В Шепетівці буваю рідко, хоча сорок років з життєвого багажу залишилось тут. Нещодавно оглядав будинок на вулиці Чкалова, 20, де пройшло дитинство. Жахливе видовище. Думаю, невже в такому соромі пройшли найчарівніші роки? У 1959-му наш двоповерховий будинок був найкращим на всю вулицю, бо інших «висоток» не було, лише так званий «клоповник» на початку вулиці плавно виходив на мощену бруківкою, а згодом і асфальтовану головну вулицю міста – Карла-Маркса. Сьогодні мій будинок з фасаду до другого поверху милує око, бо квартири розкуплені і перетворені в магазини. Зворотна ж сторона, де зберігся клаптик подвір’я, переконує, що жили ми бідно і що справедливо вулиця отримала назву Чкалова, бо лише льотчик міг дістатись до нас без перешкод. Чув, що в Шепетівці нині бажають переназвати вулиці на честь нинішніх героїв на кшталт Бендери і таке інше. Маю рацпропозицію: аби не потрапити в халепу і не змінювати згодом, скажімо, проспект Миру на вулицю Соборного миру, слід закріпити і назву і саму ділянку дороги за тією собою, яка доведе її до ідеального стану, як це робили Терещенки, Мамонтові тощо. Бо ж героїв наша земля народжує сотнями, а вулиці не стають привабливішими. Якби зненацька моїм ім’ям назвали два метри землі від одного стовпа до іншого, мені б було б соромно за безгосподарність, що панує в місті.
А як мало б бути соромно Шевченку, Леніну, Карлу Марксу, чиї імена на картах усіх міст колишнього СРСР, але одиниці з яких мають пристойний вигляд. В Інтернеті вичитав, що вулиця «Шепетівська» в Санкт-Петербурзі має вельми неприглядний вигляд. Готую листа меру Північної Пальміри Валентині Матвієнко (Тюніній), яка народилась 1949 року в Шепетівці, з вимогою негайно знайти кошти на приведення «рідної» землі в порядок.
А ще краще зробити, як у американців: 93 авеню пересікається з третьою стріт. І тоді нікому не буде соромно і ніколи не треба буде переназивати вулиці на честь нових кумирів. Заготуємо для усієї України однакові таблички, викинемо з пам’яті зайві прізвища усіляких там письменників, вождів, льотчиків. Україні треба якось також перейменувати, бо оте російське «окраїна», чи як там воно, дуже не по-нашому духу, не по-козацьки.
Ці мої роздуми були б смішні, якби не були такі насправді гіркі.
Як ви човен назвете, так він і попливе, - стверджує герой популярного мультику. Мій комп’ютер вже втретє за час написання матеріалу відкидає у назві Чкалова першу літеру. Поганий знак. Проте я назавжди закоханий у цей клаптик землі, де пройшло дитинство і юність і не хочу, аби вулицю називали ім’ям сучасного льотчика Топанаря. Бо книга вулиць віддзеркалює історію цієї місцини. Вона засвідчує, що будинки тут з’явились в епоху радянської доби, а не в палеоліті, чи в незалежній Україні. Як людина, що багато присвятила часу збереженню минувшини, я не розумію для чого вулицю Белінського, що «впирається» в Чкалова перейменовувати, скажімо, на імені Петлюри. Останній, дійсно, був хорошим літератором і має право на посмертне возвели чування. Тільки чому саме в Шепетівці і саме замість великого критика? Бо, як засвідчують підручники, один великий недобре сприйняв другого великого, тобто Тараса Шевченка. А тому геть Белінського з корабля історії. Відсилаю читача до п’ятого тому критика, де вміщено роздуми на поему «Гайдамаки». Визначайтеся самі, чи далекий Белінський від істини. Тільки не дивіться на все це очима ура-патріота і помисліть, чи після «Гайдамаків» заслужив наш батько Тарас бути увічненим в Польщі? А пам’ятники йому там є, і не один. До того ж, маю сумніви, що десята частина нашої інтелігенції (беру лише цей прошарок) прочитала повністю «Кобзаря», не враховуючи його прозові твори, листи, у тому числі російською.
Найбільше неуцтво – відривання того чи іншого факту від конкретної історичної обстановки. Знаю серед нашого брата-журналіста особу, що люто ненавидить Миколу Островського. Аргументація: комуняка, глашатай злочинних ленінських ідей. І головне - в Шепетівці йому пам’ятник. Пригадую, що цей критик тридцять років вірою і правдою служив компартії. Нині час нових добровольців. Шашки наголо! Справа в тому, що минуле відмінити не можна ні декретом, ні постановою, ні злісним сичанням. Ну не повезло (скоріше навпаки) нам бути на передовій першої кінної і в окопах другої світової. Звісно, пам’ятника не заслужили. А Микола Островський стопроцентно - як символ епохи. І чверть населення планети вважає його героєм. Чого ж ми, земляки, з таким невіглаством ставимось до думок і почуттів інших?
Мені страшенно імпонує трактовка на схожу тематику нашого видатного українця Миколи Амосова. На запитання чи вірить він в бога, вчений відповів, що «ні» в силу знань про Всесвіт і людину, але «хоча я не вірю в бога, ніколи не стану займатись атеїстичною пропагандою. Я попів також не люблю, однак нехай вони навчають дітей добру, починаючи з малюків. Виходячи з моїх кібернетичних поглядів, бога нема, але однак він якби й є. І ось чому. Соціалізм був? Був. Це ідея. А ідея, що оволоділа масами, як говорили марксисти, стає матеріальною силою. Так от ідея видуманого бога, заволодівши масами, стала матеріальною до такого ступеня, що зуміла вплинути на еволюцію людства. І якщо ідея бога знаходить підтримку в умах мільярдів людей, якщо вона існує, то, відповідно, існує і бог, хоч і видуманий». Це ж і М.Островським, моїм видатним земляком.
Можна змінити любов до комуністів на ненависть, братерські почуття на товариські, але не можна ігнорувати очевидне. Бо, як говорять в Дагестані, як що поцілиш в минуле з пістолета, воно вистрілить у майбутнє з гармати. За будь-якої орієнтації – на Захід чи Схід, ми приречені жити саме в просторі милої нам України, яка має сусідів з усіх боків, дуже непросту історію, дуже складну внутрішню обстановку і таке інше. Любителів перейменувань хочу запитати, чи враховують вони, скільки змін треба внести в паспорти громадян, в печатки установ, що розташовані за певною адресою, скільки треба коштів на перевидання карт міста, телефонних та інших довідників, в яку суму обійдеться виготовлення табличок на будинках, тощо? А головне, чи приймуть люди нову назву замість старої?
Віктор Гусаров, лауреат премії імені Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи та збереження минувшини.