Вхід

Дивовижна прародичка Барбi

 

Якщо за Дарвіном людина походить від мавпи, то Барбі, за аналогією, – від примітивної ляльки-мотанки. На відміну від живих істот вона еволюціонувала не внаслідок праці і удосконалення примітивних допоміжних знарядь для здобуття поживи та облаштування прихистку – не було в іграшки такої потреби. Сучасного вигляду вона набрала завдяки людським рукам і технічному поступу. Якою була лялька наших пращурів бодай два століття назад, можна побачити в міському краєзнавчому музеї, де кілька днів тому відкрилася виставка народної іграшки. Ясна річ, що експонати сьогочасні, але виконані вони в техніках минулих років, з підручного матеріалу, однаково доступного для жителів села і міста. В етнографічних роз­відках добре описані різновиди народних іграшок, а в Україні й досі є майстри, які вміють їх виготовляти, навіть не будучи знайомими зі спе­ціальною літературою. Бо це мистецтво вони перейняли від своїх батьків, ті – від своїх,  і так від роду й до роду передавалися ті знання й хист.

Переважну більшість експонатів презентованої  виставки  складають  іграшки, що зібрані в музеї зош №19 м.Рівне. У цій колекції не тільки доробок   місцевих   по­ліщуків, юних гуртківців, представлені  іграшки  багатьох  регіонів  України: знаменита Опішня, що на Полтавщині, Львівщина, Черкащина, Київ, Івано-Франківщина… Вони потрапили до рівненчан шляхом обміну на виставках і фестивалях, є придбані за власні кошти на ярмарках у столиці. Вражає палітра використаного матеріалу: солома, трава, кукурудза, рогоза, глина, сир, тісто, папір, кужіль, тканина… За словами господарки шкільного музею, народної майстрині В.Н.Киселенко (його вона, до речі, називає ігровою кімнатою – авт.), діти залюбки забавляються деркачами – дерев’яними іграшками на палиці, що при катанні підлогою видають голосні тріскучі звуки.

Свою першу ляльку Вікторія Никифорівна зробила  з кужелю. Так неповторно пахло свіже лляне прядиво, що жінці забаглося оте сіре пухке волокно перевтілити в іграшку. Вона видалася не зовсім довершеною, але дорога тим, що створена була своїми руками. Майстриня вирішила не зупинятися, наступні вироби ставали більш презентабельними й сучасними. Щоб кужіль не куйовдився та не чіплявся до рук, вона придумувала для ляльки одяг, плела постоли й брилі. За цією роботою дивакувато спостерігала одного разу її літня сусідка по купе, Вікторія Никифорівна саме їхала на виставку в Київ і в поїзді готувала вбрання для своїх ляльок. Попутниця розчулено мовила: «Оце точнісінько такі ляльки робила для мене в дитинстві моя бабуся». Після цих слів незнайомої пасажирки майстриня ще більше утвердилася в думці про необхідність відродження призабутого ремесла, повірила в те, що її речі нагадують оригінал, а, отже, йде вона вірним шляхом.

Додає жінці натхнення і те, що сучасні учні, яким випало досхочу набавитися іграшками, нашпигованими електронікою, залюбки потішаються народними цяцьками. Кожної великої перерви в ігровій кімнаті людно і гамірно, нарівні з молодшими школярами активно ганяють качку-деркачку старшокласники, потішаються олов’яними солдатиками на ниточках тощо. А троє школярів, серед яких двоє хлопців, навіть взялися писати дослідницькі роботи на тему «Народні іграшки України» і успішно захистили їх в Малій академії наук України. Завжди збирають багаточисельну публіку виставки шкільного музею, організовані в місті у дні державних свят.

Віриться, що й у Нетішині цікаву колекцію подивиться багато відвідувачів і пройметься духом минувшини. Таке побажання висловила, виступаючи  на  відкритті  виставки, місцева майстриня Людмила Данько. Її роботи виконані в техніці тістопластика.

Продовженням виставки згодом може стати проведення в Нетішині майстер-класу з виготовлення народної іграшки, бажаючі на власні очі зможуть побачити як народжується панчішна чи ганчірна лялька, глиняний свисток чи солом’яне брязкальце, сирний чи дерев’яний коник… Поки що все це можна побачити на стендах.

Ольга Сокол

серпень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic