Вроджений дар бачити незвичне у звичайному інспектор по спорудах Служби відомчого нагляду і пожежної безпеки ХАЕС Микола Власик успадкував від батька, якому випало зовсім юним попасти на фронт. Згодом син дізнався багато цікавого про те, як тато воював з японцями на Далекому Сході, як боронив тамтешню територію від зазіхань. Найбільше ж до душі припали розповіді про гарні далекосхідні краєвиди, про цікаві зустрічі та пригоди. Батько був вмілим оповідачем, а потяг до спілкування спонукав його стати позаштатним кореспондентом військових газет. А ще він тяжів до поетичного слова, плоди натхнення старанно фіксував у рукописних зошитах.
Микола Власик успадкував батьківські гени насамперед у розумінні природи. У п’ятому класі йому подарували фотоапарат. Після перших знімків Микола захворів фотосправою. Батьки схвально ставились до захоплень сина, бо це не впливало на шкільну успішність. Поступово фотоколекція поповнювалась новими і новими світлинами. Добрий товариш Володя Боденчук загітував Миколу випускати шкільну стінгазету. Згодом Власикові знімки стали ілюстраціями до заміток у районній пресі. Для друга ж - це був старт у велику журналістику. Згодом Боденчук став головним редактором газети «Молодь України».
Іншим шляхом пішов Микола. З рідного Клеваня, що на Рівненщині, подався гризти науку в Далекосхідний університет на геофізичний факультет. Незвичному вибору, не в останню чергу, сприяли батькові розповіді про місцеві краєвиди, вічнозелену тайгу.
Звичайно, Микола взяв з собою частинку родинного тепла і фотоапарат. Від його прискіпливого фотопогляду рідко могла приховатись будь-яка цікавинка. А коли, після одержання диплома, почав займатись геоморфологією, то й «замахнувся» на підводні зйомки.
«Важко описати побачене під водою, - розповідає Микола Власик. - На невеликих глибинах у Тихому океані можна побачити надзвичайний світ молюсків, риб та водоростей. Біля берега туляться чудернацькі скелі, покриті рожевою візерунковою плівкою – вапняковими підводними рослинами. В сонячних променях переливаються салатово-зелені водорості ульви, які ще називають морським салатом». Все це є на його старанно збережених плівках.
Більше десятка років Микола віддав роботі на Далекому Сході. А згодом взяла верх ностальгія за рідним краєм.
Практичному досвіду Миколи Власика знайшлося застосування й на батьківщині. Йому довірили займатись радіологією у Рівненському гідрометеорологічному центрі. У службових справах часто навідувався на ХАЕС. Одного разу отримав пропозицію перейти на електростанцію. Так почалась нова сторінка у трудовій біографії Миколи Миколайовича. Спочатку працював дозиметристом у цеху радіаційної безпеки, десять останніх років інспектує споруди при Службі відомчого нагляду і пожежної безпеки електростанції.
Працівники ХАЕС, які заходять у вестибюль адміністративно-господарського корпусу, не можуть не звернути увагу на фотовиставку, що розташувалась ліворуч та праворуч вхідних дверей. Це роботи Миколи Власика. В основному представлені пейзажі та архітектурні пам’ятники. Фотознімки зроблені у різних куточках нашої держави і несуть для всіх, хто їх споглядає, позитивні емоції, добрий настрій. А з ними має заходити на проммайданчик електростанції будь-хто.
- Я бував на всіх АЕС нашої держави, - ділиться враженнями один з працівників, - але подібну фотовиставку, як мовиться «при дверях», з оглядин якої кожен працівник станції розпочинає свій робочий день, не зустрічав ніде.
Фотовиставка Миколи Власика буде постійнодіючою і час від часу оновлюватиметься. Наснаги до творчості у інспектора Служби відомчого нагляду і пожежної безпеки вистачає. Сприяє цьому родинний затишок, який дбайливо створює дружина Валентина. Та й син Сашко постійно радує успіхами.
Незабаром ми будемо милуватись новими фотороботами Миколи Миколайовича.
Олександр Шустерук
серпень 2008