В’ячеслав Бєланов після закінчення восьми класів, вирішив поєднати здобуття середньої освіти із одержанням спеціальності у індустріальному технікумі. Сім’я відчувала матеріальну скруту. Довелось шукати роботу і перевестись на вечірню форму навчання. Коли прийшов час одержувати диплом, він вже мав чималий професійний досвід. Це стало визначальним під час призову на строкову службу: юнак потрапив до ракетних військ стратегічного призначення.
1972 року планувався пуск першого енергоблока Ленінградської АЕС. Саме тоді В’ячеслава охоче прийняли на роботу інженером центрального щита управління. Він став активним учасником пусконалагоджувальних робіт на всіх чотирьох енергоблоках. Був період, коли допомагав і колегам на Ігналінській АЕС. Прагнення до самовдосконалення спонукало його стати студентом заочного відділення політехнічного інституту в Ленінграді.
Будівництво нових АЕС в Радянському Союзі широко рекламувалось, кожен такий об’єкт мав потребу у кваліфікованих кадрах і тому практично не виникало проблем із працевлаштуванням. Коли у 1985 році В’ячеслав Бєланов навідався на ХАЕС, його переконали змінити місце роботи і довірили одну із відповідальних посад – начальник зміни електроцеху.
Під час пусконалагоджувальних робіт на першому енергоблоці ХАЕС В’ячеславу Анатолійовичу не довелось засиджуватись у кабінеті, бо одержав пропозицію допомогти в організації постачання електрообладнання, яке виготовлялось на різних підприємствах. Відрядження стали частими. Через деякий час Бєланов вже й втратив лік містам, в яких довелось побувати: Ленінград, Свердловськ, Красноярськ… Поїздки його не втомлювали. Вирішення виробничих завдань перепліталось із пізнанням географічних особливостей держави. А допитливості енергетику не бракувало ніколи. Коли трудився на Ленінградській АЕС, під час відпусток побував у мальовничих місцях Кавказу, Середньої Азії. Навіть реалізував давню мрію побачити Львів.
- Я народився біля Ленінграда, - розповідає В’ячеслав Бєланов, - ще з дитинства полюбив оглядини історичних пам’яток. Бував і в Прибалтиці. Незабутні враження залишились від відвідин старовинного Львова. Там своєрідна архітектура. Надовго запам’ятав смак тамтешнього пива і кави. Я тоді не міг і уявити, що пов’яжу долю з Україною. Тут особистий шарм в усьому.
Робочий день начальника зміни електроцеху традиційно розпочинається з медичного огляду. А потім за посадовою інструкцією: прийом рапортів змінного персоналу, заповнення документації і повний звіт начальнику зміни блока. Щоразу доводиться усвідомлювати відповідальність, яка покладена на змінний персонал. Колектив формується з підготовлених і перевірених працівників. Зараз поряд з В’ячеславом Бєлановим трудяться не тільки «старожили», а й молоді спеціалісти, які відчувають постійну опіку досвідченого керівника. А він не цурається будь-якої допомоги, бо розуміє значення своєчасної підтримки. Принаймні В’ячеслав Анатолійович гордиться тим, що допоміг у професійному зростанні багатьом працівникам ХАЕС, які сьогодні обіймають відповідальні посади.
- Начальника зміни електроцеху В.А.Бєланова,- ділиться враженнями заступник начальника електроцеху по роботі з персоналом Ю.В.Нагорний, - відзначає не тільки високий професіоналізм, а й людські якості. У спілкуванні з ним колеги не відчувають дискомфорту. Він має почуття гумору. Але водночас вимогливий і справедливий керівник. Хочу відзначити його скромність. В’ячеслав Анатолійович чи не єдиний начальник зміни цеху на ХАЕС, який двадцять три роки поспіль трудиться на одному місці.
Можливо життя В’ячеслава Анатолійовича могло б піти іншим шляхом, бо він з дитинства має пристрасть до експериментів. У хімії, фізиці, садівництві.
Його батько, Анатолій Миколайович, виплекав великий сад. На очах юного Славка вівся догляд за саджанцями, проводилось щеплення. Він не раз допомагав у цій відповідальній справі. Тривалий час В’ячеслав не міг реалізувати свою любов до вирощування фруктових дерев. Все змінилось у Нетішині, коли у Бєланова з’явилась власна дача. Перше, що зробив енергетик – заклав великий сад. Не полінувався у записнику зафіксувати час посадки, методи щеплення, згодом відмічав врожайність кожного дерева. Це триває й нині.
У Бєланова можна покуштувати три сорти слив, які вирощуються на одному дереві, а також подивуватись бузку, частина квітів якого білого, інші - рожевого кольору. Це наслідки експериментів. Не щеплених дерев у його садку немає. Тут плодоносять яблуні, персики, абрикоси, дозріває виноград. Про садівництво він вже може писати наукові статті, але ніколи не цурається слушної поради. Багато довіряє спеціалістам, які діляться досвідом у спеціальній літературі. Зібрав власну бібліотечку.
Дари саду не пропадають. Любить пригощати рідних та знайомих. А ще захопився приготуванням консервацій. У нього може повчитись кожна господиня, бо не довіряє усталеному принципу – вносимо компоненти, а там що вже вийде. Для нього пропорція – основа основ. Коли й експериментує, то обов’язково все ретельно зафіксує у записнику. У скляних банках у нього зберігаються не тільки фрукти та компоти з них. Любить, щоб на столі були й помідори, огірочки. Набув досвіду й у виробництві сухого вина. Все, що створене вмілими руками, неодмінно скуштують і колеги по роботі. Вони вже давно пересвідчились у гостинності Бєланова. Любить смакувати кулінарними шедеврами донька Оксана, яка працює інженером на Ленінградській АЕС. Недавно вона порадувала народженням внука Родіона.
В’ячеслав Анатолійович радіє зустрічам із батьком, вік якого вже пішов на дев’ятий десяток. Погомоніти є про що. Садівництво і футбол. Родичем по батьківській лінії є колишній легендарний форвард київського «Динамо» Ігор Бєланов. Тому Анатолій Миколайович багато років є запеклим уболівальником саме української команди, а В’ячеслав Анатолійович традиційно підтримує земляків – пітерський «Зеніт».
Нещодавно на ХАЕС надійшла приємна звістка: В.А.Бєланова удостоєно медалі «За працю та звитягу». Він її заслужив.
Олександр Шустерук
грудень 2008
