Коли художник, змішавши фарби, пензлем торкається полотна, оживають на ньому неповторні краєвиди, натюрморти, портрети. Але не тільки фарбою можна передати красу, що нас оточує. У цьому легко переконатися, відвідавши виставку вишитих робіт працівників хімічного цеху, енергоремонтного підрозділу та навчально-тренувального центру «І вишите моє життя на ньому», присвячену 20-річчю пуску енергоблока №1, яка днями відкрилась у актовому залі навчально-тренувального центру. Тут представлені творчі доробки одинадцяти працівниць Хмельницької АЕС.

Світ фантазії і творчості не обмежений. Саме це спадає на думку під час оглядин виставки. Кожна майстриня продемонструвала у роботах своє сприйняття образу, що відтворюється вдалим поєднанням кольо­рових гам. Коли уважно придивля­єшся до кожної роботи, складається враження, що оживає в вишивках казка. І чого тільки тут не побачиш – кумедні тваринки, вишукані букети, під­даються вишиванню пейзажі та натюрморти. Тут не знайдеш другорядних витворів, кожна робота виконана за певною­ методикою і втілені задуми практично не повторюються.

Найактивнішими учасниками виставки стали працівни­ці хімічного цеху Людмила Черняк, Марія Супрун, Ганна Гізун, Ольга Гнатів, Світлана Шишук, Ірина Шишук, Тетяна Бернацька. До них долучились і майстер енергоремонтного підроз­ділу Світлана Тюкавіна, техпраців­ниці навчально-тренувального центру Лідія Гнатюк, Галина Михальчук, Оксана Балашевська.

Про учасників виставки, організації якої посприяли члени цехового комітету навчал­ьно-тренувального центру, добрі слова сказав начальник хімцеху Микола Замфіракі, голова культурно-масової комісії цехкому навчально-тренувального центру Степан Пенчук, голов­а цехкому хімічного цеху Наталія Коломійчук.               На їх переконання, творчих працівників, які трудяться у підрозділах ХАЕС, треба підтримувати, а організація публічних показів робіт дає змогу ще більше розкритись талантам. І таку ідею варто розвивати.

Під час оглядин представлених вишивок важко визначити, хто найвправніше володіє мистецтвом вишивання. Цікаві задуми втілені у роботах Людмили Черняк), Ольги Гнатів, Лідії Гнатюк, Галини Михальчук.

Увагу учасників виставки привернули вишиті сорочки, які представили Марія Супрун, Світлана Тюкавіна, Ганна Гізун. Вони використали різні типи орнаментів. Багаті на фантазію вишиті роботи Світлани Шишук та її доньки Ірини.

- Як прийшло захоплення вишивкою? – запитую під час відкриття виставки в Людмили Черняк.

- Все сталось випадково. У дев’яностих роках я тривалий час не змогла знайти роботу, потрібно було себе чимось зайняти. Спробувала вишивати. Згодом відчула, що це покликання. І відтоді голку з рук не випускаю, подобається творити нові узори, сюжети.

Найбільшу кількість робіт представила Марія Супрун - вишиті картини та ікони, подушки і, звичайно, сорочка. Милуючись красою її робіт, природно виникає бажання поспілкуватись із майстринею.

- Коли трапляється вільний від роботи та домашніх справ час, я присвячую його вишиванню, - розповідає Марія Супрун. – Любов до цієї справи в мене народилась ще під час навчання в школі. Там трудове навчання вела вчителька, яка своїм вмінням створювати візерунки просто захопила. Багато років відтоді спливло, а любов до вишивання залишилась на все життя. Пригадую, що й весі­льний рушник я створила самотужки.

- А яка робота вам найдорожча?

- Всі. Я жодної не продала. А ось дарувала часто, як мовиться, на щастя, на долю… Найважче було працювати над вишитою іконою «Таємна вечеря». Вона створена із ста тисяч хрестиків. Взагалі вишивати ікони досить відповідально, все треба робити з вірою і мати чисті помисли.

Оглядати роботи працівниць ХАЕС можна довго, з задоволенням поринаючи у незвіданий світ краси. А він у наших вишивальниць багатогранний і неповторний.

Олександр Шустерук

грудень 2007