В Нетішині є старожили, що народились тут і мають, як мовиться, коріння з діда-прадіда. Але є й когорта людей, що ступили на цю землю в якості першопрохідців майбутньої Хмельницької АЕС. Геодезисти, згодом будівельники. На жаль, зовсім забута така категорія першопрохідців, як кухарі. Не святим духом харчувались молоді робітники на спорудженні ХАЕС і міста.
От і мене доля закинула сюди разом з іще 18 дівчатами – випускниками ПТУ міста Бурштина. Нам сказали «треба» і ми погодились на цю «вилазку» у ліси Славутчини. Це сталось 19 травня 1979 року. Групу дівчат висадили біля вагончика в лісі і визначили завдання: годувати будівельників. Пекучі комарі, нова обстановка, невизначеність… Як ми плакали у перші дні. А згодом все стало на свої місця. Приказка: війна війною, а обід за розкладом справедлива. Спочатку ми випікали пиріжки і доставляли їх прямо до місця перебування будівельних чи монтажних бригад. Вставали о п’ятій ранку, аби встигнути все зробити до початку робочого дня. А тоді беремо кошики з продукцією – і мерщій на будівельний майданчик. Возили у великих каструлях перше і друге, і - наші посмішки. Взимку було холодно і не затишно, але романтика зігрівала душу.
Зрештою з’явився перший гуртожиток, і ми перейшли жити в цивілізовані умови. У 1980 році відкрито їдальню, якою завідував Володимир Жарий, завідуючими виробництвом були Марія Зубко та Надія Погонець. Тут ми під їх керівництвом отримали розряди кухарів і вже стали не дівчатками на побігеньках, а відповідальними трудівницями кухарського цеху.
Зрештою всі вийшли заміж. Пов’язала свою долю і я з Андрієм Дячуком, який працював у геодезії, а згодом кранівником АТЦ. Сім’я, діти, радість і впевненість у майбутньому. Зауважу, що син нині служить прапорщиком у військовій частині з охорони ХАЕС, дочка – озеленювач і я працюю після операції в цеху господарського забезпечення ХАЕС. Але доля внесла в наш побут чималі іспити - з 1994 року чоловік пішов на групу по хворобі. Сімнадцять років поспіль йому потрібна кваліфікована медична допомога. І всі ці роки нашим добрим ангелом-охоронцем є лікар СМСЧ-4 Н.А.Маслова. Це настільки чуйна і сердечна людина, прекрасний спеціаліст, що ми вважаємо її другом сім’ї. Вона знаходить час для поради, для медичного догляду, для душевної бесіди. Вона підтримує нас, а хворому намагається прищепити віру. І все це душевно, щиро, з любов’ю. На всі наші прохання відгукується також медсестра Марія Рябченко, якій ми також хочемо висловити велику подяку.
Коли тобі боляче, навіть слова підтримки на вагу золота. Коли тобі реально допомагають – це цінується куди більше. Ми не знаємо таких слів, щоб по-справжньому оцінити допомогу Маслової. Мушу сказати, що найкращий подарунок в житті – зустріти Людину. Сонця вам, шановна Наталіє Андріївно. І добра на довгі роки.
Ганна Дячук
листопад 2007
