Художник – це вроджений стан. Він не завжди проявляється в дитинстві, може дрімати довгі роки. А може супроводжувати особу повсякчас. Такий індивідуум, як правило, або дуже щасливий, або дуже нещасний. Але однозначно, що він буде бачити в калюжі зорі, і від того йому буде хороше на душі. Не дивлячись ні на що.
У Галини Миколаївни смак до творчості проявився змалечку. Початкова школа в селі Чашколл дала знання про основи світу, а світлий погляд дівчинки на життя допоміг розгледіти красу у навколишньому селянському побуті. Вона тягнулась до прекрасного, і батьки віддають її в школу-інтернат для обдарованих дітей в Йошкар-Олу. Галина тяжіла у своєму юному творчому пориванні до зображення барвистого світу природи. За допомогою наставників збагнула основи композиції, навчилась класти на полотно мазки олією. Зрештою вона вступає у Леніногорське педагогічне училище Татарстану. Тут, як мовиться, вона набуває основ ремесла, без чого рідко можна досягти звання майстра.
Вже викладаючи малювання та креслення в школі, намагалась винайти власну стилістику живопису. А тут і робота підвернулась: 1975 року батьки переїздять у Марійську АРСР, де Галина влаштовується художником будинку культури селища Кунсенер. Тоді малювала плакати і гасла, а для душі – квіти.
Напевно саме за цим заняттям застав Галину молодий хлопець з України Михайло Гончарук. Галина не довго вагаючись поміняла своє прізвище Сандалова на Гончарук. А тоді уквітчала власну долю і дала життя дочкам Тетяні та Наталії.
З 1979 року родина живе в Україні. Спочатку на Вінниччині, а з 1982 року в Нетішині.
Влаштувалась на ХАЕС за спеціальністю. Це також певний подарунок долі, бо ж недалеко від високого мистецтва оселились її щоденні клопоти. Хоча, як бідкався Маяковський: «не знай ні днів ні років, сиди, малюй плакати». Звичайно, свою роботу виконує на совість, і в ЕРПі естетичне оформлення на висоті.
Але душа подекуди жадає доторкання до живопису. Тоді пензель оживає, аби змалювати найчарівніші витвори Творця – квіти.
Саме виставкою квітів презентувала свій творчий доробок у галереї Арт-пласт Галина Миколаївна Гончарук. Це повноцінний вернісаж погляду на флору нашого краю. Олійні фарби за своєю сутністю «тяжкуватіші» за акварель чи темперу. Однак вони дають можливість зберегти насиченість кольору. Присутні на виставці мали можливість переконатись у цьому. А прийшли розділити радість спілкування з прекрасним подруги, що також виставляли протягом останнього часу свої «уквітчані» твори - Олена Балагуріна та Наталія Летнянчин, друзі та знайомі, прихильники живопису тощо. У вступному слові директор міського краєзнавчого музею Оксана Кононюк розповіла про шлях художниці, певні творчі віхи.
«Я побачив тут багато букетів, які дарував коханій дівчині, які зривав у садку для якихось урочистостей, які стояли на підвіконні у моїй хаті, дбайливо відібрані маминими руками. Ви мене вразили щирістю і майстерністю», - сказав керівник енергоремонтного підприємства ХАЕС Михайло Ковальчук. Саме в штаті цього підрозділу працює наша «іменинниця». Заступник керівника цього ж підрозділу Дмитро Міщенко висловив сподівання, що у картин буде довге життя і вони оселяться у вітальнях друзів, потраплять до рук любителів живопису і роз’їдуться по всьому світу.
Було ще багато вітань і щирих побажань натхнення. Бо ж нікого виставка не залишила байдужим.
Віктор Гусаров
грудень 2008
