Вхід

Так загартовуються турбiнiсти

 

Перед пуском першого енергоблока  на ХАЕС була потреба у висококваліфікованих працівниках. Штат укомплектовувався в основному за рахунок спеціалістів, які вже мали досвід роботи на електростанціях. Але ніхто не відмовляв і в працевлаштуванні випускників училищ, технікумів та вузів. Саме у період інтенсивного проведення пусконалагоджувальних робіт на першому енергоблоці влився в колектив атомників В.Харченко, уродженець села Травлин Шепетівського району.

У 1985 році на ХАЕС готувались до монтажу турбогенератора, виготовленого Ленінградським металічним заводом. Від виробника надійшла пропозиція направити на стендові випробування турбін спеціалістів з Нетішина. До Ленінграда було відряджено групу у складі чотирьох чоловік. Її очолив начальник дільниці цеху централізованого ремонту Степан Приходченко. Серед наших представників був і Володимир Харченко.

- У Ленінграді я зрозумів, що таке турбіна, - пригадує В.Харченко. – Протягом робочого дня ми із працівниками заводу вели контроль за монтажем турбоагрегата. Це стало хорошою школою, бо про більшість технологічних операцій дізнались, як мовиться, не з інструкцій чи технічної літератури. А про працівників підприємства залишились хороші враження. Набутий нашою групою досвід важко переоцінити.

Коли на ХАЕС розпочався монтаж турбоагрегата, працівники цеху централізованого ремонту залучались до проведення контролю за основними роботами. Це допомагало більш досконало вивчити принцип роботи турбінного обладнання, яке згодом, після пуску, доведеться виводити в плановий ремонт.

Під час пусконалаго­джувальних робіт В.Харченко зі своїми колегами займався набиванням конденсаторних трубок, загальна кількість яких 88 тисяч. Технологічні операції тривали не один місяць.

Перша ремонтна кампанія на нововведеному енергоблоці запам`яталась Харченку на все життя. Своєрідне «бойове хрещення» проходило під ретельним наглядом досвідчених працівників. Володимир розумів, що обслуговування турбіни на багато років стане смислом його роботи. Саме тоді не знехтував порадою колег продовжити навчання. Знання, набуті у Київському енергетичному технікумі, стали в пригоді молодому спеціалісту. Він швидко із слюсаря третього розряду підвищився до п`ятого. Це стало гарантією, що Харченку можна довіряти більш складні ремонтні роботи на допоміжних системах турбіни.

- Щоб стати справжнім фахівцем, - розповідає начальник цеху з ремонту тепломеханічного устаткування турбінного цеху енергоремонтного підрозділу Володимир Харченко, - потрібно не один рік наполегливо вивчати основні принципи устаткування. Практика і теорія нероздільні. Знаю із власного досвіду, що справжнім турбіністом можна вважати працівника після десятирічної роботи.

Перед пусконалагоджувальними операціями на другому енергоблоці Харченку довірили посаду начальника дільниці з ремонту турбоустановки. Це був відповідальний період. Турбіна вимагала до себе великої уваги та контролю. Підлеглі Володимира Миколайовича також проводили ревізію обладнання. Часто траплялось, що за проведенням важливих операцій працівни­ки на робочому місці зустрічали ніч. Поряд з ремонтниками постійно були й експлуатаційники.

- Важко передати, - продовжує розповідь Володимир Миколайович, - хвилювання, що панували перед пуском другого енергоблока. Ми усвідомлювали, що стаємо свідками події державного значення. Не випадково на пуск мала завітати урядова делегація на чолі із Президентом України. Пригадую, перед її візитом на ХАЕС були вжиті суворі заходи з безпеки. Територія біля електростанції ретельно охоронялась. У той момент нам треба було провести перевірку компенсатора на щільність вакуумної системи. Її можна здійснити лише за допомогою звичайних парафінових свічок. А їх на електростанції не було, лише у магазинах. Начальнику турбінного цеху Євгену Григорову довелось оформляти мені спеціальний дозвіл, щоб виїхати з території ХАЕС.

Після реформування цеху централізованого ремонту на ХАЕС було створено енергоремонтний підрозділ. На посаду начальника цеху з ремон­ту тепломеханічного устаткування турбінного цеху призначили Володимира Харченка. До такої відповідальності він виявився готовим мораль­но, бо вже мав за плечима двадцять років роботи на ХАЕС.

- Я прихильник демократичних методів керівництва, - каже Володимир Харченко, - бо для успішної роботи потрібен колективізм, відчуття команди. А це ніколи не створиться за примусом.

Начальник довів, що вчитися ніколи не пізно і став прикладом для багатьох колег. Нещодавно він одержав диплом бакалавра. Та не тільки потяг до знань є однією із визначальних рис Володимира Миколайовича. Він активно пропагує здоровий спосіб життя. Кілька років тому разом зі своїми друзями захопився рукопашним боєм і почав відвідувати спортивний клуб «Пульсар», роботою якого опікується начальник енергоремонтного підрозділу Михайло Ковальчук. Згодом спробував занурення із аквалангом, гірський спуск на лижах. Нещодавно відважився на стрибок із парашутом та політ на планері. Безперечно, екстрим загартовує і додає впевненості. А це допомагає у щоденній роботі, яку також можна назвати екстримальною.

Олександр Шустерук

липень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!