«Аже оукрадеть кто боборъ, то заплатить 12 гривень»
« Простаранная Русская Правда»
Про бобрів чув кожен. Але не всім вдається бобра побачити. Він дуже обережний.
У нашому регіоні сотні років тому бобри мали велику популяцію. Цьому сприяли хороші кліматичні та географічні умови. Річки були повноводними, а біля них – вдосталь рослинної їжі. Але ідилія у житті бобрів тривала не довго. У них з’явився лютий ворог – людина. Велике її бажання споживати делікатесне м’ясо та носити вишуканий хутряний одяг поставило тварин на межу виживання. Не випадково ще за часів Радянського Союзу бобрів було взято під охорону держави. За їх захист виступає і законодавство незалежної України.
Біля села Дорогоща одну сім’ю бобрів помітили ще робітники, які споруджували дамбу і дренажний канал. За два десятки років кількість тварин значно зросла.
- Хочете на власні очі побачити володіння бобрів? – запропонував майстер дільниці гідротехнічних споруд гідротехнічного цеху ХАЕС Віктор Кравчук.
Ми мандруємо вздовж дренажного каналу.
- Ця споруда дуже важлива, - із знанням справи розповідає мій співрозмовник, - в ній накопичується вода, яка природнім шляхом просочується через основу дамби ставка-охолоджувача, а потім за допомогою спеціальних насосів повертається до станційної водойми. За дренажним каналом здійснюється постійний ретельний догляд. І тут вже багато років живуть бобри. Ось бачите на березі купи хмизу та деревини. Це наслідки очищення каналу від діяльності хутряних «аборигенів». Ми тільки розберемо боброву загату, як через певний час вона з’являється в іншому місці. А змушені ми це робити через жорсткі вимоги технологічної експлуатації водойми. Зараз я покажу новий «витвір».
Поки тривала розповідь, ми підійшли до ділянки дренажного каналу, який розміщений в районі урочища Черепки. Так його з давніх-давен називають жителі Острога. Тут дренажний канал за шириною значно вужчий, ніж біля станції додаткової води. За густою стіною верболозу побачили боброву дамбу. Не віриться, що це не справа людських рук. Віти та стовбурці дерев тісно сплетені між собою і тримаються на палях, які застромлені у дно. Для більшої ефективності своєї дамби бобри її основу змастили глиною та землею. Рівень води у каналі підняти їм все ж таки вдалося.
- Це порівняно невелика запруда, - уточнює Віктор Володимирович, - вона може бути висотою до двох метрів, а довжиною – декілька десятків.
Піднімати рівень води бобрів змушують умови їх життя. Біля водойм із течією вони мешкають у норах, вхід до них знаходиться під водою. Традиційно до кожної оселі їх існує декілька. Кожне житло є системою складних лабіринтів, але обов’язково воно знаходиться вище рівня води принаймні на сантиметрів двадцять. На території, яка не придатна для спорудження нір, бобри влаштовують хатки, які роблять із хмизу та обмащують його глиною. Таке житло має конусоподібну форму, його висота може сягати двох метрів. Хатка для бобра стає надійним прихистком.
Не зважаючи на те, що працівникам гідротехнічного цеху постійно доводиться руйнувати водяні загати, бобри не залишають свою територію. Вони, напевно, змирились із такими обставинами. Пройде деякий час, і сім’я одвічних природжених будівничих у нічну пору знову візьметься за зведення нового «об’єкта». Щоб зрозуміти, яка це незвичайна справа, потрібно хоч раз добре роздивитись структуру бобрової дамби. Побачене неодмінно вразить.
- Це дуже добре, що у нашій місцевості живуть бобри, - розповідає завідувачка відділом масово-просвітницької роботи Нетішинського міського краєзнавчого музею Надія Кухоцька, - бо їх наявність свідчить про хорошу екологічну обстановку довкілля. Ці тваринки у непридатному середовищі існувати не можуть. У нас практично ідеальні умови. Та й територія біля водосховища постійно охороняється. Це унеможливлює прояви браконьєрства. Коли на екскурсію до нашого музею навідуються учні, ми їм розповідаємо про фауну нашого регіону, згадуємо й про бобрів. Це цікаві тваринки, дивують своєю охайністю і трудолюбством. Все роблять за принципом сімейного підряду, тому й не дивно, що на дренажному каналі швидко з’являються загати. У природному середовищі вони живуть порівняно недовго – від 10 до 17 років. Цікавим є те, що у деяких державах бобри увічнені в назвах міст: Бобруйськ у Білорусії, Касторія в Греції, декілька населених пунктів США носять назву Бівер (Бобер). Але найбільшою прихильністю до бобрів відзначились все ж таки білоруси. У 1992 році вони їх розмістили на банкноті номіналом «3 рубля», а декілька років тому у Бобруйську спорудили пам’ятник.
На території ХАЕС є й інше місце, яке полюбили бобри – дренажний канал, що проходить біля Державної пожежної частини №7. Тут бобри греблі не споруджують, бо течія надто повільна, а ось тамтешніми деревами ласують щиро. Кожен, хто прямує центральною дорогою до адміністративно-побутового корпусу електростанції, з лівого боку може побачити безліч пеньків, загострених мов олівці, поряд повалені стовбури дерев. Тут бобри попрацювали своїми гострими зубами. Як правило, цим займаються вони під ранок. Їх не лякає освітлення території і близьке сусідство діючих енергоблоків.
Незабаром настане весна. Бобри вийдуть на традиційні промисли. На каналах з’являться греблі, обабіч їх – повалені дерева. Наша доля з цими працелюбами співіснувати.
Олександр Шустерук
березень 2008