Цьому вислову альтернативи нема, адже вода втамовує спрагу і рухає турбіну, клубочиться хмарами і стає твердинею в горах. Не даремно герой фільму багатозначно стверджував, що ми вийшли з води і в неї ж підемо. Цього року мав нагоду відвідати музей води в Києві, що розмістився у водонапірній башті, як мовиться, в трьох рівнях: над землею, на рівні землі і під землею. Багато цікавого можна дізнатись з такої екскурсії. А ми сьогодні зробимо невеличкий екскурс в історію одного з «найстарших» підрозділів ХАЕС – комунального господарства. Уважний читач запевнить, що комунальне господарство створене лише в червні 2006 року. І буде правий. Але ж підрозділ виник не на порожньому місці.

В жовтні 1982 року  запущено перший котел пуско-резервної котельні (ПРК), а відтак  і запрацювали станція знезалізнення води (СЗВ), очисні споруди (ОС), каналізаційно-насосна станція (КНС) №1, п’ять артезіанських свердловин, котрі функціонують  до цього часу (всіх нині 16, планується запустити ще 4). ПРК розширювалась, аж поки 1986 року на її базі не створили цех теплових підземних комунікацій (правонаступник –комунальне господарство) і цех  гідротехнічних підземних комунікацій.

Першим начальником ЦТПК  був Аркадій Миколайович Кашеваров, з 1987 року на цю посаду заступає Василь Петрович Шендрик. В жовтні 1991 року начальником цеху призначають Олексія Володимировича Смолія, який на той час  пройшов нелегкий шлях від слюсаря з ремонту котельного устаткування до керівника підрозділу. На його подальшому трудовому шляху був період, коли  з теплотраси активно знімали теплоізолюючу обшивку з алюмінію (у 1993 році аж п’ятсот п’ятдесят листів!), не вистачало глибин­них насосів для артезі­анських свердловин, необхідних запчастин. У гуртожитках вода текла вдень і вночі, і ніхто не знав їй ліку.

Часто-густо працівни­ків підрозділу згадували лише тоді, коли не ставало води, або тепла. А потім над персоналом цеху нависла загроза позбути­ся статусу працівника Хмельницької АЕС. У липні 2006-го цех зазнав структурних змін, до раніше покладених на підрозділ функцій додалися й нові.

Відтак діяльність комунального господарства базується на видобуванні  і очищенні підземних  вод для  забезпечення господарчо-питних  потреб споживачів; забезпеченні теплом споживачів відповідно з графіком температурного режиму та в залежності від температури зовнішнього середовища; забезпеченні водовідведення від споживачів; цілодобовому проведенні очищення господарчо-побутових стоків; ремонт­і, налаго­дженні, технічному обслуговуванні і реконструкції обладнання. На цьому тижні, приміром, в районі Торгового центру працівники бригади В.П.Мартенюка лікві­довували пошкодження на тепломережі. Зима, дощ чи якісь інші природні негаразди до уваги не беруться, бо без води і ні туди, і ні сюди.

Отож, до складу нинішнього комунального господарства входять: станція знезалізнення питної води; дільниця з ремонту та обслуго­вування водопровідних та каналізаційних мереж; дільниця очисних споруд; група водопровідних, каналізаційних мереж та КНС міста; дільниця теплових мереж та центральних теплових пунктів; група з ремонту та обслуговування електрокотельні, водонасосної станції та ОС СМСЧ-4; дільниця енергетика; служба головного механіка; мережі будівельного двору.

З липня 2006 року додатковою функцією комунального госпо­дарства став збір платежів з юридичних та фізичних осіб за надані послуги. З цією метою було розширено штат та створено бухгалтерію,  виробничо­-технічну службу, відділ маркетингу та планово-економічний відділ. Усю покладену на цех роботу забезпечують триста двадцять п’ять чоловік.

Ми попросили дещо поглибити знання  читачів про те, звідки береться в наших оселях вода і куди вона зникає.

Головний інженер комунального господарства Сергій Володимирович Сніщук.

- Цінніше за воду для людини є лише повітря, без якого важко обій­тись більше п’яти хвилин. Світ чим далі, тим гостріше відчуває нестачу води, адже придатної для вживання її не так багато. Україна належить до вододефіцитних країн, не дивлячись на наявність багатьох річок і озер. 1998 року наш цех отримав ліцензію на видобування води, котра піднімається з глибини 220-250 метрів із 16 артезіанських свердловин і має найкращу якість в   регіоні. Потужність водозабору складає 18 тисяч кубічних метрів за добу, фактичне  ж середнє навантаження в межах 14 - 16 кубометрів.

Надходячи на станцію знезалізнення, вода збагачується киснем, знезалізнюється за допомогою фільтрів тощо. Очищена від заліза вода направляється в резервуари чистої води ( 6 штук по 2000 кубічних метрів кожний ), де хлорується.

А далі за допомогою насосів подається на центральні теплові пункти (їх 18), які стоять у різних мікрорайонах міста. Холодна вода надходить споживачу без якихось процесів. Гарячу  ж отримують за рахунок підігріву теплоносія тепломережі і також подають в квартири.

Через систему водопровідних мереж від джерел водопостачання здійснюється забез­печення споживачів господарчо-питною водою­. Загальна довжина водопровідних мереж 88,74 км, у тому числі: господарчо-питні (протипожежні) - 66,804 км (В1); поливальний водопровід - 9,1 км (В2);  сирої води - 12,836 км (ВЗ).

Найбільшими споживачами питної води є населення, відділ освіти­ (школи, дитячі садки­, будинок дитячої творчості) та спорт­комплекс.

Ми попросили заступника начальни­ка комунального господарства Л. П. Кепського, який опіку­ється­ крім поточних питань новоствореними підрозділами – бух­галтерією, виробничо-технічною службою, відділом маркетингу, дати довідку щодо сплати за воду, тепло і водовідведення.

-        За десять місяців поточного року заборгованість населення перед комунальним господарством становить 814 тисяч 152 гривні, а підприємства недоплатили 521 тисячу, - констатує Леонід Петрович. - Треба врахувати, що тарифи на комунальні послуги в Нетішині досить поблажливі, якщо їх порівнювати з іншими містами.

Далі з бесід ми дізнались, що комунальному господарству не вистачає  для якісних ремонтів труб, запчастин, автомобіля для промивання каналізаційних систем міста. Існує проблема паливно-мастильних матеріалів, адже десять літрів бензину для великовагової техніки на зразок КАМазів чи ЗІЛів – крапля в морі.

Як і раніше, зникають в місті металеві каналізаційні люки. Змушені власноруч виготовляти бетонні замінники і закривати колодязі. Малувато комп’ютерної техніки, адже вся звітність нині відбувається в друкованому вигляді. Проблеми є. Але радує керівників підроз­ділу, що просування до їх вирішення є, керівництво станції в міру  можливост­ей задовольняє потреби підрозділу. Нині здійснено пристойний ремонт другог­о поверху виробн­ичо-побутового приміщення.

Як ми вже зауважили, не лише подача холодної та гарячої води на порядку денному комунал­ьного господарства. Актуальн­им питанням є забезпечення теплом наших домівок. З минулого року комунальне господарство взяло на себе функції доставляти теплоносій до стіни будь-якої­ споруди в місті з певним­ температурним графіком 130-70°С. Розподі­лен­ням теплоносія в спорудах займа­є­ться ЖКО. Часто на цьому грунті відбуваються спекуляції на кшталт того, що «ви платите за тепло комун­г­оспу, то й звертайтесь до них». Але обслуго­вування в будинках – виключна прерогатива житлово-комунального об’єд­нання міста. Вся протяжність теплотраси сягає 105 кілометрів. Об’єм води в тепловій мере­жі Нетішина дорів­нює майже семи тисячам п’ятистам кубічним метрам. При цьому­ температура теплоносія залежить від температури зовнішнього повітря, але не менше передбачених нормативів.

Ще одна послуга, за яку сплачують споживачі, - водовідведення.

73 кілометри каналізаційних мереж­ здій­снюють приймання і транспортування зливних вод і фекальних стоків. Каналіза­ційно-насосні станції працюють цілодобово, інакше місто захлинулось би у власних відходах. Господарчо-побутові стоки проходят­ь обов’язкове механічне та біологічне очищення і лише тоді  використовуються повторно для господарських потреб, тощо.

Усі ці кілометри труб, засувки, підземні колодязі, насосні стан­ції, артезіанські свердловини, вели­ке дого­вірне господарство, ремонтна база функціонують завдяки людям­.

Заступник начальника підрозділу по робо­ті з персона­лом Володимир Дмитрович Воробйов відзначає, що колектив підібрано дружній, завзятий, цілеспрямований, у якому поєднані випробувані кадри і молодь.

-        Плинність кадрів незначна, не дивлячись на те, що в підрозділі порівняно з іншими цехами та відділами найнижча заробіт­на плата. При переході на 25-розрядну сітку випустили з виду, що у нас є слюсарі 3-го розряду. Довелось втручатись в справу. Загалом же, комунгоспівці добре знають свій маневр і вправно виконують доручену роботу. Маємо кілька виробничих династій. Принаймні знаю, що на очисних спорудах працює Володимир Степанович Судак, а на КНС його син Юрій. Два Анатолії на прізвище Лаута трудятьс­я на станції знезаліз­нення, один з них батько, інший – наслі­дувач справи. Двадцять п’ять років опікується справами очищення і насиче­ння води киснем начальник лабораторії станції знезалізнення води Зоя Іванівн­а Бендиль. Вона прекрасний фахівець і вмілий організатор виробництва. Відтак цьогоріч  портрет трудівниці був занес­ений на Дошку пошани Хмельницької АЕС. А гідних  відзнаки в колективі дуже багато. Принаймні старший майстер  дільниці водопроводу і каналізації Володимир Леонідович Дячок присвятив мало не весь трудовий вік колективу комуналь­ників. В когорті кращих  представників підрозділу інженер-технолог очисних споруд господарських побутових стоків Тетяна Юріївна Ковальч­ук, слюсарі водопровідних мереж і каналізації Васил­ь Петрович­ Демидюк, Володимир Платонович Музичук, Сергій Григорович Риштун, майстри центрального теплового пункту­  Володимир Іванович Нестерук, Олександр Мусі­йович  Шевчук, майстер КНС Ігор                         Іванович Вадець, слюсар Володимир Федорович Ско­ром­н­ий, газоелектрозварювальник Анатолій­ Олександрович Дмитришин. З нагоди­ ювілею ми подали докуме­нти на від­знаку нагородами ДП НАЕК «Енерго­атом» та ВП ХАЕС  таких працівників, як М.В.Янча, І.Г. Захарчук, В.В.Калаус, І.В.Вер­шинська, Л.О.Пінчук, С.Ф.Луць, П.П.Рибаченко, В.Д.Точинський. Якби моя воля, я б відзначив ще і ще десятки працівників підроз­ділу, бо вони виконують­ складну вкрай необхід­ну виробництву і місту роботу. То ж, успіхів усім комунальникам, сімейного затишку і благополуччя».

Віктор Гусаров

грудень 2007