Вхід

ВКАРБОВАНИЙ У БЕЗСМЕРТЯ

Ось уже понад 60 років  життя і подвиг Ф.М.Михайлова -  невід’ємна складова історії Сла­вутчини, яскравий приклад відданості Вітчизні.

Народився Федір Михайлович З0 травня 1898 ро­ку в селі Перелуч Боровицького повіту Новгородсь­кої губернії (нині - Опоченського району Новгородської області) у багатодітній селянській ро­дині, в якій було одинадцятеро дітей. Отож, вже в 1908 році десятирічного Федора віддають у найми -пасти худобу. Потім був лісосплав, а в 1915 році -школа юнг у Кронштадті, дійсна військова служба на Балтійському флоті, де у 1917 році за участь у рево­люційному виступі проти царизму його засуджують до смертної кари. А із в’язниці, в якій він чекав вико­нання вироку,  його  звільнила  Лютнева  буржуазно-демократична  революція. Потім - знову служба на Балтиці, у 1919 році  - тяжке поранення в  боях з Юденічем, у 1920 році - демобілізація. У 1921  році  Ф.М.Михайлов  закінчує   середню школу, успішно  складає  вступні екзамени до  Першого Петроград­­­­сь­кого  медичного  інституту і в 1926 році з відзнакою його закінчує, а після закінчення 16 років працює  лікарем в  різних  куточках країни.

З 1935 до 1940 року Ф.М.Михайлов очолював дільничну лікарню в се­лищі Язиково Корсунського   ра­йону   Ульянівської області. Відразу після при­значення на посаду взявся за спору­дження  нової  лікарні, житлового будин­ку для   медперсоналу і  їдальні, які функціонують ще й зараз.

Ф.М.Михайлов багато працював над собою, дуже цікавився літературою, у нього  була  чудова медична енциклопедія, велика бібліотека,  а евакуювати все  це  просто  не було мож­ливості.

Велика Вітчизняна війна застала 43-річного військового лікаря третього рангу в одній із військових частин, де він проходив перепідготовку. Згодом він бере участь  у  боях з ворогом при обороні Києва, під Полтавою. Саме там потрапив в оточен­ня, з великими труднощами вирвався з нього, але всі спроби перейти лінію фронту й наздогнати свою час­тину були марними.

Глибокої осені 1941 року Ф.М.Михайлов, втомле­ний і худий, повертається до Славути, де до війни, з березня 1940 року, працював рентгенологом район­ної лікарні, а з вересня - головним лікарем  Славутсь­кого пологового будинку.

Йому вдалося увійти в довіру до німецького ко­менданта, і стати невдовзі головним лікарем Славут-ської районної лікарні. 

 Зрозуміло, що сприйняли  люди  цю звістку далеко не однозначно. Сам же Ф.М.Михайлов  організовує з лікарів,   фельдшерів,  медсестер і санітарів підпільну організацію.  Об’єктом по­стійної  пильної уваги Ф.М.Михайлова  завжди  був сумнозвісний концтабір «Гросслазарет №301» - табір  смерті  для радян­ських військовополонених.

Ф.М.Михайлову вдалося звільнити звідти багатьох медпрацівників-військовополонених: він переконав шефа гестапо так зробити з огляду на те, що у Славуті може спалахну­ти епідемія висипного тифу.

Як  наслідок  -  у Славут­ській   лікарні  з’явилися   нові медичні кадри: лікар-епідеміолог  К.О.Захаров,  стоматолог Л.Г.Циганкова,  санітар-дезінфектор М.А.Бе­лий.   А   офіцер   А.Є.Троїцький був  при­значе­ний  інструкторо-епідеміологом інфекційного відділення,  хоча  раніше ніякого відношення до меди­цини не  мав: просто це була перевірена, вірна Ф.М.Михайлову людина. Так розширювалося, міцніло підпілля.

22 грудня 1941 року Ф.М.Михайлов  утворив Славутськии окружний міжра­йонний антифашист­ський  підпільний комітет, до складу якого, окрім нього, увійшли: А.З.Одуха, К.О.Захаров, Р.А.Бонацький, О.А.Гор­батюк, І.П.Шорников,  А.Р. Яворський,  В.В.Яворський, інші патріоти-однодумці.  Комітет координував діяльність підпільних груп і організацій Славутського, Шепетівського, Берездів­ського (нині Славутського), Ізяславського, Ляховецького (нині Білогірського), Старокостянтинівського районів на­шої області. Крім цього, комітет встановив зв’язки з підпільниками Проскурова (нині Хмельницького), Новоград-Волинська, Бердичева, Житомира, Києва, Острога і навіть з діючим фронтом.

Комітет орієнтував підпільників  на  необхід­ність розгортання   антифа­шист­­ської   пропаганди,   ди­версійних і терористичних актів,  збирання  зброї  і боєприпасів.

Завдяки вмілим діям Ф.М.Михайлова була ство­рена  підпільна організація і в «Гросслазареті №301». Найактивніші  її    члени Р.О.Лопухін (керівник), Г.В.Кузовков, О.Й.Манько, В.Г.Бондаренко, О.І.Чистяков  відіграли  потім дуже важливу роль у розгор­танні партизанського руху на Поділлі. Звільнені з табору під різними приводами і влаштовані на ле­гальні роботи військовополонені стали резервом при формуванні партизанського загону, а потім - і  з’єднання під командуванням А.З.Одухи та Г.В.Кузовкова.

За  безпосередньої участі Ф.М.Михайлова навесні 1942 року в підвалі квартири інженера-під­пільника М.А.Скройбижа на вул.Сокола, №9 (нині №15) було створено підпільну друкарню.

Ф.М.Михайлов разом із однодумцями всіляко пе­решкоджав вивезенню молоді на каторжні роботи до Німеччини,  видаючи  їм  довідки  про непрацездатність, різні небезпечні інфекційні захворювання тощо.                               

Партизани і підпільники все активніше боролися з ворогами,  зрадниками   Батьківщини, не даючи їм спокою ні вдень, ні вночі. Після тривалих розшуків гестапівці натрапили на слід підпілля, і Ф.М.Михай­лова разом із ще десятьма підпільниками 22 липня 1942  року було заарештовано. До 28 липня вони пе­ребували під посиленою охороною у застінках Славутської поліції, а згодом були переведені до Шепетівської в’язниці. Там на допитах Ф.М.Михайлов тримався мужньо, всіляко намагався підбадьорювати інших заарештованих підпільників. Навіть із в’язниці Ф.М.Михайлов знаходив  можливість переда­вати за­писки  підпільникам з  порадами,  як себе поводити.

Майже два тижні провів Ф.М.Михайлов у Ше-петівській катівні. Всі спроби фашистів зламати його виявилися марними, і тоді вони вдалися до катувань. Жорстокі допити тривали вдень, вночі, вранці, але мужній патріот стояв на своєму: не знаю, не бачив, просто лікував людей...

Розлючені гестапівці вирішили стратити без­страшного лікаря-патріота, що і зробили 2 серпня 1942 року у Славуті на території районної лікарні. Очевидці згадують, що був він того дня спокійним. За старою звичкою моряка, злегка похитуючись, із скрученими за спиною колючим дротом руками, він підходив до дерева, на якому кати вже приготували йому петлю.

У момент, коли поліцай накинув  на шию Ф.М.Михайлова  зашморг, пролунав звернутий  до насильно зігнаних славутчан його дзвінкий голос: «Хай живе наш  народ!  Смерть фашизму!  Прощавай,  Бать­ківщино!»

...Відтоді минуло майже 66 років. Виросли діти і внуки дітей Ф.М.Михайлова. Славутчани свято шанують пам’ять про відважного лікаря, якому 8 травня 1965 року було присвоєно звання Героя Ра­дянського Союзу за мужність і героїзм у боротьбі з фашистськими загарбниками. Його  ім’я  носять    вули­ця і провулок,  парк культури та відпочинку, цент­ральна районна лікарня у Славуті, одна з вулиць у Нетішині, приватне  орендне   сільсько­господарське підприємство у Марачівці. Під його іменем боролося з ненависним   ворогом   партизанське з’єднання Одухи. У центрі Славути в 1967 році Ф.М. Михайлову відкрито пам’ятник. Його ім`я викарбувано на пам`ятниках полеглим славутчанам і  воїнам-визволителям... Його ім’я вкарбоване в безсмертя, бо без­смертні його життя і подвиг.

Олександр Сапожник,

краєзнавець

червень 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!