Я ніколи не знаю, скільки тобі років...
Марширує годинник, неначе суворий солдат;
Виринають хвилини, задумано-зеленоокі,
Добігають до тебе, а потім... вертають назад.
Час у кожному з нас віднаходить маленьку слабинку
І невтомно доводить, що кожна опора хистка,
Та при цьому минає він ніжну, тендітну жінку
Із волоссям, що колір в осіннього вкрало листка.
І хоч Хронос нещадний з усіх наступає боків,
Розчиняючи нас у повітрі, землі і воді,
Я ніколи не знатиму, скільки тобі років,
Адже в тебе, матусю, очі завжди молоді.
