Великдень, як вершина настрою

До Великодня залишаються лічені дні. Старший майстер дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів електроцеху ХАЕС Олег Андрієвський проглянув у записнику замітки про виконані роботи. «Ось з колегами доведемо до пуття декілька електродвигунів, а там на вихідні відвідаю родину. Дуже скучив за ними».

Олег виховувався у сім’ї, де народні традиції та християнські чесноти у великій пошані. У рідному Дрогобичі, що  на Львівщині, ставлення до батьків та літніх людей особливе. Зазвичай поганим тоном вважається звертання на «ти». З ран­нього  дитинства  дітей привчали відвідувати храми, особливо урочисто це було на великі релігійні свята, серед яких особливо шанувались Різдво Христове та Великдень.

У місті є декілька релігійних конфесій - греко-католики, римо-католики, православні, протестанти. І ніколи між ними не виникало ворожнечі та неприязні. Кожна має свій храм, який, як правило, є пам’яткою архітектури. Своєрідними будівельними шедеврами є деревинні церкви початку ХVІІ століття, церква святого Юра (1654 рік), костел ХІV століття.

Найсвітліші враження у Олега Андрієв­ського від святкування Великодня. Напередодні випікаються запашні паски, фарбуються та розписуються курячі яйця. Великим таїнством є підготовка страв для освячення. У кошику, який принесуть до храму, є шматок домашньої ковбаси, сир, масло, крашанки, сіль і головний святковий атрибут – паска. До церкви традиційно вирушають на початок вечірньої служби, щоб стати свідками виносу плащаниці. Опівночі з уст священика неодмінно прозвучить: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». У молитвах всі чекають таїнства освячення пасок. І ледь почне світати, навколо храму формується шеренга прочан. Люди запалюють свічки. Мерехтливі вогники зливаються у суцільне сяйво. Зрештою розпочинається хресний хід навколо храму, в якому беруть участь хористи, церковні братчики та сестрички, а також священики. Лунають божественні піснеспіви, а за третім  обходом розпочинається церемонія освячення.

-        Після всеношної,  - пригадує  Олег Андрієв­ський, - всі поверталися до рідних домівок і лягали спати. Але не надовго. Через деякий час сім’я сідала до столу і після молитви «Отче наш» приступала до пасхальної трапези. У такий момент згадуються  рідні, яким не довелось дожити до цього дня. Після загального привітання «Христос воскрес» батько всім бажав міцного здоров’я. А дітям завжди цікаво було відчути себе непереможеними у своєрідному змаганні на міцність крашанок. А вони були з різними орнаментами. Над їх розписом ми працювали з молодшим братом Юрком. Нам було дуже приємно, коли про нашу творчість  батьки  говорили  хороші  слова.  Після сніданку ми всією сім’єю навідувались до діда Василя та  бабці Марії, які мешкали у селі неподалік Дрогобича.

 

Зростання  в труді

Для Олега Андрієвського рідне місто запа­м’яталось не тільки неповторними краєвидами передгір’я Карпат, архітектурними па­м’ятниками, а й розвиненою промисловістю. Квартира Андрієвських знаходилась у старій частині міста в районі автокранового заводу. У сім’ї постійно точились розмови про тех­ніку, новинки в науці. Тато, Ігор Степанович, працював начальником дільниці підприємства «Львівенергоремонт», а мама, Анна Василівна, – у конструкторсько-технологічному відділі долотного заводу, який займався виготовленням  пристроїв для проведення підземного буріння.  Батьківські  професії  певної міри й вплинули на вибір сина. Він став студентом Дрогобицького меха­ніч­ного технікуму. А після одержання диплома вступив  до Івано-Франків­ського університету нафти і газу.

У вузі Олег часто розповідав друзям про рідне місто, про його історичні особливості. А Дрогобич відомий  у  літописах ще за часів Київ­ської Русі,  незабаром відсвяткує 920-річчя. Тут у середині  ХІХ століття оселились спеціалісти з  добування  нафти  і  газу. Місто є унікальним тим, що у 1866 році в ньому було спору­джено перший в Центральній Європі нафтопереробний завод.

Набуті в університеті знання дали змогу Олегові влаштуватись на  роботу  у виробничо-господарський  центр «Піраміда», який займався ремонтом силового обладнання на теплових та атомних електростанціях. А згодом доля привела його на проммайданчик ХАЕС, де його колеги були підрядниками під час проведення планово-попереджувальних  ремонтів. Саме  тоді стало очевидним,  що  недобудований  другий  енерго­блок згодом повноцінно може запрацювати. Тут Олегу Ігоровичу було довірено досить відповідальну місію – під наглядом спеціалістів елек­троцеху та фірми ALSTOM взяти участь у модер­нізації статора турбогенератора.

-  Ми всі тоді відчували велику відповідальність, - розповідає Олег Андрієвський, - адже модер­нізація була унікальною: обладнання росій­ського заводу «Електросила» вдосконалювала  польська фірма. Це був прецедент на всьому пострадянському просторі. Очікування спе­ціалістів  на стабільну роботу агрегату  були  ви­правдані.  Після  пуску другого енергоблока модернізований турбогенератор працює надійно. Не випадково всі чекають моменту,  коли вдасться подібну операцію провести і на турбогенераторі першого енерго­блока.

Саме під час виконання тієї відповідальної місії спеціалісти електоцеху ХАЕС звернули увагу на здібного молодого чоловіка і за­пропонували перейти до них на постійну роботу. Так Олег Ігорович став повноправним членом великого  колективу нетішинських атомників. У дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів не менше відповідальності, ніж у «Піраміді». На ХАЕС потрібно обслуговувати і лагодити 110 шестикіловатних та більше 2000 електродвигунів значно меншої потужності. Роботи вистачає у ремонтний і міжремонтний періоди. І хоча на роботі все гаразд, Олег відчуває певний дискомфорт. Він мешкає у гуртожитку, а сім’я – у  Дрогобичі. Там його дружина Надія виховує троє діток. Старшому Ігорю виповнилось 13 років, доньці Марії – 9, а наймолодшому Арсену – лише два рочки. Вони із нетерпінням чекають кожного приїзду татка та його гостинців.

Із думкою про Великодній подарунок Олег Ігоревич завітав у ювелірний відділ нетішинського універсального магазину. Оглянув прикраси. Його погляд зупинився на картині, на якій бурштином відтворено пейзаж. «Чудова композиція. Треба придбати. Хай милуються рідні,» - визначився він.

- Христос воскрес! Воістину воскрес!.. Ось мої любі й вам подарунок…

Олег знову прогуляється вулицями рідного міста і неодмінно відвідає друзів. Роман Іваськів розповість про поповнення колекції монет та марок, а Андрій Лужицький пригадає екстремальні випадки під час катання на гірських лижах. Родинне вогнище додасть енергетику наснаги для добрих справ.

Олександр Шустерук

квітень 2008