Вхід

Мова не винна

 

За весь час існування незалежної  України, напевно,  жодне питання не  викликало стільки гострих  суперечок, жорстоких дискусій, як мовне.

Визначає статус української мови, як державної,  чинна  Конституція України,  яка  гарантує   «вільний  розвиток, використання  і  захист російської, інших  мов  національних меншин України», а «держава забезпечує  всебічний  розвиток  і функціонування  української  мови  в усіх сферах суспільного життя  на всій території України».

Крім Конституції України, здійснення сучасної мовної політики в Українській державі забезпечується цілою низкою нормативно-правових документів. 1989 року було прийнято  Закон «Про мови в Українській РСР», який підкреслив  перемогу національно-патріотичних сил на фронті мовного відродження. Проблеми мовної  політики сучасної Української держави знай­шли своє закріплення в нормативно-правових актах,  які були прийняті після проголошення незалежності України. Це Закони України «Про розвиток і застосування мов в Україні», «Про освіту», «Про загальну середню освіту». При Президентові України була створена Рада з питань мовної політики, яка схвалила  комплексну   програму «Українська мова». Цими актами визначено основні напрями здійснення мовної політики.

В час  розбудови  Української держави трагічним є те, що україн­ська мова утверджується серед обставин глибокої економічної, со­ціальної і моральної деградації суспільства. Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація, коли українська мова має юридичний статус державної, а фактично в усіх сферах панівне становище займає російська мова. В історичному змаганні двох мов завжди перемагає мова економічно та інтелектуально сильнішої нації. Україна, як відомо, відстає від Росії за цими показниками. Велике значення для  утвер­дження  мови має менталітет народу.  Українці протягом віків виховувались «старшими братами» як другосортна нація.  Цей  синдром настільки закріпився  у  свідомості пересічного  українця, що  він  не може  його  позбутися навіть  в  умовах  незалежності.

Про одну з безсумнівних причин цього явища зараз вже говоримо відверто: надто довго і нечітко розмежовувалися такі різні речі, як національна гідність і націоналізм, сплутувалися поняття інтернаціонального і  національного. В оновленому суспільстві не повинно бути місця ні національній обмеженості, котра не має нічого спільного  з  істинним патріотизмом, ні безликому національному нігілізму.

У часи Союзу українською мовою, дуже засміченою суржиком і діалектизмами, говорило україн­ське село. Чистою українською літературною мовою говорила частина гуманітарної і творчої інтелігенції. Українська мова жила ще на сторінках численних видань художньої літератури (тираж складав не менше 60 тис. примірників, а в деяких випадках перевищував 100 тис., зараз від 500 до 1500 примірників), класиків марксизму (яких, окрім студентів,  практично ніхто не читав), багатьох газет і журналів, на українському радіо і телебаченні, у ви­ставах деяких українських театрів.  І тут потрібно віддати належне тодішнім науковцям-філологам, редакторам, письменникам … Україн­ська  мова була відшліфована до блиску. Такою б її взяти на озброєння  новій державі. Та де там. У чисту течію українського літературного струмка полізли з брудними чоботами  та  немитими руками, всі, кому не ліньки.

 Майже щодня в українській мові стали з’являтися морфологічні зміни та нові слова і просто придумані невідомо ким і для чого. Почалося все із гелікоптера, хмародера, небосяга, псиці… Комусь чомусь не сподобалися колишні вертоліт, хмарочос, собака… Але чому тоді залишили без змін такі слова, як  дверна ручка (чому не смикавка), чи іподром (скакалище), чи ринг (штовхалище). Спортсмени, які беруть участь у змаганнях, сідаючи за кермо гоночних авто, мотоциклів та велосипедів, вже чомусь стали виїжджати та заїжджати не з гаражів, а стаєнь. Олія, яка споконвіку нею була, за винятком суржика – олива, враз  перетворилася на мастило. А далі – пішло-поїхало. Вихідні дні стали уїк-ендом, контора – офісом, посередник – брокером, договір – контрактом, шантаж – рекетом, побутове обслуговування населення -  сервісом… Іншомовне павутиння в державній українській мові набуло загрозливого характеру. Якщо проаналізувати електронні та друковані ЗМІ, то можна жахнутися від великої кількості іншомовних слів, якими не нехтують навіть політики. Всі ці нововведення і призвели до того, що українську мову почали зневажати навіть ті, хто раніше ставився до неї з прихильністю. Біда в тому, що українська мова перетворюється на звалище словесного мотлоху, непотребу, що аж ніяк не сприяє популярності. Це досить помітно і відчутно, коли переглядаєш  українські телеканали. Особливо ріжуть слух репортажі деяких спортивних коментаторів (дуже гарний стадіон, дуже потужний; німкені пройшли дистанцію дуже потужно; жіноча збірна з біатлону з кожним роком заявляє про себе все потужніше). Навіть знамениті актори, і ті, подекуди словоблудять.               

На жаль, українська мова протягом віків не мала певно визначеного статусу. Більше того, царський уряд Російської імперії, в складі якої знаходилась  більшість  українських земель, проводив  політику не лише обмеження права  української мови, а й почасти свідомо її забороняв.

Але хіба ми помилимось, коли скажемо, що і зараз в культурному і мовному відношенні Україна також переживає важкі часи? Мені здається,  якась безнадія, безвихідь поселяється в душах поборників мови. Людство давно заклопотане зовсім іншими проблемами.  Будемо спо­діватись, що з часом в Україні виросте покоління, яке  не цуратиметься рідної мови.

У цивілізованих країнах уряди дбають про мову в руслі культурної політики. Час, мабуть, уже й україн­ському урядові повернутися лицем до нашої, я  б сказав,  замученої  мови, і по справжньому плекати її, як найдорожчий скарб нації.  

                                         Віктор Войковський,

 науковий співробітник міського краєзнавчого музею

листопад 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!