію.

Аж раптом чоловік отримує в Нетішині квартиру, і є необхідність переїздити  в місто енергетиків. Не зразу, але потрапила на посаду лікаря ЛФК в СМСЧ-4. Після Байгозіної, - передрікали тутешні знавці, - важко буде працювати, здобутиавторитет. Але Ольга Вікто­рівна вже знала, яким шляхом йти. Попри перепони пробилась на курси лікарів ЛФК в Київ. Під час відпустки стажувалась у відомого реабілітолога наукового співробітника Інституту ортопедії та травматології Г.Смолянінова і оволоділа методикою позиційної гімнастики професора Шаргородського. У Хмільнику  на робочому місці дослі­джувала методику підводної витяжки хребта.  Цікавилась лікуванням людей з дельфінами.  Перегорнула сотні книжок з лікувальної фізкультури та масажу. Виробила власний погляд на систему відновлення функцій людини після травм, адже, як з’ясувалось, в цій царині сотні методик, розмаїття прийомів.

Тепер пробитись до Ольги Вікторівни Гусарової не так то й просто: черга. Йдуть незнайомі, і ті, що через проблеми зненацька стали приятелями і друзями. Вона підняла  у буквальному розумінні на ноги таких травмованих, яким не прогнозувалось ходити навіть з милицями. В листі з США колишня пацієнтка пише: «Тут гідно оцінили ваші зусилля. Фактично я рухаюсь лише за рахунок певних груп м’язів тулуба, як ви це мені показували. Якби Нетішину такі тренажери, як в Америці, ви б підняли службу значно вище».

Практика свідчить: чим раніше проводиться реабілітація, тим кращі результати. Хоч і кажуть, що Гусарова мертвого може підняти, але результативна робота, як правило, коли все робиться вчасно.

У неї є пацієнти, обтяжені дитячим церебральним паралічем.  Один з них, хлопчик Діма, сьогодні успішно здає іспити за дев’ятий клас. Зусилля лікаря, дитини і її мами дали нормальний результат, хоча ця хвороба буде з людиною назавжди.

Компресійні переломи хребта, сколіози IV  ступеня, переломи гомілок, стегна, рук – все це є в практиці одужання. Підняти нерухомого хворого дуже важко. Треба прикласти не лише фізичні, але й душевні сили, знайти слова віри в одужання.

Але не тільки хворі приходять до неї. Один з нинішніх заслужених майстрів спорту лише завдяки масажу і правильним рекомендаціям повернувся у великий спорт і зайняв належне місце в еліті. Не оминають її кабінет борці. Дивно, але певні вправи ці накачані здорові хлопці роблять через силу. «Це природно, - констатує лікар. –  Спортивна специфіка заставляє юнаків приділяти увагу одним групам м’язів і нехтувати іншими. Подекуди це закінчується плачевно».

Гінекологія, травматологія, серцево-судинні захворювання, гостра та хронічна пневмонія, захворювання обміну речовин, гіпокінезія, нер­вові розлади,  розлади  рухового апарату, контрактури – лише невеликий перелік хвороб, що підвладні лікувальній фізкультурі та його складовій – масажу. Тому в кабінеті лікаря та залі лікувальної фізкультури завжди багато пацієнтів. До тих, хто не в силах на даний момент пересуватись,  вона приходить в стаціонар сама. Але головна її мета, аби вони стали якомога швидше рухатись. Шкодує, що в лікарні немає ряду необхідних тренажерів, з допомогою яких можна прискорити процес одужання. Навіть так звана дошка Євмінова – найпростіший снаряд – відсутня в арсеналі відділення. Сидячий, малорухливий спосіб життя призводить до суттєвих змін в хребті людини. Особливо страждають працівники ХАЕС, які днями, місяцями  і роками  сидять за комп’ютерами, пильно слідкують за приладами. Якщо оперативний персонал так-сяк має можливість в НТЦ коригувати свій стан здоров’я, то для багатьох атомників це велика проблема. Ольга Вікто­рівна вважає, що пора в місті мати водолікарню, профілакторій. Має власні пропозиції з цього приводу, але ж без фінансів така справа не ви­рішується.

Попри все, служба ЛФК фізіотерапевтичного відділення сьогодні одна з поважних в СМСЧ-4. В колективі всі працівники з вищою   освітою.  Людмила  Коропчук працювала медсестрою в дитячій поліклініці,  вчителем-реабілітологом в реабілітаційному центрі для дітей-інвалідів, нині на посаді інструктора, переймає, а подекуди і доповнює досвід своєї наставниці. Її колега Ірина Войтко лише після інституту, але завзяття не займати. Головне – усі намагаються вчитись новому, удосконалюватись.

О.Гусарова вважає, що власний приклад багато що значить для пацієнта. І коли старша за тебе жінка демонструє підйом тулуба з положення лежачи, вправи на перекладині, не можеш не тягнутись до по­дібного стану тіла. Туристичні розповіді про Карпати, Кримські гори, або Кавказ, де лікар була десятки разів, підбадьорюють і вселяють віру пацієнта.

 Мати трьох дітей, між старшим і молодшою яких 19 років різниці, вона дасть фору молодим  у підйомі скелястим схилом, перетинанні водної перепони за допомогою натягнутих канатів, швидше встановить намет і зварить смачний борщ. Вона переконана у одному: коли людина хоче – вона спроможна здолати найтяжчі труднощі, у тому числі і хворобу.

Петро Войтович

червень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!