Cвятвечір в  родині Петренків традиційно зустрічають разом. І нічого, що цього разу вагітній Наталії було важко підтримувати звичну розмову, бо ж сама чекала, як мовиться, появу на світ немовляти, як прояву божої ласки. Скільки змогла – розділила радість спілкування між близькими. А вже вночі в акушерському відділенні СМСЧ-4 подав голос її синочок, що задовго до появи мав стати Олександром. Чоловік Олег за якісь хвилини після народження дитини вже схилився над своїм первістком,  щасливо обій­мав породіллю  і шепотів їй слова любові. А новоявлені дідусь та бабуся теж раділи, адже для них це подвійне, а може й потрійне свято.

Синочок буде називатись Олександром – так вирішили батьки, адже тепер вже дід Олександр Анатолійович є взірцем і авторитетом в сім’ї. Спокійний, виважений, майстровитий, він згуртовує сімейний ковчег на прості зрозумілі кожному справи. Практично не знаючи свого батька, який десь заблукав у світах після наро­дження сина, він для своєї родини віддає подвійне тепло. Тому й сини зростають послідовними у своїх рішеннях, гідними, розумними. Менший Вадим ще поки що гризе граніт науки у п’ятому класі місцевого ліцею, а Олег Олександрович вже доклав рук до професії. Після закінчення із золотою медаллю десятирічки відразу пішов працювати у турбінний цех Хмельницької АЕС. Починав  мотообхідником 4 групи. Але без відповідної освіти на станції робити складно. Тому заочно закінчив тепло­меха­нічний факультет НТТУ КПІ. Звичайно, зріс  фахово, хоча його нинішня кваліфікація мотообхідника шостої групи змі­ни «А» далеко не межа.  Проте, Олег добре розуміє, що не посада визначає людину, а якраз навпаки. І знову ж таки за приклад йому батько.

Олександр Анатолійович працює у ремонтно-будівельному управлінні енергоремонтного підрозділу ХАЕС. Звична робота, без особливих мудрувань - замінює вікна та двері, встеляє підлогу тощо.  Але ставиться до справи Петренко по-господарськи, можна сказати  по-домашньому. Його головне правило – роби на-совість. І вже чверть віку він віддається справі з душею, відповідально, послідовно. Його працьовитість, лагідну  вдачу було гідно оцінено під час  пуску другого  енергоблока. Олександр  Анатолійович  отримав  звання  «За­служений будівельник України».

Вдома і на дачі Петренків все оздоблено руками старшого Олександра. Він на видумку справний, а майстерність – складова характеру. Дружина Тетяна Іванівна підтримує захоплення чоловіка, а молодший син Вадим вже навчився багатьом столярним роботам. Відтепер чекають, що буде новонароджений Олександр продовжувати столярну справу. Батько ж, Олег Олександрович, не переймається такою далекою перспективою. Він радіє, що Лізоньці (доньці Наталії від першого шлюбу) буде з ким спілкуватись, що затишними вечорами він матиме кому присвятити свої турботи. І хоч процес виховання ще весь попереду, Святвечір 2008-го зайшов у родину Петренків радісно, гомінко, щасливо.

Віктор Гусаров

січень 2008