Служба дні і ночі
День захисника Вітчизни став символом непорушного зв’язку багатьох поколінь захисників рідної землі, проявом поваги до людей в погонах. Сьогодні в єдиному строю ветерани Великої Вітчизняної війни і Збройних Сил, учасники бойових дій в Афганістані та в інших локальних конфліктах. Петро Михайлович Ткачук з покоління, якому випало пройти Афганістан.
Закінчивши Головлівську десятирічку юнак, як і тисячі його ровесників мріяв про службу в армії, бо Збройні Сили готували до подальшого життя. Потрапивши на призовний пункт у Шепетівку, юнак ще не знав, що армійська дорога закине його далеко-далеко. На карті Радянського Союзу була найпівденніша точка з назвою Кушка. Саме туди і відправили Петра для проходження курсу молодого бійця. А після прийняття присяги в грудні 1983 року разом з частиною його перебазовують в Герат, що в Афганістані. Саме там знаходилась база із забезпечення інших частин боєприпасами та продуктами. Наявність водійських прав дає можливість командирам посадити бійця за кермо ЗІЛа-130, аби юнак забезпечував перевезення вантажів за маршрутом Кушка - Герат. Служив солдат чесно і невдовзі призначений командиром відділення автороти. Хоч траса добре охоронялась, проте уникати нападів було не можливо. В пам’яті нічний напад на базу, під час якого загинуло немало побратимів. Епізод з життя не для слабкодухих.
Дуже пам’ятний епізод зустрічі з земляком з Малого Скниту, що на Славутчині. Валерій Шведюк вже служив півроку в одному з сусідніх батальйонів і його підтримка була така вчасна. Не в останню чергу завдяки дружбі повернувся він додому не ушкоджений, мужній і витривалий. А як радів, коли дістався рідної Славутчини, побачив земляків. До сьогодні Петро Михайлович спілкується з бойовими друзями Анатолієм Леонідовичем Гаврилюком, Віталієм Михайловичем Ковтуном.
Після Афгану Ткачук вступає в Рівненський автотранспортний технікум, а згодом у Рівненський державний технічний університет. Працював водієм МПМК-17, а далі обрав нелегкий шлях інспектора ДПС Нетішинського відділення ДАІ. Починаючи з 1992 року, він старший державтоінспектор Славутського МРЕВ, з 2001 по 2007 рік – начальник районного МРЕВ, далі – керівник Нетішинського відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України в Хмельницькій області. Подекуди на наших дорогах так само тяжко, як і в Афганістані.
До нагород бойових додались за сумлінне виконання службових обов’язків. Зокрема в його послужному списку подяка «За сумлінне виконання службових обов’язків, високий професіоналізм, мужність, особистий внесок в зміцнення законності та правопорядку в області і в зв’язку з 10-ю річницею виведення військ з Республіки Афганістан», «Почесний знак МВС України», нагрудний знак «За відзнаку в службі» I ступеня, ювілейна медаль «70 років збройних сил СРСР», грамота Президії Верховної Ради СРСР «воїну-інтернаціоналісту за мужність і воїнську доблесть», медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу». Дослужився до підполковника міліції.
У подружжя Ткачуків троє дітей. Найменшому Владику лише два рочки. А старший син Артем теж не байдужий до служби – нині студент Черкаської пожежної академії імені Героїв Чорнобиля. Дочка Настя обиратиме цього року подальший шлях, завершивши навчання в ЗОШ №4. Діти і дружина Олеся Михайлівна – найнадійніший тил Петра Михайловича. А він їх захисник.
Петро Шелепало
лютий 2008
