Наближалася неділя - 22 червня 1941 року, найдовший день року. У селі Гориця готувалися до косовиці трав, на які так багаті левади по обидва береги річки Корчик. З нагоди косовиці у суботню вечірню пору голова колгоспу зібрав збори в сіль­ському клубі, а щоб колгоспників у наступні дні не відволікати від роботи, дозволив у неділю бажаючим поїхати на базар у Берездів колгосп­ними кіньми і купити все необхідне. По закінчен­ню зборів дорослі й малеча із інтересом переглянули кінофільм «Три танкісти». Такому дарункові особливо раділи підлітки, про що згадує П. Прокопчук, якому на той час виповнилося 13 років.

Вдосвіта його батьки поїхали у містечко Берездів. Біля 8 години ранку хлопець почув незвичний звук. Вибігши на вули­цю, він побачив у небі сріблястий літак.

Незабаром  на дорозі у село з’явилися підводи, які мчали галопом. З  возів чулися схви­льовані крики: «Війна! Війна почалася!»

Біля 10 години батьки вже були вдома. Мама, плачучи, розповідала про те, що трапилося на базарі в Берездові: там з літака стріляли в людей, є поранені, одну жінку вбито. Нев­довзі на вулиці села з’явився захеканий бригадир, він скликав людей на мітинг біля клубу. На короткому мітингу представ­ник військкомату оголосив загальну мобілізацію запасників. Тут же, у клубі, формувалися команди і відправлялися на най­ближчу залізничну станцію Шепетівка.

Мешканець Славути 15-річний Володя Оржаховський 22 чер­вня зранку був удома  і про початок війни  довідався  з  виступу по радіо В.Молотова - тодішнього міністра закордонних  справ. Цього дня у Славуті був великий базар, але щойно пронеслася звістка про початок  війни, людей з базару як вітром здуло.

23-24 червня у всіх селах району проходили масові мітинги із закликами підніматися на боротьбу з ворогом. У Славутському і Берездів­ському районах оперативно, до вечора 23 червня, проведено мобілізацію біля семи тисяч військово­зо­бов’язаних 1905-1918 років наро­дження, вчасно здійснено ева­куацію техніки на Схід. Славутська машинно-тракторна стан­ція завантажила на платформи 49 тракторів і одну автомашину. Протягом п’яти днів виконано плани поставки діючій армії автотранспорту, тракторів, підвід і коней. Підприємства міста перейшли  на  випуск продукції і матеріалів для потреб фрон­ту. Продукція маслозаводу, харчокомбінату та інших підпри­ємств промкооперації відправилася військовим частинам. Лі­созаготівельні організації, славутські лісозаводи переводилися на виготовлення шпал, деталей до військових возів, окопних інструментів, тари під продукцію, що відправлялася на фронт.

Чимало жителів району, які мали броню від призову в армію, з’являлися на призовні пункти і просилися на фронт. З оголошенням війни військові частини, які стояли у Сла­вуті, виступили назустріч ворогу. Славутська кавалерійська дивізія прийняла перший бій у місті Кременці і змогла вибити німців з міста та протриматися там цілий тиждень.

З перших днів війни фашисти висаджували по 5-10 пара­шутистів-диверсантів у формі радянських міліціонерів, заліз­ничників, в одязі червоноармійців для руйнування військових та промислових об’єктів, порушення зв’язку, залізничного спо­лучення, подачі сигналів літакам при  бомбардуваннях та щоб сіяти паніку серед населення.

Невдовзі на вулицях міста з’явилися бійці самооборони з місцевих жителів. Вони входили до так званих винищувальних батальйонів у райцентрах  і  груп  сприяння бата­ль­йонам, ство­реним у великих селах. У колгоспах і на підприємствах з ко­муністів, комсомольців і активістів організувалися озброєні групи для боротьби зі шпигунами та диверсантами, а також сторожові пости для охорони врожаю на полях, колгоспних будівель і техніки. У Славуті до складу винищувального ба­тальйону входили переважно євреї, вони декілька днів ходили вулицями, стежили за появою німецьких літаків. Жителі міста Славути стали свідками того, як невеликий німецький літак збив над містом важкого радянського бомбардувальника, який летів на Захід. Після обстрілу бомбардувальник загорівся і впав у районі сучасних очисних споруд. Коли два льотчики спускалися на парашутах, члени винищувального  батальйону відкрили по них вогонь із гвинтівок. Один  з  пілотів  призем­лився в районі сучасного кінотеатру, вихопив пістолет і  став кричати: «Сволота! Що ви робите?»

Місцеве населення мобілізовувалося на копання протитан­кових ровів, окопів. До війни у с.Хоровець стояли військові, які будували укріп­лення, дзоти. З початком війни військові й жителі села рили окопи. Налетіли літаки і обстріляли працю­ючих, були вбиті та поранені серед військових і місцевих меш­канців. У с.Крупець ворожий літак обстріляв з кулемета гру­пу колгоспників, які йшли з роботи. Тоді загинуло двоє людей.

Почалася евакуація окремих категорій населення району вглиб країни. Встигли виїхати на Схід поїздами та автотранс­портом державні установи, сім’ї військових. Виїхав в евакуа­цію і медичний персонал центральної районної лікарні, меш­канці міста залишилися без медичної допомоги, а майно лікарні піддалося пограбуванню. Ще за кілька днів до окупації у місті наступило повне безвладдя. У період, коли вже не було орга­нів радян­ської  влади та міліції, залишені квартири військових і будинки євреїв, магазини за 2-3 дні пограбували місцеві жи­телі, які виносили з чужих  квартир  та  крамниць  все, що мож­на було винести.

Територія Славутського району була окупована фашист­ськими військами  протягом  1-5  липня. Першими  населеними пунктами, до яких увійшли німецькі солдати, стали села Мухарів, Берездів, В. Скнит, Лисиче,  Старий  Кривин, Крупець, Миньківці.

Відступаючи, радянські війська намагалися чинити опір во­рогові. На підступах до  с.Ст.Кривин  тримали  оборону  воїни  чотирьох  застав  колишнього  Славутського  прикордонного  за­гону. Під загрозою оточення відійшла з міста Острога, зайня­ла оборону західніше Славути  і  1  липня прийняла важкий бій з переважаючими силами ворога 109-а моторизована дивізія, яка 27 червня витіснила німецькі війська з міста Острога та п’ять діб успішно відбивала атаки німецького механізованого корпусу.

Кровопролитний бій відбувся на околиці Берездова. Про бій західніше с.Берездів колишній командир танка 86-го тан­кового полку 43-ої танкової дивізії 19-го механізованого кор­пусу капітан В.І.Часов писав: «...У другій половині дня 1 липня 1941 року артилерійський полк займав оборону західні­ше міста Корця і села Берездова. Ворог ішов клином, у якому нараховувалося понад 50 танків, 2 батальйони піхоти на бро­нетранспортерах та мотоциклах, декілька артилерійських та мінометних підрозділів. Підпустивши танки ворога на відс­тань прямої наводки, за  командою  командира  полку майора В. Тесленка дивізійні 152-мм гармати відкрили  прицільний во­гонь. Гітлерівці металися по полю, підставляючи борти сво­їх танків  під  снаряди  радянських протитанкових  гармат.

Два батальйони дивізії рішучою контратакою відкинули ворога на декілька кілометрів. Бій закінчився. Чорні від кіп­тяви та порохових газів артилеристи хоронили загиблих. Серед них був і командир полку майор В.Тесленко».

З липня Славута зазнала інтенсивного бомбардування, най­більше постраждав центр міста та райони компактного про­живання євреїв. Горіли будинки на вулицях Красна площа, Енгельса, згорів кінотеатр, який стояв біля старого польсько­го кладовища. Незначні руйнування зазнав і фаянсовий за­вод, проте інші підприємства міста не бомбардувалися. За ін­формацією голови районної  управи,  станом на З0 листопада 1941 року з 17-ти підприємств міста не працював лише  чавун­но-ливарний  завод  через пошкодження при бомбар­дуванні. Німці увійшли в Славуту через міст  на р.Горинь зі сторо­ни паперової фабрики.

925 діб панував окупаційний фашис­тський режим у м.Славута. У боях з во­рогом на фронтах і на окупованій території загинуло понад 7350 воїнів, підпільників і парти­занів Славутчини, в тому числі 718 меш­канців Славути. Їх імена занесені у «Кни­гу Пам’яті України, Хмельницька область», том 7 і 9, виданій у 1997 році. Внаслідок терору в роки фашист­ської оку­пації в районі розстрі­ляні як  заручники,  або  за національною  приналежністю, заги­нули під час бойових дій, підірвались на мінах  майже  6  тисяч  осіб  похилого віку, жінок та дітей.

Обласна редакційна колегія Книги Пам’яті України, за допомогою органів місцевої вла­ди, зібрала списки за­гиблих і видала у 2004 році «Книгу Скорботи України, Хмельницька область». Списки загиб­лих славутчан, чиї імена вдалося встано­вити, надруковані у З і 4 томах книги. За наяв­них в Державному архіві Хмельницької області документів Шепетівської окружної уп­рави, що існувала у 1941-1943 рр., видно, що на Славутчині під окупацію  потрапило 5016 євреїв. Всі вони до вересня 1942 року були розстріляні. А  у  «Книзі Скорботи»  є прізвища лише 2910 осіб єврейської  націо­нальності,  в тому числі 935 дітей.

За уточненими да­ними на Славутчині загинуло 5886 мирних громадян, а в «Книгу Скорботи» занесено лише 3780 осіб. Крім євреїв, у районі заги­нуло 896 мирних гро­мадян інших націо­нальностей, в тому числі 119 дітей. Найб­ільше загинуло  жителів  сіл  Губельці, Волиця, Миньківці. Ці три села, а також Сільце, Хоровиця і Голики були спалені фашистами за підтримку їх жителями партизанів.

Станіслав  Ковальчук,

директор  Славутського  краєзнавчого  музею

червень 2008