Вхід

Високого лету, колего!

 

Плину часу не помічаєш, коли події накочуються одна за одною і зменшують день до рідких годин зустрічей з друзями  і  розміру нетривалого сну. Це суть  існування багатьох  журналістів,  особливо обтяжених редакторськими повноваженнями. Цікавий феномен у цій сфері діяльності: редактор не лише виконує господарські функції, несе відповідальність за колектив, але й, як правило, є «першим письменником», тобто займається  написанням найважливіших матеріалів.  Отож, редактор  «Енергобудівника» Петро  Войтович не зоглядівся, як на його життєвому годиннику відстукало п’ятдесят. Відверто, не віриться, адже жвавості і природного ентузіазму  йому не позичати. Подекуди він розповідає, як у молодості «джигітував» на мотоциклі, як вантажівкою їздив до дівчат на ближні села і які митарства пройшов, аби вступити спочатку до одного вузу, згодом до другого. Коли він це розповідає, то не думаєш, що це прийшла пора мемуаристики,  надбання літ, а все ще той юнацький дух змагальності, задоволення власного его, коли ти себе відчуваєш закоханим, найпотрібнішим на землі.

Десять останніх років Петро Михайлович найзакоханіший у свою газету  «Енергобудівник», яку прийняв з рук Миколи Панасюка. А в цей час проходила реорганізація підприємства, яке є засновником видання  – УБ ХАЕС. В ці роки то підскакували до надзвичайних вершин обсяги роботи підприємства, як під час підготовки до пуску 2-го енергоблока ХАЕС, так і просто скуйовджувались до мізеру. І перед журналістським колективом ставилося завдання розширювати штат, збільшувати обсяг газети, шукати зразки великих діянь колективу будівельників, а потім поставало питання мало не ліквідації  видання. Все це нерви. Пригадую ентузіазм польового командира Петра Войтовича під час «помаранчевої революції», а зрештою - розчарування тим, що сталось. Важливо, що не розчарувався в колегах і друзях, які довірили йому очолювати місцевий осередок Національної спілки журналістів України. Відзначу, що за його ініціативи було представлено до відзнаки нашого колегу Олександра Шустерука за ряд культурно-мистецьких проектів і НСЖУ таки визнала діяльність Олександра за 2006 рік кращою в країні. Він ініціював також подання на Почесну Грамоту старійшину нашого цеху В’ячеслава Гаврилюка від обласної організації НСЖУ, плідно співпрацює з журналістами з «Нетішинського вісника,  «Пульсу»,  «Перспективи»,  не залишає поза увагою молодіжне видання «Час молоді», інших колег по перу.

В журналістиці він починав свій шлях з фотокореспондента і більше в силу необхідності займається фотодокументалістикою, є учасником ряду фотовиставок.

Людина пізнається у труднощах. Знаю Петра Войтовича як трохи гарячкуватого у напружені творчі моменти. Але  у  важкі  життєві  моменти він вміє концентруватись, з холодним розумом переживати негаразди. І  це  свідчення  «не  хлопчика, але мужа».

П’ятдесят  – час визначальний для людини. Є підстави для певних підсумків і планка для подолання подальших  вершин. Високих тобі злетів, колего!

Віктор  Гусаров

січень 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic