Олексій Іванович Троценко не лише стояв біля витоків будівництва міста Нетішин і Хмельницької АЕС, але й довгі роки відстоював право на життя нашої станції у пресі. Ми вважаємо, що низка матеріалів різних років, з якими перший директор виступав перед великою аудиторією не тільки прихильників, але й супротивників ХАЕС, дасть розгорнуту картину його внутрішнього світу, розкаже читачеві про О.Троценка, як про патріота і Людину з великої літери.
Новосiлля, новосiлля...
“Радянське Поділля”, 1980 р.
Недалеко той день, коли нині ще безіменне селище атомобудівців стане справжнім містечком на 30-35 тисяч жителів. Виростуть школи на три з половиною тисячі учнів, дитячі садки-ясла на три тисячі місць, дитячі технічна станція і музична школа, палац культури, кінотеатр... І, звичайно, житлові будинки, гуртожитки.
Всього за три кілометри від головного корпусу станції розташувалися перші будинки. Вони відкриваються погляду несподівано і схожі на океанські лайнери, що зупинилися на рейді. Споруджено лише десяток будинків, та зводили їх з любов’ю.
На цоколі одного з будинків акуратно виведено «Я перший». І справді. Дім першим споруджений, першим дістав оцінку «відмінно», першим заселений атомобудівцями. А на невисокому пагорбі піднімається вгору чотирнадцятиповерховий будинок. Його, як і багато інших, прикрашає так звана липецька кладка. Пам’ятаю перші зустрічі з бригадиром Ф.М.Абрамовичем. Нелегко довелося майстрам риштувань. Зате нині вони задоволені, що об’єкти стають красивішими. Настане червень, і малюки одержать чудовий дитсадок. Новосілля прийде і до багатьох сімей.
Та я був би далекий від істини, якби обмежився тільки переліком зробленого, сказав лише про успіхи. Як не прикро, а виникає багато ускладнень, нерідко без поважних причин. Ось, скажімо, фундамент 50-квартирного будинку було доручено закласти колективу дільниці № 1, де начальником В.І.Кравчук, ще в грудні минулого року. Роботи там всього на кілька тижнів. Та так затягнули їх будівельники, що й досі це дається взнаки. Тут працюють в одну зміну, не турбуються про своєчасне забезпечення матеріалами і конструкціями. А в цей час на залізничній станції дочікуються своєї черги залізобетонні вироби. Цьому ж колективу доручено закладання фундаменту ще під один такий же будинок. Та і тут невиправдано зволікаються роботи.
А ось інший приклад. Колектив дільниці «Південенергомонтаж», де начальником М.І.Некрасов, монтує 72-квартирний житловий будинок. Темпи уповільнились через іншого субпідрядника. Тоді колектив вирішив своїми силами закласти палі, хоч це і не входило в його обов’язки. Потім - фундамент. Незважаючи на певні труднощі, тут вчасно виконуються усі завдання.
Так, новосілля атомобудівців - справа їх же рук. Тож хай кожен пройметься справжньою відповідальністю. Адже без створення належних побутових умов годі й думати про успішне завершення всього комплексу робіт.
О. Троценко,
директор споруджуваної
Хмельницької АЕС
Ветеран ветерану про ХАЕС
“Трудівник Полісся”, 29 серпня 1990 р.
Шановний товаришу А. Калиновський! Дуже радий, що мої думки про альтернативу АЕС так зацікавили Вас, за що Вам дуже вдячний.
Вдячний за увагу до моїх думок, хоч Ви, як видно із Вашої статті, і не розділяєте їх зі мною. Та це вже Ваше діло, бо кожний вільний думати і говорити так, як він розуміє ту чи іншу справу. Можливо, що нічого і не відповідав би на Вашу статтю «Погляд некомпетентної людини», та це зробити я змушений, бо Ви написали, що хочете почути мою кваліфіковану відповідь. Отож, в міру своїх знань, спробую відповісти на Ваші запитання, хоч можливо, і не зовсім кваліфіковано, бо не всі питання в моїй компетенції.
Перше. Ви мені дорікаєте тим, що я дуже «переживаю» за колективи енергетиків і будівельників. Що ж, це правда, що я переживаю за них. Тільки мені не зрозуміло, чому слово «переживаю» Ви взяли в лапки. І скажіть, будь ласка, а чому мені і не переживати за долю хороших людей, за їх життя, за їх майбутнє? Думаю, що не тільки можу, а і зобов’язаний, бо переживати за них не хочете не тільки Ви, але й люди в районі, області, республіці, і навіть в нашому парламенті.
Байдужа всім доля 25 тисяч живих людей, байдужа тим, хто в ім’я своїх політичних кар’єр і амбіцій обдурює людей, в тому числі і багатьом депутатам Рад.
Хотів би розмову за «переживання» на цьому закінчити, але не можу, бо мушу відповісти ще на одне Ваше запитання, А. Калиновський. Хоч і не пряме, але по змісту Ви мені його задаєте. Вам здається, що енергетики і будівельники, в тому числі і я, не переживали і не переживаємо за людей, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС. Помиляєтеся, шановний, бо всі ми щоденно відчуваємо біль в серцях за горе тих сотень тисяч людей, яких спіткала гірка доля Чорнобиля.
Це наші люди в травні і червні того страшного 1986 року, як рідним братам, дали притулок у себе більше 400 сім’ям з м. Прип’ять.
Це будівельники і енергетики ХАЕС, котрі чекали по 4 - 6 років квартир і мали їх одержати до 1 Травня, віддали ці квартири обездоленим чорнобильцям.
Це вони не послали понад 300 своїх дітей в дитячі садки, бо знову ж таки віддали свої місця в них дітям чорнобильців, хоч в ту пору самим було дуже тяжко, ой як тяжко.
Отож не старайтеся, Антоне Станіславовичу, спіймати мене, як і всіх, на відсутності в нас переживань за Чорнобиль, за людей, які постраждали від нього.
Ви пишете, що Славутський район було електрифіковано ще до того, як Хмельницька АЕС не була ще і в проекті. Так, це дійсно правда, що район був електрифікований. А за чий рахунок це було зроблено, за рахунок екології яких людей? Ах, Ви не знаєте? То я Вам і багатьом розкажу. Екологічно чистий електричний струм славутчанам, та й не тільки їм, а хмельничанам, ровенчанам, тернопільчанам і багатьом іншим людям тік з Придніпров’я і Донбасу, а деколи навіть з Поволжя. А для цього там спалювали, та й тепер спалюють, мільйони тонн вугілля і мазуту, в небо викидали і викидають сотні тисяч тонн шкідливих речовин, таких як окиси сірки і азоту, попіл сиплють людям на голови і багато ще різного «добра».
Поїдьте на Придніпровську, Криворізьку, Углегорську, Луганську, Слов’янську, Бурштинську, Запорізьку ГРЕС та й побачите оті екологічно «чисті» теплові електростанції. Та не забудьте запитати у Дніпропетровську, чому на протилежному боці Придніпровської ГРЕС там не відкривають вікон. Але впевнений, що ви цього не зробите, тому що і зараз Ваша мета - хай буде що буде, аби не у нас, тим більше, що електроенергія сьогодні у нас є і буде. Буде вона навіть і тоді, коли не тільки накладуть мораторій на будівництво Хмельницької АЕС, але і закриють її. Та це тільки за однієї умови, що всі останні АЕС України, та і всього нашого Радянського Союзу, будуть працювати. Що ж, це для місцевого егоїзму не так уже і погано, бо для цих людей стремління одне - нехай краще здохне корова у сусіда, аби не в мене.
А тепер перейду до інших запитань і щоб уже не відриватися від чорнобильських, то і почну з них. Цих запитань Ви мені поставили немало, але я повинен відповідати, яке відношення я і всі мої товариші по ХАЕС маємо до трагедії Чорнобильської АЕС.
Чи не здається Вам, що сьогодні я міг би з таким же успіхом поставити багато запитань Вам щодо нітратів. Ну, наприклад, а чому ми змушені їсти продукти з нітратами, скільки їх там є, скільки захворіє, і навіть помре людей від них і безліч других питань.
Це гідні уваги запитання, але якщо їх ставити перед Вами, то вони стануть уже безглуздими, бо ніякого відношення ви до нітратів не маєте, як не маю їх і я до аварії на Чорнобильській АЕС. А коли Ви хочете одержати відповідь на свої запитання, то раджу звернутися до матеріалів першої сесії Верховної Ради УРСР, що обговорювала ці питання в кінці липня 1990 року.
Щодо інших Ваших запитань, то будь ласка. Дійсно, з чотирьох з лишком тисяч квартир, що побудовано в м. Нетішин, десь сотню чи другу одержали люди, які потім розрахувались з роботи і поїхали працювати на північ і схід, в Сибір і ще в деякі райони нашої Батьківщини, в т. ч. працюють і в Хмельницькій області. А що ж тут поганого на Ваш погляд? Хіба нам не потрібні нафта і газ, вугілля і деревина, та ще багато дечого? Ви скажете, що потрібно, і я це саме кажу. А хто ж все це буде добувати для нас? По Вашому, то хай хто хоче, аби не наші люди, чи не так? То це вже знайома нитка Ваших роздумів, так як вона дуже добре узгоджується і з тими егоїстичними думками, що Ви їх виклали щодо електрифікації Славутського району.
Декілька слів про Нетішинську ГЕС, за якою Ви так сумуєте. Дійсно, я в своїй попередній статті нічого не сказав про Ізяславську ГЕС, а їх було багато, напримір ще на р. Вілія недалеко від нас. Але може скажете, яка була їх потужність? На жаль, Ви знову не знаєте. Ну що ж, можу Вам ще раз повідомити, що потужність Нетішинської ГЕС дорівнювала 360 квт, тобто була рівна потужності, яку споживали 9 двигунів по 40 квт, або 3600 шт. електроточок по 100 вт. кожна. Як бачите, не дуже густо, бо це сьогодні не вистачило б навіть одному колгоспу.
А ще Ви запитуєте, шановний Антоне Станіславовичу, що буде, коли енергоблоки ХАЕС вироблять свій ресурс? А що ж буде? Буде те, що з ними уже є і буде у Франції і Німеччині, Англії і Іспанії, Японії і в Америці, Голландії і Швеції, на наших Білоярській АЕС і Нововоронезькій АЕС - їх виведуть з експлуатації, вивантажать ядерне паливо, поставлять на довгострокову витримку, після чого демонтують обладнання. Щодо поганої якості будівництва, і експлуатації першого енергоблока ХАЕС, то скажу. Якщо слухати плітки, що їх так вперто розповсюджують різного роду «зелені», рухівці і т. подібні, то Хмельницька АЕС валиться, валиться перший блок, валяться навіть будинки, що збудовані в м. Нетішин, експлуатаційники на роботу ходять п’яні і багато ще чого. Та ми вже не дивуємося, бо таку брехню дехто розповсюджував навіть в нашому парламенті, що недавно засідав. Але насправді перший блок збудовано непогано, і він працює добре і надійно. А щодо зупинок планових і непланових, то вважаю, що кожна доросла людина знає, що навіть пральна машина потребує ремонту, профілактики і т. п. Енергоблок і 1 млн. квт. це не пральна машина, а складна споруда, складена з десятків тисяч деталей і вузлів, які ніде не були вічні. Тож і треба зупиняти цей блок, а часом він і сам зупиняється, та й ремонтувати його. Це нормальний експлуатаційний режим роботи кожної електростанції, навіть і АЕС. Тільки треба прагнути, щоб, дійсно, цих зупинок було менше, що і роблять енергетики.
І останнє. Я закінчую, але ще раз хочу звернутися до Вас тов. А. Калиновський, до всіх людей доброї волі, людей нашої Славутчини. Може вже вистачить дивитися на енергетиків і будівельників Хмельницької АЕС, як на злочинців. Хіба не краще буде для всіх нас, нашої держави, коли ми будемо вирішувати всі справи, в тому числі і справи АЕС, продумано, розумно і спокійно, щоб наша АЕС працювала безпечно і надійно. Ми, енергетики і будівельники, сьогодні дивимся вам всім в очі з чистою совістю. Бо це ми зі своїми дітьми і онуками живемо коло АЕС, працюємо на ній і впевнені, що не зробимо ніколи, щоб вона стала злом для людей і всіх нас.
Ми не вбивці, тим паче самовбивці. Ми люди, ми хочемо ростити наших дітей і онуків здоровими і радісними, бо ми їх любимо не менше, ніж Ви своїх. Оця любов і є сьогодні надійним гарантом того, що наші спеціалісти ніколи не допустять до нового, навіть найменшого Чорнобилю. Ми, як і Ви, хочемо жити, хочемо щастя, хочемо здоров’я, чого від всього серця бажаємо всім Вам.
О. І. ТРОЦЕНКО,
інженер-енергетик,
ветеран Великої Вітчизняної війни і праці
ВIДПОВIДЬ СЛАВУТЧАНАМ
“Трудівник Полісся” від 28 вересня 1990 р.
Шановні жителі Славути М. Осадчий, І. Холоднюк, В.Короткевич.
Я, як і ви, теж уважно прочитав Ваш лист на мою адресу, який опублікований в газеті «Трудівник Полісся». Що ж, я дуже вдячний за увагу до моїх виступів в газеті, хоч, признатися, і маю сумніви щодо того, що Ви їх читаєте уважно.
Ви спитаєте, чому в мене виникли такі сумніви? Зроблю спробу дати Вам на це відповідь, хоча, мабуть, це не потрібно було б робити, так як Ви робите спробу поставити все з ніг на голову.
По-перше. Звідки Ви взяли, що я себе змалював «добродієм», милосердним чоловіком, що далі нікуди». Адже про добродійство я писав не за себе, а за колективи енергетиків, будівельників і монтажників ХАЕС, до складу яких, з Вашого дозволу, відношу і себе. Тож не за рахунок других зроблено було багато для людей з Прип’яті, а за рахунок цих колективів. Про це можете ще раз переконатися, коли все ж таки уважно перечитаєте мою статтю. Щодо прийняття на квартирування до себе хоч одного «чорнобильця», то це вже моя особиста справа, шановні. Та мушу Вас запевнити, що в цьому випадку поступив би так, як це робили мої батьки в 1941-1944 році, хоч там за прийняття на «квартирування» військовополонених загрожувала смерть. Отож раджу Вам це запитання поставити перед собою і відповісти на нього, хоча воно і не зовсім коректне.
По-друге. Дещо про межі Вашого обурення моєю принциповою думкою щодо ХАЕС і її першого енергоблока.
Так, це Ваша правда, що я патріот нашої Хмельницької АЕС. І зовсім не «псевдопатріот», як Ви пишете, а може і хочете цього, а дійсно вболіваю за її долю, бо за цим стоїть доля тисяч людей. Крім цього, працюю на ХАЕС уже тринадцять років І там працюють, найдорожчі, хто в мене є - два сини, і не де-небудь, а начальниками зміни реакторного цеху. І це їх, як і інших працівників ХАЕС, а не Вас, пікетники ображають, намагаються принизити, а в деяких випадках навіть погрожують, коли вони йдуть на зміну, або зі зміни. А в них праця не легка, та ще й відповідальна, в тому числі за безпеку роботи реактора. Наші люди виступають не проти мораторію, а проти безглуздя, яке панує подекуди серед людей і в їх діях. Хіба це розумно, коли гине обладнання, розвалюється те, що вже зроблено, коли сотні мільйонів карбованців викидаємо на вітер. І все це при нашій бідності. Не знаю, що збудовано Вашими руками, але впевнений, що свою працю Ви шануєте. Отож шануйте і чужу, тих, хто працює на ХАЕС, на її будівництві.
А щодо Вашої залюбленості в японських та західнонімецьких будівельників і спеціалістів, то з цього приводу я вже писав. Отож ще раз раджу не паплюжити все наше радянське, бо я впевнений, що вироби, зроблені вашими руками, теж далекі від японських чи західнонімецьких. Всім нам потрібно не на словах, а на ділі робити якісно все, тоді і не будемо відсилати один одного «за кордон», не будемо паплюжити наших людей, хоч і «не демократичної», як це Ви пишете, а все ж таки нашої з вами Батьківщини.
По-третє. Не дивуйтеся, що в мене підіймається рука писати щось добре про ХАЕС, про її перший енергоблок. Гадаю, що я набагато більше знаю про них, про їх якість, ніж ті, хто так безсовісно розповсюджує про них різного роду плітки і брехню. Бо перший блок дійсно працює добре, про що свідчить уже те, що наш колектив за перше півріччя цього року в соціалістичному змаганні колективів АЕС зайняв перше місце серед АЕС Радянського Союзу, хоч ніхто, до речі, з цим нас в районі не привітав. Та це вже байдуже.
По-четверте. Я не ставив і не ставлю своєю метою когось переконати в тім, що АЕС, в тому числі і наша, сьогодні безпечні. Бо після чорнобильської трагедії це зробити неможливо. Моя мета зовсім інша - це посіяти зерно довір’я до АЕС, яке з роками, я в цьому впевнений, проросте в людей здоровим зерном розумних дій, а не стихією, пристрастями невірних дій, які так буйно розростаються у нас. Сьогодні я впевнений, що найближчі роки покажуть, хто з нас правий, а хто ні. А поки що нам потрібно взаємне терпіння і повага.
І останнє. Стосовно моєї манери писати в газету. Я не журналіст і, певна річ, що можу допускати помилки як в стилі, так і в викладі своїх міркувань. Але приписувати мені «зверхність над людьми» - Ваше побажання, бо я не той, якого Вам так хочегься виставити в цій ролі.
А якщо Вас цікавить це питання, то раджу про мою «зверхність» запитати у людей, з якими десятки років я працював і працюю.
О. Троценко
