Вхід

Шлях до МАЙСТЕРНОСТI

 

БУДІВНИЧий – ЗВУЧИТЬ ГОРДО

Про що розмовляють у сім’ї лікарів? Про хвороби, ліки, діагнози… А будівельників? Ще з раннього дитинства Ігор Причта чув розповіді батьків про новобудови. Можливо, дитина тоді й не розуміла всіх термінів. Але те, що це цікава і важлива професія – засвоїв однозначно.

Сім’я Причтів мешкала у місті Ладижин Вінницької області. Тато, Борис Васильович, опікувався сантехнічним монтажем на будівництві Ладижинської ДРЕС, поряд трудилась й мама Клавдія Анікандрівна, яка займалась газоелектрозварюванням. Після здачі в експлуатацію споруд монтажне управління було направлене на зведення міста енергетиків Нетішин.

Коли вперше юний Ігор побачив територію, яка стала будівельним майданчиком, просто не міг уявити, що тут згодом будуть багатоповер­хівки та асфальтовані вулиці. Він бачив непрохідне болото і густі чагарники.

Про дитячі ігрові майданчики годі було й думати. Основним пристанищем дітлахів стали великі гори піску, який намивався для вимощування території. Часто діти вирушали в мандри до старого млина і там проводили час у забавах.

У  першому спорудженому гуртожитку одна із кімнат дісталась для сім’ї Причтів. Хоч і тісненько було, але все ж таки дах над головою. Ігор  часто  спостерігав  за роботою своїх батьків. Ось Борис Васильович із кіпою схем та документів  у руках  щось  роз’яснює  сантехнікам. А далі у великій траншеї блимають вогні. Це мама старанно  зварює  стики  водогонів. Вона була в числі кращих фахівців  і тому одержувала найвідповідальніші завдання.

На час початку будівництва у Нетішині ще не було навчальних закладів. Отож, дітей доводилось доставляти до сусіднього Острога. У тамтешній другій школі  навча­лося  майже три десятки  дітей  будівельників.

Про древнє місто у Ігоря залишились найкращі спогади. Запа­м’яталась перша екскурсія до музею, у якому представлено багато старожитностей. А також замок, фортеця.

- Бачиш, синку, які мудрі були будівельники,- сказав одного  разу  тато, - зводили на вікb. Їх  вже  давно  на  білому  світі   немає, а  витвори  ще  й досі радують око. Ми також слід  залишимо  для  нащадків.  Нетішин буде красивим містом.

Батьки для Ігоря стали прикладом у виборі майбутньої професії. Після закінчення Нетішинської середньої школи №2 він вступив до Придніпровського енергобудівного технікуму. А згодом випробував свої сили на спорудженні Чигиринської АЕС,  але там будівництво заморозилось. Довелось повертатись до Нетішина, який за роки вимушеної розлуки він побачив таки   справді красивим містом, яке  стало  гордістю  місцевих  бу­дівельників.

НАСОСИ,

як складова

безпеки

На ХАЕС важко розділити обладнання на основне і другорядне, бо все взаємопов’язане. Якщо із годинника видалити хоча б один механізм, він зупиниться. Так і у системах електростанції. Про велику відповідальність ремонтного персоналу за своєчасне лагодження тепломеханічного устаткування реакторного цеху  Ігор  Причта взнав, коли влаштувався на роботу  в цех централізованого ремонту. Йому довірили посаду слюсаря дільниці, яка займалась ремонтом  тепломеханічного  обладнання. Основним напрямком роботи стали двигуни головних циркуля­ційних насосів.

- Мені поталанило, що потрапив у хороший колектив, - пригадує Ігор Причта. - Наша дільниця з ремонту та технічного обслуговування насосів реакторного відділення мала у своєму складі  багато класних спеці­алістів. А незаперечний авторитет був у її начальника Василя Глазкова, який мав багаторічний досвід проведення ремонтних кампаній. Першим моїм наставником став Іван Гордєєв. Він, до речі, зараз працює на АЕС Ірану. Спочатку було важкувато, бо ще не мав потрібних навиків. Але згодом став почуватись  впевнено і навіть складні ремонти стали звичним явищем.

Наполегливість у роботі Ігоря Причти не залишилась непоміченою керівництвом цеху. У 1996 році (через 4 роки після влаштування на роботу) його було призначено майстром. Після реорганізації цеху в енергоремонтне підприємство функції дільниці практично не змінились. Всі її працівники беруть участь у ремонті та обслуговуванні насосів реакторного цеху.

У проведенні ремонтних кампаній на дільниці є своя особливість. Перед обертом ротора за допомогою валообертового пристрою бабі­тові поверхні сегментів підшипників електродвигунів на головних циркуляційних насосах потрібно змащувати свинячим жиром. Все робиться згідно з технологічними  настановами заводу-виробника.

- Спочатку було якось незвично,- розповідає Ігор Причта,- що на такому статечному підприємстві як ХАЕС під час ремонтів користуються ще «дідівськими» методами. Потім усе зрозумів: свинячий жир є унікальним змащувальним матеріалом, якому поступаються синтетичні мастила. До речі, спроби їх використання під час оберту ротора породжували багато проблем. А вони недопустимі. Графіки ремонтів ущільнені. Найбільший досвід використання смальцю у технічних цілях має наш начальник Василь Глазков, він і контролює всі процеси, і самотужки перетоплює одержане в станційній їдальні сало на жир. Для проведення всіх операцій на двигунах головних циркуляційних насосів його потрібно майже одинадцять кілограмів.

 

НАДІЙНИЙ ТИЛ – СІМ’Я

Коли  Ігор  Причта  вирішив  стати студентом, його дружина Жанна не заперечувала, бо розуміла жагу чоловіка  до  покращення профе­сійної   майстерності.   Здобуття  вищої освіти стало потребою. У 2004 році Ігор Борисович одержав диплом Національного університету «Київ­ський політехнічний інститут». У одному з вузів  Рівного  зараз навчається його син Максим.

Звичний уклад життя Ігоря Причти змінився після народження донечки Вікторії. Весь вільний час він присвячує її вихованню. Дівчинка зростає допитливою. «За день можна почути сотні «чому» - каже щасливий батько.

Нещодавно Ігор Борисович пообіцяв доньці, що не буде палити цигарки. Відліком для цього стало 20-річчя пуску першого енергоблока. Тут ніхто не заперечить, що у здоровому тілі – здоровий дух.

Олександр Шустерук

лютий 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

faberlic