Попри політичні чвари із взаємними звинувачувальними «шпильками» і Президент Віктор Ющенко, і Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко були одностайними минулого понеділка, привітавши співвітчизників, передусім, ветеранів-підпільників з Днем партизанської слави. Вшанували колишніх народних месників і в Нетішині.
На переконання голови ветеранської організації міста, колишньої партизанської розвідниці Ганни Шеліванової прогнозованої нападниками блискавичної перемоги над нашою країною не вийшло через те, що фронтовиків надійно підтримав патріотичний тил. Славутчина стала воістину партизанським краєм: спочатку з’явилися підпільні групи, потім загони та більш потужні формування. Їх кістяк складався з числа чудом врятованих військовополонених, на підмогу яким прийшли місцеві жителі. Як могли, перешкоджали ворогу: підривали мости, пускали під укіс поїзди, руйнували комунікації. Знайшлася робота навіть дітям, котрі влилися в ряди підпільників разом з дорослими. Вони, за словами колишньої юної партизанки Галини Фурсяк, здебільшого розклеювали по селах на найвидніших місцях карикатурні листівки на окупантів, через що останні дуже лютували.
Натерпілися та набачилися всього. І досі перед очима каральні операції, в яких гинули ні в чому не винні люди різного віку, і дотепер свідкам тих подій вчуваються вибухи, постріли, гул ворожих літаків, що практично завжди віщував бомбування. Вони хочуть одного: аби була збережена пам’ять про подвиг земляків, а нові покоління не знали війни ні в себе, ні поза межами країни, на зразок Афганістану та інших гарячих точок. Для себе не вимагають якихось особливих благ, лиш доброго слова. Чому на цьому наголошують? Бо турбує колишніх воїнів спроба новітніх істориків та людей від політики переписати заново події більш як 60-літньої давності, та так, що в пошуках істини почасти губиться толерантність та виваженість, набувають іншого забарвлення задокументовані раніше факти.
Їх все менше і менше. Загалом до партизанського руху долучилося 137 жителів Нетішина і Солов`є, 47 із них не повернулися додому. Повоєнні роки потихеньку забирали у вічність тих, хто вижив у двобої. Сьогодні в Нетішині всього шестеро колишніх партизан, з них троє зовсім немічні і прикуті хворобою до ліжка. На зустріч з земляками, яка відбулася в понеділок у Палаці культури, прийшли лиш Ганна Шеліванова, Ольга Білокур та Галина Фурсяк. Слова вітання та шани ветеранам висловили міський голова Олександр Смишляєв, заступник генерального директора Хмельницької АЕС з кадрів і соціального розвитку Віктор Демидюк, голова профкому атомної електростанції Михайло Гук, начальник управління праці і соціального захисту населення Світлана Коваленко, методист методкабінету відділу освіти Надія Каток, начальник відділу культури й туризму Світлана Кравчук. Остання занепокоєно говорила про те, що нащадки мали б з більшою повагою ставитися до минулого і людей, котрі не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, ні життя, здобули для країни перемогу. Попросила відгукнутися добровольців, які б зголосилися опрацювати і упорядкувати зібраний матеріал, щоб «Книга пам’яті» таки побачила світ.
На понеділкову зустріч з нагоди Дня партизанської слави прийшов перший директор споруджуваної Хмельницької АЕС О.І.Троценко. Окремі слова подяки поважному ветерану висловив Віктор Демидюк. Не тільки за ратний подвиг на полі бою, бо й всі роки по війні Олексій Іванович докладав, порою неймовірних, зусиль, аби процвітала країна і торжествувала справедливість. Місто-супутник Хмельницької АЕС, як і сам енергетичний об’єкт у Нетішині – то його дітище, його заслуга. Маємо це пам’ятати.
Попросив на вечорі слова член спілки ветеранів Афганістану Василь Родіонов. Подякувавши ветеранам за все, що зробили вони заради майбутнього, зауважив, що юним все більше потрібно розповідати про воєнне лихоліття. Він і сам пам’ятає, як не раз приходили в школу на зустріч з учнями ветерани та ділилися своїми фронтовими спогадами. По-іншому зрозумів та оцінив колись почуте, сповна відчувши смак війни в усіх її проявах, потрапивши в Афганістан. Нікому б не довелося.
Нестримно спливають роки, десятиліття, народжуються нові покоління, відходять від нас колишні бійці. А нагороди і далі шукають своїх героїв крізь роки й десятиліття. Так, медаль «За відвагу» не встигли отримати за життя троє нетішинців: Трохим Касянчук, Яків Сосонюк, Яків Кузьмінчук. Така місія дісталася їх рідним.
Спогади, вітання, квіти. Їх багато було в той вечір. А ще були музика, пісня, танок. Концертні номери для присутніх приготували учасники творчих колективів Палацу культури та школи мистецтв.
Ольга Сокол
вересень 2008
