Вхід

Духовнi дороги до отчого дому

 

Великдень, як вершина настрою

До Великодня залишаються лічені дні. Старший майстер дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів електроцеху ХАЕС Олег Андрієвський проглянув у записнику замітки про виконані роботи. «Ось з колегами доведемо до пуття декілька електродвигунів, а там на вихідні відвідаю родину. Дуже скучив за ними».

Олег виховувався у сім’ї, де народні традиції та християнські чесноти у великій пошані. У рідному Дрогобичі, що  на Львівщині, ставлення до батьків та літніх людей особливе. Зазвичай поганим тоном вважається звертання на «ти». З ран­нього  дитинства  дітей привчали відвідувати храми, особливо урочисто це було на великі релігійні свята, серед яких особливо шанувались Різдво Христове та Великдень.

У місті є декілька релігійних конфесій - греко-католики, римо-католики, православні, протестанти. І ніколи між ними не виникало ворожнечі та неприязні. Кожна має свій храм, який, як правило, є пам’яткою архітектури. Своєрідними будівельними шедеврами є деревинні церкви початку ХVІІ століття, церква святого Юра (1654 рік), костел ХІV століття.

Найсвітліші враження у Олега Андрієв­ського від святкування Великодня. Напередодні випікаються запашні паски, фарбуються та розписуються курячі яйця. Великим таїнством є підготовка страв для освячення. У кошику, який принесуть до храму, є шматок домашньої ковбаси, сир, масло, крашанки, сіль і головний святковий атрибут – паска. До церкви традиційно вирушають на початок вечірньої служби, щоб стати свідками виносу плащаниці. Опівночі з уст священика неодмінно прозвучить: «Христос воскрес! Воістину воскрес!». У молитвах всі чекають таїнства освячення пасок. І ледь почне світати, навколо храму формується шеренга прочан. Люди запалюють свічки. Мерехтливі вогники зливаються у суцільне сяйво. Зрештою розпочинається хресний хід навколо храму, в якому беруть участь хористи, церковні братчики та сестрички, а також священики. Лунають божественні піснеспіви, а за третім  обходом розпочинається церемонія освячення.

-        Після всеношної,  - пригадує  Олег Андрієв­ський, - всі поверталися до рідних домівок і лягали спати. Але не надовго. Через деякий час сім’я сідала до столу і після молитви «Отче наш» приступала до пасхальної трапези. У такий момент згадуються  рідні, яким не довелось дожити до цього дня. Після загального привітання «Христос воскрес» батько всім бажав міцного здоров’я. А дітям завжди цікаво було відчути себе непереможеними у своєрідному змаганні на міцність крашанок. А вони були з різними орнаментами. Над їх розписом ми працювали з молодшим братом Юрком. Нам було дуже приємно, коли про нашу творчість  батьки  говорили  хороші  слова.  Після сніданку ми всією сім’єю навідувались до діда Василя та  бабці Марії, які мешкали у селі неподалік Дрогобича.

 

Зростання  в труді

Для Олега Андрієвського рідне місто запа­м’яталось не тільки неповторними краєвидами передгір’я Карпат, архітектурними па­м’ятниками, а й розвиненою промисловістю. Квартира Андрієвських знаходилась у старій частині міста в районі автокранового заводу. У сім’ї постійно точились розмови про тех­ніку, новинки в науці. Тато, Ігор Степанович, працював начальником дільниці підприємства «Львівенергоремонт», а мама, Анна Василівна, – у конструкторсько-технологічному відділі долотного заводу, який займався виготовленням  пристроїв для проведення підземного буріння.  Батьківські  професії  певної міри й вплинули на вибір сина. Він став студентом Дрогобицького меха­ніч­ного технікуму. А після одержання диплома вступив  до Івано-Франків­ського університету нафти і газу.

У вузі Олег часто розповідав друзям про рідне місто, про його історичні особливості. А Дрогобич відомий  у  літописах ще за часів Київ­ської Русі,  незабаром відсвяткує 920-річчя. Тут у середині  ХІХ століття оселились спеціалісти з  добування  нафти  і  газу. Місто є унікальним тим, що у 1866 році в ньому було спору­джено перший в Центральній Європі нафтопереробний завод.

Набуті в університеті знання дали змогу Олегові влаштуватись на  роботу  у виробничо-господарський  центр «Піраміда», який займався ремонтом силового обладнання на теплових та атомних електростанціях. А згодом доля привела його на проммайданчик ХАЕС, де його колеги були підрядниками під час проведення планово-попереджувальних  ремонтів. Саме  тоді стало очевидним,  що  недобудований  другий  енерго­блок згодом повноцінно може запрацювати. Тут Олегу Ігоровичу було довірено досить відповідальну місію – під наглядом спеціалістів елек­троцеху та фірми ALSTOM взяти участь у модер­нізації статора турбогенератора.

-  Ми всі тоді відчували велику відповідальність, - розповідає Олег Андрієвський, - адже модер­нізація була унікальною: обладнання росій­ського заводу «Електросила» вдосконалювала  польська фірма. Це був прецедент на всьому пострадянському просторі. Очікування спе­ціалістів  на стабільну роботу агрегату  були  ви­правдані.  Після  пуску другого енергоблока модернізований турбогенератор працює надійно. Не випадково всі чекають моменту,  коли вдасться подібну операцію провести і на турбогенераторі першого енерго­блока.

Саме під час виконання тієї відповідальної місії спеціалісти електоцеху ХАЕС звернули увагу на здібного молодого чоловіка і за­пропонували перейти до них на постійну роботу. Так Олег Ігорович став повноправним членом великого  колективу нетішинських атомників. У дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів не менше відповідальності, ніж у «Піраміді». На ХАЕС потрібно обслуговувати і лагодити 110 шестикіловатних та більше 2000 електродвигунів значно меншої потужності. Роботи вистачає у ремонтний і міжремонтний періоди. І хоча на роботі все гаразд, Олег відчуває певний дискомфорт. Він мешкає у гуртожитку, а сім’я – у  Дрогобичі. Там його дружина Надія виховує троє діток. Старшому Ігорю виповнилось 13 років, доньці Марії – 9, а наймолодшому Арсену – лише два рочки. Вони із нетерпінням чекають кожного приїзду татка та його гостинців.

Із думкою про Великодній подарунок Олег Ігоревич завітав у ювелірний відділ нетішинського універсального магазину. Оглянув прикраси. Його погляд зупинився на картині, на якій бурштином відтворено пейзаж. «Чудова композиція. Треба придбати. Хай милуються рідні,» - визначився він.

- Христос воскрес! Воістину воскрес!.. Ось мої любі й вам подарунок…

Олег знову прогуляється вулицями рідного міста і неодмінно відвідає друзів. Роман Іваськів розповість про поповнення колекції монет та марок, а Андрій Лужицький пригадає екстремальні випадки під час катання на гірських лижах. Родинне вогнище додасть енергетику наснаги для добрих справ.

Олександр Шустерук

квітень 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 


iFruite

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!