Вхід

Людина неспокою

 

Є особи, для яких будь-яка зупинка на шляху служить лише черговим «плацдармом» для  нового старту. Внутрішній неспокій  штовхає їх до дій,  підбурює енергію на здійснення нового кроку.

Саме до таких належить Галина Кузьмівна Дорофеєва, що своє 65-річчя зустрічала не за столом з синами та онуками, а в колі прихильників мистецтва, презентувавши в міському краєзнавчому музеї власну фотовиставку. Російська назва цього зібрання  світлин  виглядає  як «Мои и-100-ки». Вже в самій назві землячка  застосувала своєрідну піктограму, даючи поштовх до фантазії.

Фотографій багато, і тематично та жанрово вони позначені одним принципом: дивись навкруг зацікавленим поглядом. Звичайним непрофесійним фотоапаратом Галина Кузьмівна заглянула у вир життя, його природу та ар­хітектуру, людські стосунки тощо.

А життя її завжди вирувало, підносило на хвилі надзвичайних подій. Вона працювала на ЧАЕС, була в рядах тих, хто розпочинав будівництво Хмельницької атомної електростанції. Зрештою Киргизія, Монголія, Болгарія, Туреччина, Сирія, Лівія. І  не  тільки  в  якості  фахівця, а  як людина, якій тільки природний оптимізм допомагав вижити.

Якщо по порядку, то свій життєвий  шлях  Галина Кузьмівна починала 11 лютого 1943 року в далекому Іркутську на березі могутньої Ангари. Батьки потрапили в цей суворий край не з власної волі – з «благословення» влади, що призначила  їм  по 10 років виправних робіт. Тож маленьку Галину виховували  усім миром небайдужі люди, а навчатись  випало в  сільських  братських  школах,  в  жіночій  гімназії. Саме тоді став  проявлятись надзвичайний інтерес до громадської діяльності, до мистецтва.  Вона  залюбки  займається  в  фотостудії, опановує мистецтво хорового  співу, «прикладає руки»  до вишивання, ходить у  туристичні походи, намагається збагнути велич  неба у парашутному гуртку, веде просвітницьку роботу. Після закінчення десятирічки у 1960 році працює на авіазаводі і заочно навчається  в   Іркут­ському   інституті   народного  господарства,  отримавши диплом  економіста-бан­ків­ського працівника  з  капітального  будівництва. Ро­мантичні 60-70 роки кликали батьків,  а відтак і юну Галину на будівництво Братської,  Зей­ської, Токтогульської  ГЕС. 1979 року Галина Кузьмівна приїздить в Прип’ять, а у 1980-му потрапляє на Хмельницьку АЕС, де працює три роки в Дирекції, займаючись перевіркою кошторисної документації, перерахунком   цін  1969 року в  ціни  1984 року. Далі  її   покликала  Монголія, після якої вона працює  вже  в проектно-кошторисній   групі   Управління будівництва Хмельницької АЕС. Весь цей час вона пов’язана з енергетикою. І черговий від’їзд в кінці вісімдесятих зваблював двома аспектами: вона поверталась на малу батьківщину і мала працювати у ВСО Гідропроект. Саме там її застав період розпаду великої  країни СРСР. Викинута на узбіччя життя, вона не стала посипати голову попелом, а зайнялась «бізнесом»: перевозила великі валізи з товаром за маршрутом «Китай-Україна», «Польща - Лівія - Росія» і таке інше.

З 1991 року на пенсії. Ветеран праці Міненерго. Інвалід II групи за станом здоров’я. Однак багато бадьорих людей позаздрять її ентузі­азму, ходінню босоніж по снігу, енергетичній аурі  навколо справ, які вона робить. Ось і виставку фотографій з свого великого життя  вона  зробила на великому ентузіазмі. Про це говорили присутні на відкритті заступник генерального директора ХАЕС Альвіна Шестак, начальник відділу зв’язків з громадськістю  і ЗМІ Тетяна Лиситчук, директор краєзнавчого  музею  Оксана  Кононюк, отець Роман, який благословив виставку, численні гості. А на доданок до цікавої презентації були вареники з картоплею і  під сто грам. Як і личить на день наро­дження.

Вадим  Мацюк

лютий 2008


 





ВідмінитиДодати коментар