Вхід

«ЩОБ ПЕРЕМАГАЛО ДОБРО»

 

Усвідомлення минулого, як складової подальшого розвитку суспільства, є дороговказом для багатьох особистостей, що своє життя присвятили увічненню героїчних та трагічних сторінок в житті України. До когорти таких по праву можна зарахувати художника-скульптора, володарку титулу «Українська мадонна» Світлану Лелях.

Повернувшись до рідних місць після тривалої роботи в Казахстані, вона активно зайнялась вшануванням пам’яті земляків, які у різні роки невтомною працею та подвигами прославили рідний край. Для неї дорогі юнаки, що не повернулись з Афганістану. Вона не може без щему слухати розповіді про Чорнобильську трагедію. І хоча землячка народилась у післявоєнний пе­ріод, з розповідей земляків добре знає про голодомор тридцятих років минулого століття та про репресії, які випало пережити її родині та односельцям. 1999 року Світлана Лелях у рідному селі Лисиче на власні кошти спорудила   пам’ятник загиблим  землякам, жертвам геноциду  та  сталінських репресій.

- Світлано Мефодіївно, за вашими роботами можна вивчати історію нашої держави. Ви віддали шану  Героям Радянського Союзу, воїнам-афганцям, чорнобильцям і учасникам підпілля – воякам Україн­ської повстанської армії.

- Для батьків всі діти дорогі однаково. Теж саме можна сказати про нашу державу. Історія розпорядилась так, що Україна тривалий час була у складі різних імперій. Політичні, ідеологічні розбіжності ставили по різні боки барикад представників однієї держави, одного народу. Гіркі наслідки цього ми пожинаємо й досі. Але без примирення та всепрощення важко йти вперед. Я дивуюсь судженням деяких по­літиків  стосовно  голодомору 1932 – 33 років, мовляв, тотальної  трагедії  не було. Треба бути відвертим невігласом, щоб заперечити мученицьку смерть міль­йонів людей. Хіба мало фактів і документів про штучне створення передумов великого голоду, що охопив всю територію України та етнічні землі інших республік, на яких проживали українці? Не виняток і моя батьківщина – Славутчина.

- Усвідомлення цього, напевно, надихнуло вас на створення пам’ятника жертвам голодомору та репресій в Нетішині?

- Віддати належне слід насамперед громадськості нашого міста. Вона активно підтримала ідею вшанування пам’яті не тільки земляків, а й всіх, кому не судилося вирватись з лещат зла. Коли розпочалось закладання основи монументу, ряд земляних і опоряджувальних робіт добровільно зголосились зробити представники інтелігенції Нетішина – журналісти, музейні працівники і просто не байдужі до збереження історичної пам’яті люди. Віддати належне треба голові правління ВАТ «Атоммонтажсервіс» Сергію Вознюку, що посприяв закладанню фундаменту та благоустрою території. Планувалось, що пам’ятник буде споруджено до відзначення 75 роковин Голодомору. Але брак коштів завадив здійснити задумане. Переконана, що проект незабаром буде реалізовано. Багато залежить від доброї волі виконавчого комітету Неті­шинської міської ради, депутатського корпусу міста та області. Кожен житель нашого міста, гості матимуть можливість схилити голову  перед пам’яттю братів і сестер.

- Світлано Мефодіївно, крім трагічних сторінок у нашому житті є й багато радісного і позитивного. Це також варте для пропагування.

- Звичайно. Кожна людина покликана у цьому світі робити добро. Я пишаюся тим, що на своєму шляху часто зустрічаю саме добрих людей, які прагнуть зробити світ кращим. Але дуже боляче їх втрачати. Більше року тому пішов у вічність великий меценат, депутат Львівської обласної ради, директор Львівської філії ВАТ «Укртелеком» Дмитро Мельник. Важко в декількох словах розповісти про благородство цієї людини, яка все життя присвятила слу­жінню людям, збереженню національної історії. Коли його не стало, я вирішила, що зроблю все можливе, щоб для земляків залишилась пам’ять. Нещодавно в селі Олексичі Стрийського району на Львівщині, де народився Дмитро Мельник, в урочистій обстановці було відкрито пам’ятник.

- Знаю, що до цієї благородної справи долучилась також інтелігенція Нетішина.

- Так, для багатьох моїх друзів Дмитро Мельник був знайомий. Він допомагав у встановленні меморіального комплексу «Борцям за волю України» в місті Моршин. Коли я поділилась планами спорудження такого пам’ятника, було підготовлено колективний лист до голови сільської ради села Олексичі з проханням посприяти увічненню пам’яті Дмитра Степановича. Сесія сільської ради дала згоду.

- Відкриття такого пам’ятника стало подією для регіону.

- На церемонію завітали односельці, представники місцевої влади, друзі покійного. Було багато священиків, бо Дмитро Мельник постійно допомагав релігійним громадам. Не випадково він  2004 року був відзначений Орденом Миколи Чудотворця першого ступеня. Він є взірцем меценатства і благодійництва. Треба, щоб у світі перемагало добро. Мені приємно, що і в нашому місті є багато благодійників і меценатів, які підтримують  культуру і мистецтво. Щирі слова вдячності хочеться висловити  Петру   Щасливому, Михайлу Паришкурі, Дмитру Васильєву, Івану Мельничуку, Сергію Вознюку, Зінаїді Ліснічук, Андрію Денисюку, Василю Колочавіну, Василю Хамратовичу, Миколі Поліщуку, Леоніду Волкову, Юрію Сєгіню, Сергію Шумику, Віктору Козубському та ін.

Не стоять осторонь добрих справ ХАЕС та ВАТ «УБ ХАЕС, колективи яких очолюють Микола Панащенко та Дмитро Оцабрика. Тільки спільними зусиллями можна   світ  зробити  кращим,  де не буде ні голодоморів, ні репресій.

Олександр Шустер

листопад 2008


 





ВідмінитиДодати коментар


 


iFruite

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!